Оксана Давидова
ОКРЕМА КРАЇНА
(оповідання)
Літо промайнуло, ніби його й не було. Почалося навчання. Та вчителі також, мабуть, ще всі у спогадах про відпустки та мандрівки, бо завдань задають мало, а найчастіше розповідають про усілякі цікавинки. Математичка розказує про свого пса, який вивчився рахувати до трьох. От кладеш перед ним тир сосиски і кажеш: «Сірко, їж три сосиски!» Він точно три і з’їсть. Щоправда, якщо класти три, а казати, щоб з’їв дві, чомусь помиляться… Вчителька біології хвалилася яких гарних метеликів вона виростила з гусені. А вчитель географії почав розповідати про смішні маніпусінькі країни. Деякі з них такі малі, що кілька цих країн запросто помістилися б навіть просто в Києві! А ще розповів, як деякі хитруни оголошують країною… платформу для слідкування за літаками, яка стоїть серед моря! Один такий дядько оголосив себе президентом тої країни, назвав її Сіленд, і виготовляє гроші й марки. А ще пускає в свою країну туристів. Ото комедія!
Та хоча навчання ніби почали недавно, аж раптом – контрольне опитування! Хто підготувався, хто ні… Всі хвилюються: «Ой, а як мене викличуть?! А я плутаюся! – Ха! Та я взагалі нічого не знаю! – Та я ще більше за тебе не знаю!» Сам тільки мій друг, Сашко Квасоля спокійний. Ходить, як гусак і пхикає на всіх. Я – до нього:
– Сашко, ти ж, мабуть, все вивчив! Підказуватимеш мені?! Ти ж мені друг!
– Ні, Гонто, – це він мені відповідає. – Я взагалі нічого не вчив!
– Так як же ти?..
– Не хвилюйся, Димон, – викручусь! – І пішов загадковий-загадковий. Так і не відкрив секрет!
Отже, почався урок. Всі тихо-тихо сидять і в зошити дивляться. Ніхто очей не підводить, щоб його не викликали. Та хіба вбережешся?! Ось вже Дмитро Скальський з «шісткою» сів, І я «п’ятірку» вхопив. Тільки Олька Синиця з «одиннадцяткую» сіла. Та вона завжди до уроків готова. А тут і Квасолю викликають. А він… мовчить!
– Сашко, ти не розчув? Я тебе викликала відповідати! – гукнула вчителька.
– Ні, я все чудово розчув, Марино Федорівно. Та я не буду відповідати.
– Чого ж це ти збираєшся мовчати? Не вивчив нічого? То я тобі ставлю «двійку».
– Не маєте права! Я оголошую себе окремою державою! І Ви не можете мені «двійки» ставити, бо це буде втручання в справи іншої держави!
Клас вражено затих. Вчителька здивовано кліпала на Сашка, а той сидів, ніби нічого й не сталося.
– Квасолю! Знову твої витівки?! – спалахнула вчителька. – Що значить «ти – країна»?! Так не буває!
– Тепер буде! – заспокоїв її Сашко.
Дзвоник пролунав як вибух. Сердита вчителька покрокувала просто до кабінету директора, а навколо Сашка зібрався увесь клас.
– Оце ти утнув! Сила!
– Молодець!
– Так ти тепер – країна?!
– Ха! Я тепер всім казатиму: «Я тут з однією країною в класі вчився…»
Але тут в клас зазирнув шестикласник і сказав, що Квасолю викликають до директора. Про що вони там говорили, я не знаю, але Сашко повернувся такий само мовчазний і втаємничений. Тільки сказав: «Батьків викликали». І знов анічичирк! Та ми вже іншим всі зайнялися – завтра до школи циркачі приїздять! Ми вже й посперечатися встигли чи буде фокусник і якого кольору буде волосся в клоуна, коли до класу повернулася Марина Федорівна, і оголосила:
– Діти, оскільки у нашому класі з’явилася новопроголошена держава, завтра увесь клас не піде на виставу. А раптом на цю державу цуценя кинеться? А мені з директором потім що, перед Організацією Об’єднаних Націй виправдовуватися, чому нову країну не вберегли?!
Клас вражено замовк а потім всі досить ворожо поглянули на Сашка. Скажу чесно: хоча я йому друг, але через його дурні витівки не побачити виступ дресирувальників та фокусників!..
Надворі на Квасолю вже чекали наші класні розбишаки – Максим та Вітьок. Може б вони й стукнули Сашка, але той суворо промовив: «Якщо ви почнете битися, я змушений буду викликати війська НАТО! Це буде міжнародний конфлікт!» І почимчикував додому повз розгублених хлопців. Я пішов разом з ним: коли ще вдасться зі всією країною одночасно поспілкуватися? Йдемо, а Квасоля щось собі під носа мугикає.
– Що це ти співаєш? – запитую.
– Це я, Дімко, гімн придумую! Для себе! А додому прийду – герб намалюю!
– А як же ж твоя країна називатиметься?
– Зрозуміло як! Квасолія!
І справді, всівся він вдома, взяв аркуш і почав вимальовувати! Спочатку квасолину намалював, над нею свою найулюбленішу іграшку – модель літака, а навколо – цукерки і пиріжки. Звісно – куди ж Сашко без пиріжків! На них он які щоки наїв!
Тут чую – двері грюкнули – то батьки від директора школи повернулися – і суворий голос Сашкового татка гримнув: «Де та країна?! Хай сюди йде, я з нею зараз розберуся!» А голос Сашкової мами почав ніби вмовляти. Та я вже вирішив не чекати на продовження цієї історії і тишком побіг додому. Що було далі мені потім розповів сам Сашко.
Щойно батько став витягати пасок, як Сашко закрився в туалеті і вже звідти заволав: «Не маєте права! Я буду скаржитися в ООН про свавілля проти маленької держави! Я – країна Квасолія і вимагаю до себе поваги!» Батько посмикав двері, посварився на Сашка. А потім пішов радитися з мамою на кухню. Скоро звідти запахло смачнючим борщиком з часником, гарячими шкварочками і свіжими огірками. В животі у Сашка затріщало, потім загуло. А за тим так гримнуло, що, мабуть, і на кухні було чутно. У двері делікатно постукала мама і сказала: «Сашо, виходь, батько вже не сердиться».
Сашко обережно вийшов з кімнати і зазирнув на кухню. Батько сьорбав гарячий борщ, ганяючи по тарілці сметанку. Ну, коли татко їсть, то вже точно далі буде тиша і спокій: Сашкового батька, як і мого друга, чудово заспокоювала їжа. Отже він сміливо всівся за стола, вхопив шмат хліба і став накладати на нього шкварки.
– Куди?! – гримнув татко. – Поклади назад!
– Але ж… Я голодний.
– Я все розумію, але ти – іноземна держава. Перш ніж ти отримаєш українське сало, ми маємо вкласти міжнародні угоди, пройти митницю, виплатити усілякі податки… Це, синку, справа не одного місяця! А я ж не можу порушувати закон і годувати тебе просто так! Це ж буде контрабанда!
– Мі-мі-мі-ся-ця?! – пробелькотів Сашко. Він не міг подумати навіть про ще десять хвилин без їжі. А тут ще й мама підняла кришку над печенею…
– Вибач, синку, промовив татко. Але такий закон!
– А бо-борщика? – боязко промовив Квасоля, тобто Квасолія.
– Ні! Це справа міжнародна! – відмовив батько, ставлячи перед собою миску з тушкованим м’ясом і овочами.
Сашко встав і пішов з кухні, щоб не бачити і не відчувати всі ці аромати. Намагався прихопити пів буханця хліба, але татко відібрав, сказавши, що контрабанди він ніяк допустити не може!
Сашків живіт, здається, співав гімн всім дурням. І той спів, мабуть вже чули навіть в ООН. Але й миротворчі війська тут би не допомогли: закон є закон!
Та мій друг згадав про тайничок з цукерками. Тобто це й не тайничок був: Сашку на Новий рік стільки дісталося пакунків з цукерками, що про один він просто забув! А тут голод підказав де шукати харч. Те, що з пакуночка вилетіла міль і що з Нового року пройшло вже дев’ять місяців, Сашка не зупинило! З яким задоволенням він їв гіркуваті батончики і незрозумілого смаку вафлі! Та не встиг доїсти останню цукерку, як в животі закрутило, кольнуло, стрельнуло…
– Ой-йо-йой! Рятуйте!!! – заволав Сашко. – В мене живіт болить!
В кімнату забігла перелякана мама з ліками. Та батько, поглянувши на порожній пакунок з-під цукерок і зупинив її: «Жінко, Україна ще не вклала угоди з країною Квасолією про медичну взаємодопомогу…»
– Ой! – закричав Сашко. – Я не хочу бути більше Квасолією! Я більше не буду! Я хочу борщу-у-у-у!..
Звісно, батьки й полікували Сашка, й нагодували. Того вечора він з переляку з’їв аж три миски борщу і на ранок йому було навіть трошки зле, та він сказав, що всеодно піде до школи, просити вибачення у Марини Федорівни і однокласників.
Назавтра був цирк, і ми всі разом пішли на виступи, а Сашка ще довго потім називали «Окремою країною».
Оповідання було опубліковано в журналі «Вигадуй, думай, грай» № 17 за 2010 рік.
Ілюстрації Марії Анікіної.
Дивіться також на нашому сайті:
Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.