Статті для дітей та батьків

"Чи ви бачили дива?
Білим-білим цвітом
Абрикоска зацвіла, 
Прикрасила віти! 
Бджоли пісеньку свою 
Абрикосці сніжній 
То шепочуть, то гудуть,
То співають ніжно..."

(Ксенія Бондаренко)

 

"До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!"
Залунало звідусіль.
"Сі, ля, соль, фа, мі, ре, до!"
Запищало десь гніздо.
Пташенята вчаться співу,
Диригує майстер півень.
Не натішаться батьки –
Діти кращі співаки.
Раптом чути:" Кар, кар, кар!
В мене теж музичний дар!"

(Ксенія Бондаренко)

 

"Теплого осіннього дня вітер-чарівник поважно дув наліво і направо, здіймаючи невеличкі стовпчики пилу чи грайливо закручуючи їх у маленькі торнадо. По ґрунтовій дорозі, яка пролягала через поле, повільно рухався, віз наповнений городиною. Чого там тільки не було – і гарбузи, і картопля, огірки та помідори червонощокі, квасоля, маківки, капуста, кабачки, баклажани, буряки. Овочі поважно тряслися у просторому возі, ніжилися у промінні ще теплого сонечка. Аж раптом величезний жовтобокий гарбуз завів розмову: "Ого, як нас тут багато, але, знаєте, мені, як найбільшому тут овочеві, буде відведено найпросторіше місце у погребі..."" (Юлія Хандожинська)

 

"Крап-крап. Крап-крап-крап! 
— Матусю, що це? Хтось до нас прийшов у гості і стукає у двері? — підійшло до матусі геть сонне Мишенятко, потираючи очка, які ще зовсім не хотіли розкриватися. 
Мама-мишка відірвалася від плити й мовила: 
— То, сину, Дощик..." 

(Галина Римар)

 

 

До цієї збірки пісень на слова Сергія Губерначука, музику до яких написав композитор Володимир Чернявський, увійшли: "До України", "Небо України", "Тарасова гора", "А красива дівчинка була", "Висота", "Твоїм очам", "Гладіолуси в осіннім саду", "Не спокушай мене", "Сяйво ясного дня", "Яблунева весна", "Щось тебе не видно", "Синій птах".

 

 

 

 

 

"Зустрілися на базарi 
Дамочки знайомі. 
– Як ваш Льова поживає? 
– Сидить у дурдомi. 
Він в Ізраїль перебрався 
До перебудови, 
А там бар'єр – бiда тобi, 
Як не знаєш мови..."

(Павло Глазовий)

 

"Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору! Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій. Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями..." (Володимир Даник)

 

"Сьогодні мова про антипку — дику вишню. Це дерево ще називають магалебською вишнею. У липні (першій половині) вишеньки на ній достигають і стають чорними. Ягоди ці невеликі, в них мало м'якоті, проте пахнуть вони надзвичайно приємним пряним ароматом. Плоди антипки фарбують біле яйце спочатку в блакитну барву, а далі в темно-синій колір. Поверх жовтого кольору від чорнобривців дає холодний зелений відтінок, поверх марени красильної — темно-фіолетовий." (Ірина Михалевич)

 

 

Зміст збірки:​

1.    Хто вкрав місяць    
2.    Сила соняшника    
3.    Подарунок від Святого Миколая    
4.    Різдвяна казка    
5.    Ґ​удзонія    
6.    Дрімники 

 

 

 

"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)

 

"Так сталося, що мене сховали між слів цієї казки. Та так добре сховали, що я й сам не можу себе знайти. Тому, пропоную тобі відшукати мене. І так, для початку, потрібно представитися. Я іграшка. Звичайна пожежна машинка. І в мене, як й в усіх інших іграшок, є ім'я. І звучить воно так — Ути-кути-тути-віу! Звісно ж, не я собі це ім'я обрав. Його мені подарував мій найкращий друг — Іван. До речі, я його улюблена іграшка. Ну що, юний читач, якщо ти не проти, то почнімо мене шукати..." (Євген Дмитренко)

 

 

 

 

"Якось сиділо два найкращих друга на галявині, та й цукерки їли з однієї торбинки. "О, полунична карамелька! Це ж моя улюблена цукерка!" — мовив зайчик смакуючи — "Я б з десяток таких з’їв!" Подивився на нього його найкращий друг — сіренький вовчок, та й сказав: "І куди б вони тобі влізли? Ти ж більше ніж п’ять не подужаєш!" Заплигало зайченя. Зачепили його слова товариша. "То ти погано мене знаєш, друже! Я й двадцять цукерок зможу з’їсти!.."" (Євген Дмитренко)

 

 

 

"Зібрався якось вовк до річки, риби половити. Прийшов, поглянув, а довкола — тиша. Дістав він вудку, наживив на гачок черв’ячка, закинув його у воду та й спостерігає за поплавком, спершись на стовбур акації, що росла на березі річки. Сидить й чекає. І хоч навколо дув легкий вітер, а кущі та віти дерев час від часу поволі хиталися, поплавок рибака ніби стояв на місці. Аж раптом, смик-смик. Зрадів вовк, підскочив та як смикнув вудку. Дивиться, а на гачку рак повис. Засмутився сіроманець й відпустив його назад до води. У цей час, прилетів грак. Примостився на гілці старого дерева, та й спостерігає за вовком..."  (Євген Дмитренко)

 

"У старому лісі, між високих хвойних дерев, знаходиться школа для звіряток. А у тій школі навчаються дітки усіляких тваринок: лисичок та вовків, зайчиків та хом’ячків, білочок та черепашок. І є в тій школі вчителі, які вчать писати та читати; є директор та завуч, коридори та класи, зошити та книги, уроки та перерви… та все-все-все інше, що є у звичайних школах. І от якось на уроці, запитав вчитель у першокласників, хто їхній найкращий друг, і всі вони одразу почали вигукувати..." (Євген  Дмитренко)

 

 

"Давним-давно, жив собі один король. І мав він трьох синів. Роки минали, король старів, а сини мужніли. От і настав час обирати спадкоємця престолу, але кого? Старший син був мрійником й полюбляв живопис та музику. Знав декілька мов й іноді писав поеми. Середній, був вправним воїном й добре розбирався у веденні бою. Ну а молодший, ще ніби як зовсім юний, але нічим не відставав від старших братів. Подумавши, король зібрав синів, та й сказав..." (Євген  Дмитренко)

 

 

"Грибів цього літа – великі коші,
Ідуть чередою липневі дощі.
Зібрали вологу ліси і поля,
Духмяні гостинці дарує земля..."

(Наталя Карпенко)

 

 

 

 

 

"Руки милом тру і мию,
Доки бруд увесь не змию.
Де мікроб незваний гість – 
Мило хап його і їсть. 
Як це їсть? До глини й мила
Липне вся ворожа сила.
Мило їсть, як той павук, 
Гей, мікроби! Гайда з рук!
Руки милом тру і мию,
Доки бруд увесь не змию.
Руки тру до чистоти,
Я помив свої, а ти? "

(Наталя Карпенко)

"Ловило Зло людей обманом у свої тенета. Безвольними робило їх, вселяло страх, витягувало сили. На це дивитись не могли добрі феєчки. Тож усі зібралися та й полетіли в долину холоду. І разом сипнули насіннячка блакитних волошок, аби люди згадали про Небо. Та зло миттю позривало ці квіти..." (Галина Римар)

 

 

 

 

 

"...Почнем же, браття, повість цю
від старого Володимира до нинішнього Ігоря,
який відтягнув ум твердістю своєю
і погострив серця свого мужністю.
Сповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецьку
за землю Руську..."

(переклад Віталія Скляренка)

"...Сказав Боян, піснетворець давній
Часу Олега ще й Ярослава,
Про дні сказав Святославові:
«Тяжко голові без плечей,
А зле тілу без голови».
Так само тяжко й Руській землі
Без князя Ігоря..."

(переклад Максима Рильського)