Публікації за тегом: Школа

"Учителеві школи, де колектив складається з кількох десятків педагогів, незрівнянно легше вдосконалювати свою майстерність, ніж у маленькій школі. У великому колективі завжди є досвідчені педагоги. Але запозичення педагогічного досвіду — дуже складна справа, це — творчість. Вам, новачкові на педагогічній ниві, є чого повчитися майже в кожного педагога, який попрацював у школі хоча б кілька років. Але, запозичуючи досвід, треба економити час. Важко було б добратися до джерел майстерності, якби ви почали відвідувати уроки в усіх педагогів по черзі... Чим більше ви вивчаєте й спостерігаєте досвід своїх старших колег, тим необхідніші вам самоспостереження, самоаналіз, самовдосконалення, самовиховання. На основі самоспостереження, самоаналізу у вас народжуватимуться власні педагогічні ідеї..." (Василь Сухомлинський)

"Читання й письмо — два найпотрібніші школяреві інструменти навчання і водночас два віконця в навколишній світ. Без уміння вільно, швидко і свідомо читати, вільно, швидко, напівавтоматично писати дитина залишається мовби напівсліпою. Я вбачаю дуже важливе завдання в тому, щоб уже в третьому (а в четвертому класі - вже напевно) учень писав довге слово, не відриваючи пера від аркуша, щоб він міг написати слово (і навіть маленьке речення), відірвавши погляд від зошита. Нанівавтоматизм процесу письма — надзвичайно важлива умова грамотності і свідомого засвоєння знань. Учень не повинен думати над тим, як написати ту чи іншу букву, як її з’єднувати з іншими буквами,— лише за цієї умови він зможе думати над застосуванням граматичного правила, над змістом того, що він пише. Поступово вільне письмо виробляє напівавтоматизм і щодо граматичних правил: дитина вже не думає, як пишеться те чи інше слово, бо вона багато разів писала його. Усе це — швидкість написання букв і слів, поступове набування напівавтоматизму щодо орфограм, одночасне написання й осмислювання — має йти поряд..." (Василь Сухомлинський)

"Пряме відношення до розвитку розумових сил учнів має питання про те, як викладається малювання в початковій школі, яку увагу приділяє йому вчитель. Виховуючи дітей у початковій школі, я побачив у малюванні один із засобів, які розвивають творче мислення, уяву. Я твердо переконаний, що дитячий малюнок є необхідним східцем на шляху до логічного пізнання, не говорячи вже про те, що малювання допомагає розвивати естетичне бачення світу. Спочатку я вчив дітей малювати з натури... Поступово, крок за кроком я передавав дітям елементарні вміння з техніки малюнка: діти навчилися передавати світло й тінь, перспективу. Уже в першому класі значне місце в дитячому малюванні зайняла творчість. Діти складали оповідання в малюнках, малювали казку. Малюнок став джерелом гри творчої уяви. Я переконався, що між грою уяви, яка розвивається в процесі малювання, і мовою дитини є прямий, безпосередній зв’язок..." (Василь Сухомлинський)

"Є два основні типи людського мислення — логіко-аналітичне, або математичне, й художнє, або образне. Діти з яскраво вираженим художнім мисленням з цікавістю вивчають літературу, люблять читати, захоплюються поетичною творчістю. У вивченні математики вони нерідко зустрічають великі труднощі й, трапляється, не встигають з цього предмета.  Діти, яким притаманне логіко-аналітичне мислення, легко помічають причинно-наслідкові зв’язки й залежності, схоплюють думкою коло предметів і явищ, об’єднаних тим чи іншим зв’язком. Вони легко абстрагуються, з цікавістю вивчають математику та інші точні науки. Логічний аналіз абстракцій для них такий же цікавий, як і яскраві образи для дітей з художнім мисленням. Ці два типи мислення існують об’єктивно, учителеві треба знати, який тип переважає в кожної дитини. Це дуже важливо для правильного педагогічного керівництва розумовою працею. (Василь Сухомлинський)

"Ви працюєте в початковій школі і незабаром вам працювати з першокласниками. Їм по п’ять з половиною - по шість років. Їх виховують сім’я й дитячий садок. Є ще в нас частина дітей, єдині вихователі яких до вступу в школу — мати й батько. Від того, як виховують дошкільнят саме в цей період — за рік-два до школи, залежить дуже багато. Вам треба добре знати кожного свого майбутнього вихованця. Що означає знати дитину? Це передусім мати уявлення про її здоров’я. Дуже велике значення в розвитку дитини має інтелектуальна атмосфера сім’ї. Від того, які в сім’ї розумові інтереси, що читають, про що думають дорослі, що залишають вони в думках дитини,— великою мірою залежить її загальиий розвиток, пам’ять. Розум вашої дитини залежить від ваших розумових інтересів, від того, яке місце в духовному житті сім’ї займає книжка,— скажіть прямо про це батькам своїх дітей. На моє глибоке переконання, необхідно принаймні рік вивчати мислення кожної дитини — тільки за цієї умови можна добре підготуватися до занять у першому класі." (Василь Сухомлинський)

"Пам'ятаю, як повільно минали перші десять років моєї роботи в школі. Потім час полетів швидше, а тепер здається: ось тільки розпочався навчальний рік — і вже закінчується. Це особисте враження я висловив для того, щоб нагадати педагогові-початківцю одну дуже важливу істину: якою б кипучою, невгамовною працею не були наповнені роки молодості, в цю пору завжди можна знайти час для того, щоб поступово, крок за кроком, нагромаджувати наше духовне багатство — педагогічну мудрість. Пам'ятайте, що непомітно настане 20-річчя вашого педагогічного стажу, ви вступите в п’яте десятиріччя свого життя, прийде пора, коли у вас не вистачатиме часу, і Ви з жалем скажете: «Ех, якби знав, почав би цю роботу в молодості, легше було б працювати настарість. А працювати ж ще треба двадцять років». Що ж треба починати робити в роки молодості, щоб не розкаюватися тоді, коли на горизонті - старість? Багато що, і передусім треба нагромаджувати по крихітці інтелектуальне багатство й педагогічну мудрість вихователя..." (Василь Сухомлинський)

"Десятиріччя роботи в школі переконали мене в тому, що праця відіграє надзвичайно важливу роль у розумовому розвитку. Розум дитини — на кінчиках її пальців. Це педагогічне переконання виникло із спостережень. Я бачив, що в дітей із золотими руками, у тих, хто любить працю, формується ясний, допитливий розум. Йдеться не про всяку працю, а передусім про складну, творчу працю, в якій — думка, тонке вміння, майстерність. Факти з кожним роком усе більше переконували, що тут є безпосередній зв’язок. Чим вища майстерність, яку опанувала й опановує рука, тим розумніші дитина, підліток, юнак, тим яскравіше виявляється здатність до вдумливого аналізу фактів, явищ, причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей..." (Василь Сухомлинський)

"Продумайте, де і як буде використовувати кожний ваш вихованець вільний час (не проводити, а саме використовувати). Використовувати розумно. Тут знову треба повернутися до книжки. Найважливішим вогнищем захоплення має бути читання. Школа повинна бути царством книжки. Ви можете працювати у віддаленому куточку країни, ваше село може бути віддалене на сотні кілометрів від великих культурних центрів, у школі багато чого може не вистачати,— але, якщо у вас панує книжка, ви можете працювати на тому самому рівні педагогічної культури і досягти таких самих результатів, як і в центрі. І не бійтеся, що книжка відвертатиме учня від знань..." (Василь Сухомлинський)

"Для дитини час проходить зовсім не так, як для дорослого — про це нам не можна ніколи забувати. Той, хто не враховує цієї особливості дитинства, на шляху до серця дитини часто натрапляє на стіну нерозуміння. Сонячний літній день, проведений у лісі,— для дитини це цілий рік, а місяць у дитячому таборі — ціла вічність. Не обмежуйте дітей жорстким регламентом плану, дайте їм роздивитися і надивитися. Приділіть, може, цілу годину тому, шоб діти займалися кожен своєю справою. Цього вимагає природа дитинства, без цього неможливе сприймання і мислення дитини. Пам’ятайте, що на кожному кроці перед дитиною відкривається щось нове, невідоме, що приваблює її, захоплює розум і серце, і дитина вже не в змозі не те що думати, а й відчувати плин часу. Немає нічого дивного в тому, що, захоплена плавним, повільним, але невпинним плином річки дитинства, дитина забуває — так, зовсім забуває про те, наприклад, що їй треба сьогодні виконати домашні завдання..." (Василь Сухомлинський)

"Це здається з першого погляду парадоксом: учень може успішно навчатися лише за умови, коли не весь час його йде на навчання, а залишається багато вільного часу. Але це не парадокс, а логіка педагогічного процесу. Чим насиченіший робочий день учня шкільними заняттями, чим менше залишається в нього часу на те, щоб подумати про щось, безпосередньо не пов’язане з навчанням, тим імовірніше перевантаження, відставання.
Проблема вільного часу — це одна з найважливіших проблем не тільки навчання, але й інтелектуального виховання, всебічного розвитку. Вільний час необхідний учневі, як повітря для здоров’я: він необхідний для того, щоб учень успішно навчався і не відчував постійної загрози відставання (знаєте, як буває: досить дитині прохворіти кілька днів, як вона вже дуже відстала). Вільний час — перша умова багатства інтелектуального життя вихованця, умова того, щоб у його житті було не тільки навчання, а значить і того, щоб навчання було ефективним..." (Василь Сухомлинський)

"Це одна з важливих проблем, пов’язаних з фізичним розвитком і зміцненням здоров’я школярів, з їхнім всебічним розвитком. Рік складається з періодів, у кожному з яких життєдіяльність людського організму різна. Добре відомо, наприклад, що навесні захисні сили організму послаблюються, на осінь — зміцнюються. Враховувати ці циклічні коливання особливо важливо в школі — адже ми маємо справу з організмом, який росте, розвивається, з мозком, який формується, і на який великий вплив справляє зовнішнє середовище. Навчання, розумова праця весною, особливо в початкових класах, мають бути зовсім не такими, як восени..." (Василь Сухомлинський)

"У сільській місцевості школа — головне вогнище культури і знань. Ми вбачаємо своє дуже важливе виховне завдання в тому, щоб процес розвитку й поглиблення знань включався в громадське життя села. Одна з найістотніших рис виховуючого навчання — підготовка учнів до просвітницької роботи. Наші вчителі, які викладають у старших класах, готують своїх вихованців до цієї суспільно корисної діяльності. Передаючи знання іншим, учень багато чого усвідомлює сам, у нього виникає багато запитань, він прагне з’ясувати найтонші «звивини і повороти» думки, приховані причинно-наслідкові зв’язки. Немає активнішої форми застосування і розвитку знань, ніж використання їх у громадській просвітницькій роботі. Утверджуючи, обстоюючи, захищаючи істину, молода людина утверджується в ній сама, у неї виникає потреба далі розширювати й поглиблювати знання. Як добитися, щоб юнацтву хотілося вчитися? Цієї мети ніколи не досягти, якщо знання лишаються в свідомості учня «цінностями для себе», якщо вони не набудуть морального забарвлення, не переживатимуться як радість, честь, багатство, достоїнство особистості." (Василь Сухомлинський)

"Це теж одне з дуже тонких питань нашої педагогічної праці. Як досягти того, щоб учень гордився, що він навчається добре? Щоб у своїх успіхах, у знаннях відчував громадянську гідність? Я твердо переконаний: шлях до здійснення цієї мети в тому, щоб знання, інтелектуальне багатство були самовираженням особистості. Виховну роботу в цьому напрямі треба починати з молодших класів. Виховуючи молодших школярів, я прагнув здійснити принцип: кожний учень повинен зробити свій внесок в інтелектуальне життя колективу. Власні знання, думка, уміння мають переживатися як честь, як гідність...." (Василь Сухомлинський)

"У школі, де навчає прекрасний математик, улюбленим, найцікавішим предметом стає математика, відкриваються неабиякі математичні здібності в багатьох учнів. Приїхав у школу талановитий біолог — дивіться, через два роки улюблений предмет у школі — біологія, з’явився десяток обдарованих юних біологів, закоханих у рослини, в спроби й дослідження на шкільній ділянці. Джерелом б’є інтелектуальне життя в тій школі, де викладання предметів виливається ніби в здорове змагання педагогів за думку, за душу вихованців. Це змагання — ціла сфера творчої праці педагогічного колективу. Виявляється воно в тому, що кожен педагог прагне пробудити інтерес до свого предмета, утвердити захоплення своєю галуззю знань. Уявімо собі, що дитина, яка почала навчатися в IV класі, потрапила до колективу, в якому всі вчителі — талановиті, принаймні закохані кожен у свій предмет люди, що вміють запалити вогник любові кожний до своєї — найцікавішої науки. У таких умовах обов’язково розкриваються природні здібності кожної дитини, відбувається становлення нахилів, здібностей, покликань, обдаровань..." (Василь Сухомлинський)

"Диспропорція між уміннями й знаннями полягає в тому, що в учня ще немає умінь, які є інструментом опанування знань, а йому вчитель подає все нові й нові знання: засвоюй, гав не лови. Такий учень — усе одно, що людина без зубів: змушений ковтати непережовані шматки, він спочатку нездужає, а потім зовсім захворює, нічого не може їсти... Вище я вже зупинявся на тому, що багато учнів не можуть опанувати знання, тому що не вміють швидко й свідомо читати, читаючи, думати. Це одна з найсумніших диспропорцій. Уміння швидко й свідомо читати — і виразно, і про себе — це не просто елементарна грамотність. Це одна з найважливіших умов повноцінного логічного мислення на уроках і під час самостійної роботи над книжкою. Той, хто не вміє швидко й свідомо читати, не може успішно оволодівати знаннями..." (Василь Сухомлинський)

"Йдеться про учнів, які важко, повільно сприймають, осмислюють, запам’ятовують виучуваний матеріал: не осмислене одне — а вже треба вчити інше; одне вивчив — інше забув. Дехто з учителів упевнений, що полегшити навчання цих учнів можна, максимально звузивши сферу їхньої розумової праці (інколи слабовстигаючому учневі кажуть: читай тільки підручник, не витрачай часу на читання чогось іншого). Це абсолютно неправильна думка. Чим важче вчитися школяреві, чим більше труднощів зустрічає він у своїй розумовій праці, тим більше йому треба читати: як фотоплівка слабкої чутливості вимагає тривалішої витримки, так розум слабовстигаючого учня потребує яскравішого й тривалішого сяяння світла наукових знань. Не додаткові заняття, не нескінченні «підтягування», а читання, читання і ще раз читання — ось що відіграє вирішальну роль у розумовій праці тих, кому важко вчитися..." (Василь Сухомлинський)

"У середньому і в старшому віці читання науково-популярної і наукової книжки відіграє ту саму роль, що спостереження в молодшому віці. В учня, який уміє бачити, спостерігати, виробляється сприйнятливість і до наукової книжки. Інтерес до знань неможливий без повсякчасного читання наукової та науково-популярної літератури. Не може бути й мови про непохитний інтерес до знань, якщо учень не виходить за межі підручника..." (Василь Сухомлинський)

"Слід сказати, що спостереження в деяких школах розглядається не як один з видів активної розумової діяльності, не як шлях розвитку розумових сил, а як засіб для ілюстрації певних тем, розділів. Культура педагогічної праці великою мірою визначається тим, яке місце в розумовому розвитку школярів займає спостереження. Із спостережень не тільки черпаються знання,— у спостереженнях знання живуть, завдяки спостереженням вони, можна сказати, йдуть в обіг, застосовуються як інструменти в праці. Якщо повторення — мати навчання, то спостереження — мати осмислювання й запам’ятовування знань..." (Василь Сухомлинський)

"... «Починаючи роботу з учнями, досвідчений учитель намічає на весь період вивчення предмета (у початковій школі — на весь цикл навчання) зміст активної діяльності своїх вихованців. Мета — не тільки вироблення практичних умінь, необхідних у житті й праці, а й активна діяльність учня в системі вивчення предмета, передусім розумове виховання, розвиток думки й мови. Ми вже говорили, що від характеру активної діяльності учня великою мірою залежить його грамотність і роль слова в його духовному житті. Як організувати активну діяльність учня, щоб вона сприяла його розумовому розвитку, розвивала думку, культуру слова, забезпечувала грамотність? Активна діяльність — це ніби місток, що сполучає мову й думку..." (Василь Сухомлинський)

"... «Перевірка зошитів забирає весь вільний час». Це слова з листа однієї вчительки. Під ними могли б підписатися тисячі педагогів. Побачивши купки зошитів, які треба перевірити, не один учитель здригнеться, і не тільки тому, що це багато годин праці,— гнітить те, що це праця одноманітна, нетворча. Думка вчителів і працівників народної освіти спрямована на те, щоб максимально скоротити час перевірки зошитів, але — «нічого не виходить». Чому? Тому що в зошитах учнівських — багато помилок. Проблема перевірки зошитів — одна з тих шкільних проблем, розв’язання яких залежить від сотень умов, передумов. .." (Василь Сухомлинський)