Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
24. НЕ ДОПУСКАЙТЕ ДИСПРОПОРЦІЇ МІЖ УМІННЯМИ Й ЗНАННЯМИ
Диспропорція між уміннями й знаннями полягає в тому, що в учня ще немає умінь, які є інструментом опанування знань, а йому вчитель подає все нові й нові знання: засвоюй, гав не лови.
Такий учень — усе одно, що людина без зубів: змушений ковтати непережовані шматки, він спочатку нездужає, а потім зовсім захворює, нічого не може їсти...
Вище я вже зупинявся на тому, що багато учнів не можуть опанувати знання, тому що не вміють швидко й свідомо читати, читаючи, думати.
Це одна з найсумніших диспропорцій. Уміння швидко й свідомо читати — і виразно, і про себе — це не просто елементарна грамотність. Це одна з найважливіших умов повноцінного логічного мислення на уроках і під час самостійної роботи над книжкою.
Той, хто не вміє швидко й свідомо читати, не може успішно оволодівати знаннями. Швидко й свідомо читати — це значить сприйняти очима і в думці частину речення чи невелике речення цілком, відірвати свій погляд від книжки, вимовити те, що запам’яталося, і водночас думати — не тільки про те, що читається, а й про якісь картини, образи, уявлення, факти, явища, пов’язані з матеріалом, що читається.
До такого ступеня досконалості треба доводити читання вже в початковій школі. Інакше не буде ніякого свідомого опанування знань. Більш того, прагнення оволодіти знаннями без вміння швидко читати притуплює розумові здібності, породжує хаотичність, безладність, уривчастість, примітивність мислення.
Вам, мабуть, доводилося зустрічатися з учнями V, VI класів, що, як кажуть, не вміють зв’язати двох слів. Я записував дослівну мову таких школярів і аналізував її: це ніби вирвані з контексту окремі слова, між якими немає ніякого зв’язку. Частину своїх уявлень учень взагалі не може висловити, і від цього в його мові — провали, неясності. Тривале вивчення цих сумних фактів при¬вело мене до висновку, що розумова недорікуватість (так я називаю цей недолік) породжується невмінням швидко й свідомо читати, читаючи, думати. Багато слів не можуть бути осмислені з тієї простої причини, що дитина, не всти¬гаючи їх добре прочитати і сприйняти їх звучання, тим більше не може пов’язати їх у своїй свідомості з відповід¬ними уявленнями. Не вміючи швидко й свідомо читати, учень не встигає думати. Читання без вдумливості, без думки притуплює розум дитини.
Як же добитися того, щоб читання було швидким і свідомим, щоб дитина швидко сприймала зором і думкою цілу групу слів, зв’язаних за змістом? Для цього необхідна система 'вправ. Працюючи з маленькими дітьми, я ось як перевіряю швидкість і свідомість читання. Учень читає (перший раз) казку чи оповідання, наприклад, оповідання про життя первісної людини. Перед його очима, на дошці, я вивішую яскраву, барвисту картину, на якій зобрая&но життя первісної людини: тут і вогнище, і приготування їжі, і ловля риби, і дитячі ігри, і турбота про одяг. Якщо учень — мова йде в даному випадку про третьокласника,— читаючи оповідання вголос, не міг відірвати погляду від книжки на такий час, щоб до кінця читання добре роз¬дивитися картину, запам’ятати ті деталі, про які немає
жодного слова в оповіданні, значить, він не вміє читати. Читати, не відірвавши ні на мить погляду від книжки,— це ще не читання. Учень, який у процесі читання не може нічого сприйняти, по суті не вміє одночасно читати й думати, а це якраз і не можна назвати свідомим читанням.
На якомусь етапі навчання учень має оволодіти вмінням настільки швидкого письма, щоб він одночасно писав і думав. Якщо немає цього вміння, створюється ще одна диспропорція. Оволодіти таким темпом письма можна також за умови достатньої кількості вправ. Процес письма треба довести до такого ступеня автоматизму, щоб учень уже не думав над тим, як з'єднати букви в слово, яку букву написати. У центрі уваги має бути зміст того, що пишеться. Якщо буде достатня кількість вправ, цього можна досягти вже на третьому році навчання. Але автоматизм письма залежить від читання. Неграмотпо пишуть завжди ті, хто погано читає.
Вправи, які допомагають виробити швидке й свідоме письмо, можна проводити (за умови, коли учень добре читає) за такою методикою. Учитель розповідає дітям про якесь явище природи, подію, трудовий процес, у розповіді чітко виділяються логічні складові частини, кожна з яких — це щось головне і деталі, подробиці, що стосуються головного. Під час розповіді учні записують головне в тій послідовності, в якій викладає матеріал учитель. Без уміння слухати й одночасно коротко записувати зміст розповіді (лекції, пояснення) неможливе опанування знань. У багатьох випадках відставання якраз і пояснюється тим, що учневі неприступне це елементарне і водночас дуже складне уміння.
Роль цього уміння не зводиться до практичного застосування. Воно — необхідна умова розвитку розумових здібностей. Без уміння одночасно слухати, писати й думати (так само, як і без уміння одночасно читати й думати) неможливий розвиток знань.
Одним з дуже важливих умінь, від яких великою мірою залежить успішне опанування знань, є вміння відбирати, систематизувати, аналізувати факти. Досвідчені вчителі предметів природничого циклу, а також граматики дбають про те, щоб не було диспропорції між знаннями й навичками, яка виникає тоді, коли мислення учня обмежується фактами, що їх навів у своєму викладі (поясненні, лекції) вчитель. Диспропорція ця веде до того, що знання залишаються в голові учня мертвим вантажем, без розвитку, бо вони не трансформуються, не збагачуються новими фактами, не застосовуються для пояснення нових фактів.
Відбувається те, що хочеться назвати закостенінням знань. За такого стану знань можна зустріти дивні, на перший погляд, явища. Учень, наприклад, завчив поняття про чотири стани речовини, але в житті він не звернув уваги на безліч фактів, які можна використати для пояснення цього поняття з нових, невідомих раніше сторін. І ось під час перевірки знань учень стикається з фактом переходу речовини з твердого в газоподібний стан, він розгублюється перед фактами, які зустрічаються в житті на кожному кроці, не може зрозуміти, пояснити їх суті.
Щоб уміти свідомо застосовувати узагальнення в життєвій практиці, необхідно самостійно зібрати значну кількість фактів, осмислити їх, систематизувати, зіставити, проаналізувати. Збирання й обробка фактів — це сам по собі стан знань — стан рухомості, стан свідомого добору потрібних закономірностей, характеристик, визначень із системи знань, набутих на уроках. Як важливо приводити знання в цей стан! Багаторічний досвід педагогічної праці переконав мене в тому, що збирання й обробка фактів є тим своєрідним умінням, в якому знання повсякчас розвиваються, але цей розвиток глибоко своєрідний: учень аналізує не тільки те, що оточує його, але й свої власні думки.
Збираючи й обробляючи факти, учень стає на шлях розумового самовиховання.
Специфіка фактів у системі даного предмета — це, на мій погляд, одне з дуже важливих питань методики, разом з тим,— це і загальнопедагогічна проблема. Аналізуйте програму з погляду фактів, які становлять, образно кажучи, повітря для крил думки. Думайте над тим, яку частину фактів відібрати для уроку і яку частину зали¬шити для збирання й обробки учнями.
Складайте методичні вказівки для самого процесу збирання фактів. Учіть школярів думати над фактами.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 475 - 478.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.