Публікації за тегом: Школа

Космічний телескоп Hubble зробив знімок Марса з рекордно близької відстані. На знімку видно хмари і полярні шапки Марса.

Чотири рядочки веселих віршиків Надія Репета написала на кожну букву абетки - про одну з професій, що можуть зацікавити як дітей, так і дорослих: "Аптекар", "Бондар", "Вівчар", "Гончар", "Ґонтар", "Друкар", "Екскурсовод", "Єгер", "Журналіст", "Золотар", "Годинникар", "Іконописець", "Їздовий", "ОліЙник", "Коваль", "Лялькар", "Миловар", "Носильник", "Окуліст", "Пекар", "Різьбяр", "Стельмах", "Ткач", "Учитель", "Фотограф", "Художник", "Цукерник", "Чоботар", "Шапкар", "Щіткар", "Ювелір", "Ягідник".

"У сьогоднішній переломний час для нашого суспільства, коли йде фізичне знищення нашого народу ворогом, не можна забувати про культурний геноцид, який часто більш підступний, бо непомітний. Але він є і щодня ми попадаємо під його вплив. І тільки вигравши культурну війну у наших головах, виборовши можливість для наступних поколінь стати розумними, освіченими, патріотично налаштованими громадянами, що пишаються своєю країною та мають власну гідність, забезпечимо мир і процвітання наступним поколінням. Фізичні негаразди, каліцтва, нестатки, звичайно, є першочерговим питанням на яке ми звертаємо увагу і зосереджуємо усі сили але не забуваймо про основу цих негараздів – збіднілість душ та дефіцит культури, освіти. Найважливіше у навчанні, вихованні дитини, залучення до читання – це приклад дорослих, сім`ї, оточення, залучення до читання у школі, відвідування бібліотек та заходів закладів культури, мода на читання через ЗМІ та інші засоби реклами культури та читання, що повинна забезпечити держава адже у неї тут особлива роль – дбати та підтримувати культурний та освітній розвиток задля гідного розвитку країни..." (Ірина Мацко)

Коротенькі дітячі віршики Анатолія Камінчука: "Азбука", "Світлячок", "Козлик і дощик", "В гостях у білочки", "Батьківщина", "Рідне слово", "Кобзар", "Дзвоники". 

У цій ілюстрованій художником Олександром Кошелем книжечці маленький читач познайомитья з цікавими птахами  та  тваринами,  а  також  прочитає маленькі віршики, які написав український поет Олександр Олесь.

 

 

Абетка — це те, з чого формується чудовий світ слова, а значить, — світ спілкування, світ поезії, світ пісні, світ прекрасного. Із звуків, спочатку нерозбірливих, потім чітких, починається й мова дитини. І, безумовно, настане час, коли вона відчує потребу дізнатися, як виглядають звуки, що їх чути навкруги. Отут, любі друзі, стане Вам у нагоді «Абетка» яку підготувало видавництво «Посередник». Написана вона була ще у 1944 році відомим українським поетом Олександром Олесем для свого маленького сина. Тому і називалася книжечка «Алфавіт віршами, писаними для сина». Сподіваємось ця ілюстрована книжечка дасть можливість діткам вивчити букви, нові слова і поняття. А зрозуміти їх допоможуть яскраві, веселі малюнки художника Тома Тарнавського.

 

"... Очевидно, що слова вчителя: поговоріть з ним, натисніть на нього, і кличте до відповідальності – марні. Запит батьків до психолога – підсильте його мотивацію – некоректний і теж марний. “Говорити” і трансформувати, як правило, потрібно щось у всій сімейній системі. Причому, безвідносно успішності в навчанні..." (Світлана Ройз)​

Google створив нову пошукову систему для дітей, що має назву "Kiddle". Новий «пошуковик» є аналогом традиційного варіанту Google. Проте, в ньому є фільтри, які не пропускають певні типи інформації. Так, шукаючи щось у всесвітній мережі за допомогою Kiddle, пошукова система змінює порядок лінків: перші три сторінки призначені тільки для дітей, а вже усі наступні посилання розраховані й на дорослого. Окрім того, при введені певних типів слів у пошук, Kiddle блокує пошуковий запит.

"Усе, що я раджу, треба знати тільки педагогові, і необов’язково знати вихованцям. Педагогічна обізнаність, педагогічна «освіченість» учнів приносить, як правило, не користь, а шкоду. Справа в тому, що однією з умов високої ефективності педагогічного впливу є обстановка ненавмисності цього впливу. Іншими словами, учневі не треба в кожну дану мить знати, що вчитель його виховує. Виховний намір має бути прихований обстановкою дружніх, невимушених взаємин. Чому людина не повинна знати, відчувати, що її виховують? Тому що справжнє виховання — це самовиховання. Треба створити таке спілкування вихователя й вихованців, щоб кожне слово, звернене до юного серця й розуму, пробуджувало внутрішні духовні сили, викликало внутрішню роботу розуму й серця, спрямовану на самопізнання й самовдосконалення. Якщо ж людина на кожному кроці відчуває й розуміє, що її виховують,— здатність до самопізнання й самовдосконалення притупляється..." (Василь Сухомлинський)

"Найважливіший засіб відвернення лінощів — не повинно бути неробства й пустого проведення часу. Не повинно бути такого періоду в духовному житті людини, щоб вона нічого не створювала. Потворним у всіх відношеннях є те, що дорослі спеціально створюють умови для ледарства й неробства, називаючи це неробство дитячим літнім відпочинком. Відпочинок має бути тільки активним, являючи собою зміну характеру діяльності. З душного міста дітей треба вивозити в села, нехай вони тут, серед полів і лук, займаються посильною діяльністю, загартовують свої сили. Могутній засіб відвернення лінощів — обмеження бажань. З дитинства нехай людина на власному досвіді пізнає суть понять: не можна, треба, можна. Разом з батьками слід добиватися того, щоб дитина себе обслуговувала. Людина нехай змалку зазнає труднощів, переборюючи їх напруженням фізичних і духовних сил. Злиття фізичних і вольових сил виховує працьовиту, вольову людину..." (Василь Сухомлинський)

"Кожна виховна бесіда має свою мету. Інколи мета — загальна, стосується всіх вихованців. Іноді бесіда проводиться для того, щоб подіяти на весь колектив, а особливо вплинути на окремого вихованця. Продумуючи духовне життя колективу, думки, почуття, поведінку окремих вихованців, накреслюючи зміст виховної бесіди, ви ніколи не повинні забувати, що головний ваш засіб впливу — слово, що ви доторкаєтесь до розуму й серця своїх вихованців словом. А слово може бути і могутнім, гострим, гарячим, може бути воно й кволим, немічним, безсилим,— усе залежить від однієї дуже важливої риси вашої бесіди — одухотвореності, натхнення. У виробленні переконаності, у спонуканні дітей, підлітків, юнаків і дівчат до самовиховання ваше натхнення — це свята святих виховання. Пам’ятайте, що ви передаєте в своєму слові вихованцеві не тільки вміст того, про що розповідаєте, але й частинку своєї душі..." (Василь Сухомлинський)

"Планування виховної роботи — це насамперед уявлення про ідеал виховання. Вихователь повинен уявляти, що має вийти з доставленої в його майстерню «брили мармуру». Від того, наскільки ясне це уявлення, залежить розуміння суті й необхідності планування виховної роботи... І загальніший план — на всі роки шкільного виховання, і конкретніший — на період роботи одною вихователя із своїми вихованцями — обидва ці плани якоюсь мірою є ідеалом, до якого прагне вихователь. На основі ідеалу треба планувати конкретну виховну роботу на більш обмежений період. На який саме період? Плануйте так, як вам зручніше: чи то на тиждень, чи то на місяць; у декого виходить непоганий план і на цілу чверть. Треба тільки завжди пам’ятати, що виховання — жива, рухлива справа, яка вічно змінюється й розвивається, і що вихованець ваш завжди в етані становлення. Планування виховної роботи на невеликий строк є ніби постійним, повсякденним звірянням того, що робиться щодня для досягнення ідеалу..." (Василь Сухомлинський)

"... Хочу порадити вам: володійте умами своїх вихованців. Немає сильнішого засобу підкорити волю свого вихованця, ніж підкорення його думок. Але владарювати над думками можна лише тоді, коли у вас багате, повнокровне життя в світі книжок. Найчутливіші, неповторно індивідуальні, норовливі, «бунтівливі», непокірні натури й характери при вмілому підході стають книголюбами. Підкорюйте їх книжками й розумом." (Василь Сухомлинський)

"...  Мудрість влади педагога — це насамперед його безмежна влада все розуміти. Пам’ятайте, що в дитини не буває умисного прагнення творити зло. Педагогічне неуцтво з того й починається, що вихователь приписує дитині це прагнення, вважаючи, що вона навмисне чинить погане. Прагнучи «підрубати корінь зла», вихователь рубає всі корені, і живі паростки дитинства засихають. Звинувачення в умисному злі, в лінощах, недбальстві, яких насправді немає, дитина переживає як велику несправедливість, це відштовхує її від учителя, вона втрачає довір’я до нього. Ламаючи дитячу довіру до вас, ви штовхаєте дитину на те, що вона починає захищатись непокірністю, умисним непослухом, прагненням робити все наперекір вашим вимогам. Пам’ятайте, що все це з’являється там, де дитяче довір’я до вас дало тріщину... Якщо дитина робить щось «не так», не допускайте «сильних», «вольових» засобів впливу на неї. Не допускайте, щоб у вашу складну лабораторію гуманізму увірвався стук кулака по столу й окрик. Нехай не приваблює вас перспектива побачити рухливого, сміхотливого, вічно невгамовного пустуна згаслим і приголомшеним, із сумними, погаслими очима, зігнутим і нещасним — погана це перспектива. Бережіть, як найвище благо, людську гордість, недоторканність особистої честі дитини..."(Василь Сухомлинський)

"... Як треба дорожити безмежним дитячим довір’ям, яким мудрим, люблячим захисником дитини треба бути вихователеві, щоб між ним і дітьми завжди зберігалась гармонія людських, щирих, доброзичливих стосунків. Якою мудрою має бути влада педагога над людиною. Не забувайте ні на мить, що дитина — така сама людина, як і ви. Бережіть дитяче довір’я, бо воно — це і є любов дитини до педагога — якраз у цьому осереддя мудрої влади педагога над дитиною. На цьому довір’ї тримається прагнення дитини знаходити і знайти захист у вихователя. Дорожіть, як неоціненним скарбом, цим дитячим прагненням. До того часу, поки дитина дивиться з надією на вас і вірить у вас, ви - справжній вихователь, наставник, ви - учитель життя, ви - авторитет, живе втілення життєвої мудрості, ви - друг, товариш. Пам’ятайте, що ці речі дуже тендітні, їх легко зруйнувати. Якщо ви зруйнували їх, вам як вихователеві настав кінець. Ви будете наглядачем, а не вихователем." (Василь Сухомлинський)

"... Наші юнаки й дівчата прагнуть принести радість тим, хто вже не може трудитися, живе самотньо. Щовесни старшокласники розбивають кілька квітників для одиноких старих. Ця праця — оточена романтичним ореолом доброчесності. У ці дні юність переживає думку: всі ми станемо старими, про всіх нас будуть турбуватися молодші покоління. Як потрібно, щоб ця думка переживалась у роки отроцтва і юності! Вона облагороджує юнака, робить його справжнім чоловіком. Вона готує дівчину до великої материнської місії. Романтична, приваблива праця, яка виражає турботу про старість,— це найпотрібніша, найблагородніша діяльність. Не упускайте, мій друже, жодної можливості, щоб доторкнутися до того потаємного куточка душі вихованця, де зберігаються думи й тривоги про старість. Турбота про старих — це найзворушливіша любов до людини. Байдужість до старості жорстоко мстить суспільству — виростають люди з кам'яними серцями." (Василь Сухомлинський)

"Не багатство духовного життя залежать від самодіяльності, а навпаки, самодіяльність колективу є результатом повнокровного, багатого духовного життя. Чим вище розвинуте в колективі відчування людини, чим більше духовних цінностей приносить кожний своїм товаришам, чим яскравіше розкриває людина перед людиною свою внутрішню красу, чим більше ця краса пізнається в спільній праці для блага людей,— тим більше підготовлений колектив до того, щоб по-справжньому турбуватися про долю кожного свого члена, впливати на людські взаємовідносини, добиваючись, щоб вони були гуманними й виражали високу принциповість, вимогливість, нетерпимість до розбещеності й сваволі... Потрібно, щоб основою самодіяльності колективу були такі норми взаємовідносин, в яких кожна вимога колективу до особистості була б водночас турботою колективу про особистість, захистом особистості... Ми прагнемо того, щоб самодіяльність була яскраво виражена в духовному, особливо в суспільно-політичному житті. Від цього залежить соціальна й моральна зрілість підлітків, хлопчаків і дівчат. Усе, що розповідалося вище про навчально-предметні гуртки, про вечори науково-природничих знань для населення, про різновікові колективи — усе це жива, творча самодіяльність." (Василь Сухомлинський)

"... Що допустимо розглядати в колективі? Нічого. Уточнюю: якщо йдеться про проступки, то їх взагалі не слід розглядати, обговорювати, по-перше, тому, що істинне дитяче виховання полягає в тім, щоб проступків взагалі не було, чи було якнайменше; по-друге, колектив як виховна сила існує і впливає на особистість не розглядом проступків; по-третє, чим менше займається колектив розглядом всіляких конфліктів, тим більшу виховну силу він має. Є ще одно винятково важливе правило виховання: треба вміти згладити, нейтралізувати конфлікт у самому його зародку, не роздувати іскру, не робити з неї вогнища, а погасити її тоді, коли вона ще тільки зароджується. Можуть сказати: ви за «безконфліктне виховання»? Так, я за виховання дітей (саме дітей) без тих потрясінь ї вибухів, без тих сильних засобів впливу, які ні до чого доброго не приводять. Не можна з «дорослої» соціології переносити поняття й закономірності в дитячий світ. Потрясіння, конфлікти, вибухи у вихованні дітей не є об’єктивною необхідністю. І краще без потрясінь." (Василь Сухомлинський)

"Ця порада, що ґрунтується на певних теоретичних узагальненнях, дуже потрібна для практичної роботи. Важливо передусім знати вихідні принципові настанови й розуміти складну взаємозалежність виховних впливів на людину. Особливо це важливо, якщо мати на увазі створення гармонійної єдності колективу й особистості. Отже, в чому джерела виховної сили колективу, за яках умов колектив успішно, ефективно виконує роль вихователя особистості?... Розвиваючи, оберігаючи почуття поваги кожного до самого себе, виховуючи чутливість душі до доброго слова, краси, ми тим самим підвищуємо виховну силу колективу. Є цілий період духовного життя людини — вік від 5 - 6 до 9 - 10 років, який я назвав би періодом виховання готовності до життя в колективі. У ці роки особливо недопустимі грубість, байдужість, безсердечність — адже це удари по найтоншій тканині дитячого серця, після яких вона стає твердою й нечутливою, як шкіра буйвола. Пильно оберігайте вразливу тканину дитячого серця в ці роки, вихователю. Якщо в найбільш ранні роки ви зробили його серце морально товстошкірим, знайте, що пізніше, в отроцтві, вихованець ваш сміятиметься з ваших педагогічних хитромудрощів, мета яких — «пробрати», зачепити за живе. Чим менше покарань пережила людина в роки раннього дитинства, чим чутливіше відгукувалася вона на добре слово, тим вірнішим у неї буде страж совісті — серце й тим сильніший буде колектив, який складається з таких осіб..." (Василь Сухомлинський)

"Фізична, інтелектуальна, емоційна, естетична й трудова культура повинні розглядатися в їх єдності й взаємозалежності. Фізична культура є елементарною умовою повноти духовного життя, інтелектуального багатства. Разом з тим, фізична культура облагороджує всі інші сфери людського. У практичній роботі нашого педагогічного колективу червоною ниткою проходить ідея єдності виховання й самовиховання в сфері фізичної культури. Ми б не мали права навіть думати про здоровий дух у здоровому тілі, якби змалку нашими помічниками не були вихованці. За нашим твердим переконанням, єдність виховання й самовиховання у фізичній культурі починається із самого раннього віку й пов’язана вона з ідеєю народної педагогіки: як тільки навчився тримати ложку в руці й нести її від тарілки до рота,— трудись Ми добиваємося того, щоб дитина працювала, думаючи, і думала, працюючи. Тільки за цієї умови людина може зрозуміти смисл фізичної культури, відчути повноту своїх сил, пізнати залежність здорового духу від здорового тіла, уміти спрямовувати свої духовні сили на зміцнення сил фізичних..." (Василь Сухомлинський)