Публікації за тегом: Школа

"Поки існує школа, непорушною істиною залишаться слова К. Д. Ушинського: «У вихованні все повинно базуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити особистості в справі вихованця... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, яке проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна сформувати характер»... Життя переконує, що вихованець — дзеркало вихователя. Мистецтво й майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини..." (Василь Сухомлинський)

"Умійте, мій друже, донести до сердець своїх вихованців ту істину, що з матері починається життя, що з матері починається святе почуття патріотизму. Умійте навчити своїх вихованців бачити життя, а в житті - безліч тих найскладніших людських взаємин, які прямо говорять юнацтву, інколи волають: не проходьте мимо, втручайтеся в те, що ви бачите... Я кажу підліткам про жінку-матір: "Ніколи не забувай, сину, що вона — творець життя. Вона дала тобі життя, вигодувала тебе, відкрила перед тобою красу світу і рідної мови, уклала в твоє серце перші поняття про добро і зло, честь і безчестя. Пам’ятайте, сини, що в матері всі помисли, турботи і переживання — про дітей, про їх долю. Добро в серцях і в справах дітей — це її щастя, зло — її горе. Кожна жінка — мати або майбутня мати. Вона по-своєму глибоко, по-своему красиво переживає свою відповідальність за весь рід людський. Материнство робить жінку красивою і мудрою. З того часу, як жінка стає матір’ю, її почуття набувають високого, нікому, крім неї, недоступного змісту". (Василь Сухомлинський)

"Людина, яку виховує школа, - не тільки громадянин і трудівник, а й майбутній батько, майбутня мати, вихователь своїх дітей. Наш педагогічний колектив заклопотаний тим, щоб запобігти легковажному, несерйозному ставленню до шлюбу, кохання, народження дітей, що, на жаль, можна ще зустріти серед молоді. Свої турботи ми поділяємо з батьками. На заняттях педагогічної школи ми розповідаємо матерям і батькам про те, які завдання висуває перед ними життя в той період, коли їхні діти наближаються до статевої зрілості. Ми прагнемо прийти до єдиних поглядів і переконань з матерями й батьками відносно того, як облагороджувати статевий інстинкт. Потім, коли діти стають юнаками й дівчатами, ми проводимо з ними бесіди — учителі-чоловіки й батьки — з юнаками, вчительки-жінки й матері — з дівчатами. Багаторічна робота в школі перекопала мене в тому, що це конче необхідна справа. Тут відбувається, можна сказати, найніжніше, найтонше, обережне і водночас необхідне доторкання до юнацьких сердець. Ми вчимо їх жити, учимо бути справжніми людьми. Цю місію можна довірити тільки найчутливішим і найлюдянішим педагогам..." (Василь Сухомлинський)

"... У суспільстві, яке ми створюємо, людина людині має бути другом, товаришем, братом. Ці високі якості виховуються тільки тоді, коли людина віддає частку своєї душі в ім’я щастя інших людей. Віддача духовного багатства — тільки це і є здобування духовного багатства. Людські взаємини розкриваються найяскравіше в праці — коли один щось створює для іншого. Праця — поняття невичерпне, тому що воно — людське. Праця не тільки там, де людина сіє хліб чи саджає дерево. Найтоншою, найскладнішою працею є те, що людина приходить до людини, бачить в її очах, читає між «рядками» її слів кликання на допомогу. Ця праця є найвищим ступенем діяльності людського духу. Але щоб досягти цього ступеню, необхідно пройти ступені початкові — працювати для матеріального добробуту сім’ї, створювати матеріальні цінності, необхідні для того, щоб людина їла, одягалася, жила в упорядкованому житлі." (Василь Сухомлинський)

"Я ще раз підкреслюю надзвичайну важливість того, щоб дитяча, підліткова, юнацька праця включалася в економічне, матеріальне життя родини, була в ньому органічною необхідністю, розглядалася матір’ю і батьком як святий обов’язок дітей. Якщо цього немає, жодні педагогічні хитромудрощі школи не дадуть відповідних результатів... Народна педагогіка знає, що дитині посильне і що непосильне, знає, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість а материнською і батьківською любов’ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту й мозолів. Народна педагогіка, яка знає чарівну силу праці, відкрила перед нами нові джерела виховної мудрості. Ми переконалися, що тільки завдяки праці, в якій є піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним. Завдяки праці людина стає здатною пізнавати навколишній світ серцем. Дитина-трудівник, підліток-трудівник бачить людей зовсім не так, як той, хто не знає справжньої працї...." (Василь Сухомлинський)

"Ряд педагогічних ідей ми проводимо червоною ниткою через усю роботу школи з батьками. Особливо великого значення ми надаємо єдності духовного життя родини і шкільного навчання дитини. Педагогічний колектив прагне переконати матерів і батьків у тому, що в родині повинен панувати дух поваги до науки, культури, книжки. Разом Із сім’єю ми проводимо Свята Книжки. Їх зміст полягає в тому, що батько й мати купують для домашньої бібліотечки художню літературу. Про книжку в родині і духовному житті сімейного колективу ми читаємо лекції в усіх відділах педагогічної школи для батьків, проводимо індивідуальні бесіди. Ми прагнемо того, щоб у дитини виховувалися багатогранні духовні інтереси й потреби, серед яких на першому місці має стояти потреба в книжці. Нам вдалося досягти того, що надвечірній час у багатьох сім’ях став часом книжки: діти й підлітки читають книжку з власної домашньої чи шкільної бібліотеки..." (Василь Сухомлинський)

"Ми повинні турбуватися, щоб у матері й батька було єдине уявлення про те, кого вони разом із школою виховують, а звідси і про єдність їх вимог, передусім — до самих себе. Добитися того, щоб батько і мати як вихователі виступали в єдності — це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагнемо запобігти помилкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічить дітей. Ми на конкретних прикладах показуємо, яку велику шкоду приносить дітям любов замилування, любов деспотична, любов відкупу... Запобігання цьому порокові вимагає того, щоб поради батькам, особливо батькові, про виховання дітей пронизувала червоною ниткою думка про громадський обов’язок батька й матері, про їхню відповідальність за майбутнє своїх дітей..." (Василь Сухомлинський) 

"У наші дні немає, по-моєму, важливішого завдання у сфері виховання людини сучасного суспільства, ніж учити матір і батька виховувати своїх дітей. 3 практики своєї багаторічної праці ми дійшли висновку, що без турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодного завдання, що стосується навчання і виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері й батька про те, як істота, що народилася від людини, стає Людиною,— це фундамент, основа всієї педагогічної теорії й практики. У кабінеті материнської педагогіки на видному місці в нас написані слова М. І. Пирогова: «Нехай жінки зрозуміють, що вони, пораючись біля колиски дитини, запроваджуючи ігри її дитинства, навчаючи її уста лепетати, стають головними будівничими суспільства. Наріжний камінь кладуть їхні руки». У цих словах виражена основна спрямованість усієї нашої роботи з батьками... Важко переоцінити важливість педагогічної культури матері. Наш педагогічний колектив твердо переконаний, що батьківська педагогіка — це перша сторінка суспільної педагогіки. Турбуючись про те, щоб мати була тонким, мудрим, духовно красивим, одухотвореним високими поняттями про моральну красу скульптором, ми кінець кінцем турбуємося про душевну делікатність і чутливість дитини, про те, щоб найпотаємніші куточки її серця завжди відгукувалися на добро й красу." (Василь Сухомлинський)

"Треба уникати парадоксального явища, яке, на жаль, спостерігається в житті: учитель, який виховує чужих дітей, не має часу для виховання своїх дітей. Я хотів би порадити вчителеві-батькові, вчительці-матері: не забувайте, що вдома ви для своїх дітей не вчитель, не класний керівник, а передусім батько, мати. Не перетворюйте сім’ю в мініатюрну школу, по можливості робіть усе, щоб атмосфера школи залишалася за порогом вашого дому, щоб ви і ваші діти були просто гарною родиною. Виховання — це не якісь спеціально, штучно організовані «заходи», це насамперед спосіб життя. У руках педагога — сильний і водночас небезпечний інструмент, який вимагає великої мудрості й обачності,— влада над людиною. Мудро й обережно користуючись цим інструментом у школі, не переносьте його механічно в свій дім..." (Василь Сухомлинський)

"Я раджу кожному вчителеві вести педагогічний щоденник. Це не офіційний документ, до якого ставляться якісь формальні вимоги. Щоденник — особисті записи, помітки. Вони можуть знадобиться в повсякденній практичній роботі. В них — джерело роздумів, творчості. Щоденник, який ведеться десять, двадцять, а то й тридцять років, — це величезна цінність. Адже в кожного мислячого педагога є своя система, своя педагогічна культура... Щоденник допомагає зосередити думку, спрямувати розумові зусилля на щось одне. У своєму щоденнику я виділив кілька сторінок спеціально для запису даних про міцність знань. Вивчення, зіставлення, аналіз цих записів показують залежність міцності знань від численних передумов і умов. Щоденник учить думати." (Василь Сухомлинський)

"Які плани писати вчителеві" - це питання буває дуже гострим — учителів інколи завантажують непотрібною писаниною. Але трапляється й так, що в запалі критики «бюрократичної писанини» окремі педагоги приходять до висновку: не треба писати ніяких планів... І те й інше неправильне. Писати треба все те, що допомагає роботі. Для вчителя початкових класів дуже важливо скласти перспективний плай на кілька років. Такий самий перспективний план я раджу складати і викладачам предметів у середніх і старших класах. Ураховується, звичайно, специфіка предмета. Кожному вчителеві треба також складати тематичний або поурочний план. Педагог, що працює класним керівником, складає план виховної роботи..." (Василь Сухомлинський)

"Є нині й тривалий час ще будуть школи з невеликою кількістю дітей — одно- й двокомплектні маленькі школи, де працює два, а то й один учитель. Якщо ви працюєте в такій школі, вам нелегко буде створити й зберігати навколо себе роками атмосферу багатого, багатогранного духовного життя. А це ж — найголовніше, бо без високої культури — загальної і педагогічної — можна опуститися, зробити свою школу вкрай примітивною, відсталою. Якщо так трапляється, то тільки з вини самого педагога. У найвіддаленішому від центрів куточку може яскраво горіти вогник культури, думки, творчості — все це залежить тільки від вас. Усі ваші зусилля якраз і мають спрямовуватись на те, щоб вогник цей горів дедалі яскравіше. Від цього значною мірою залежать освіченість, культура, знання ваших вихованців..." (Василь Сухомлинський)

"Учителеві школи, де колектив складається з кількох десятків педагогів, незрівнянно легше вдосконалювати свою майстерність, ніж у маленькій школі. У великому колективі завжди є досвідчені педагоги. Але запозичення педагогічного досвіду — дуже складна справа, це — творчість. Вам, новачкові на педагогічній ниві, є чого повчитися майже в кожного педагога, який попрацював у школі хоча б кілька років. Але, запозичуючи досвід, треба економити час. Важко було б добратися до джерел майстерності, якби ви почали відвідувати уроки в усіх педагогів по черзі... Чим більше ви вивчаєте й спостерігаєте досвід своїх старших колег, тим необхідніші вам самоспостереження, самоаналіз, самовдосконалення, самовиховання. На основі самоспостереження, самоаналізу у вас народжуватимуться власні педагогічні ідеї..." (Василь Сухомлинський)

"Читання й письмо — два найпотрібніші школяреві інструменти навчання і водночас два віконця в навколишній світ. Без уміння вільно, швидко і свідомо читати, вільно, швидко, напівавтоматично писати дитина залишається мовби напівсліпою. Я вбачаю дуже важливе завдання в тому, щоб уже в третьому (а в четвертому класі - вже напевно) учень писав довге слово, не відриваючи пера від аркуша, щоб він міг написати слово (і навіть маленьке речення), відірвавши погляд від зошита. Нанівавтоматизм процесу письма — надзвичайно важлива умова грамотності і свідомого засвоєння знань. Учень не повинен думати над тим, як написати ту чи іншу букву, як її з’єднувати з іншими буквами,— лише за цієї умови він зможе думати над застосуванням граматичного правила, над змістом того, що він пише. Поступово вільне письмо виробляє напівавтоматизм і щодо граматичних правил: дитина вже не думає, як пишеться те чи інше слово, бо вона багато разів писала його. Усе це — швидкість написання букв і слів, поступове набування напівавтоматизму щодо орфограм, одночасне написання й осмислювання — має йти поряд..." (Василь Сухомлинський)

"Пряме відношення до розвитку розумових сил учнів має питання про те, як викладається малювання в початковій школі, яку увагу приділяє йому вчитель. Виховуючи дітей у початковій школі, я побачив у малюванні один із засобів, які розвивають творче мислення, уяву. Я твердо переконаний, що дитячий малюнок є необхідним східцем на шляху до логічного пізнання, не говорячи вже про те, що малювання допомагає розвивати естетичне бачення світу. Спочатку я вчив дітей малювати з натури... Поступово, крок за кроком я передавав дітям елементарні вміння з техніки малюнка: діти навчилися передавати світло й тінь, перспективу. Уже в першому класі значне місце в дитячому малюванні зайняла творчість. Діти складали оповідання в малюнках, малювали казку. Малюнок став джерелом гри творчої уяви. Я переконався, що між грою уяви, яка розвивається в процесі малювання, і мовою дитини є прямий, безпосередній зв’язок..." (Василь Сухомлинський)

"Є два основні типи людського мислення — логіко-аналітичне, або математичне, й художнє, або образне. Діти з яскраво вираженим художнім мисленням з цікавістю вивчають літературу, люблять читати, захоплюються поетичною творчістю. У вивченні математики вони нерідко зустрічають великі труднощі й, трапляється, не встигають з цього предмета.  Діти, яким притаманне логіко-аналітичне мислення, легко помічають причинно-наслідкові зв’язки й залежності, схоплюють думкою коло предметів і явищ, об’єднаних тим чи іншим зв’язком. Вони легко абстрагуються, з цікавістю вивчають математику та інші точні науки. Логічний аналіз абстракцій для них такий же цікавий, як і яскраві образи для дітей з художнім мисленням. Ці два типи мислення існують об’єктивно, учителеві треба знати, який тип переважає в кожної дитини. Це дуже важливо для правильного педагогічного керівництва розумовою працею. (Василь Сухомлинський)

"Ви працюєте в початковій школі і незабаром вам працювати з першокласниками. Їм по п’ять з половиною - по шість років. Їх виховують сім’я й дитячий садок. Є ще в нас частина дітей, єдині вихователі яких до вступу в школу — мати й батько. Від того, як виховують дошкільнят саме в цей період — за рік-два до школи, залежить дуже багато. Вам треба добре знати кожного свого майбутнього вихованця. Що означає знати дитину? Це передусім мати уявлення про її здоров’я. Дуже велике значення в розвитку дитини має інтелектуальна атмосфера сім’ї. Від того, які в сім’ї розумові інтереси, що читають, про що думають дорослі, що залишають вони в думках дитини,— великою мірою залежить її загальиий розвиток, пам’ять. Розум вашої дитини залежить від ваших розумових інтересів, від того, яке місце в духовному житті сім’ї займає книжка,— скажіть прямо про це батькам своїх дітей. На моє глибоке переконання, необхідно принаймні рік вивчати мислення кожної дитини — тільки за цієї умови можна добре підготуватися до занять у першому класі." (Василь Сухомлинський)

"Пам'ятаю, як повільно минали перші десять років моєї роботи в школі. Потім час полетів швидше, а тепер здається: ось тільки розпочався навчальний рік — і вже закінчується. Це особисте враження я висловив для того, щоб нагадати педагогові-початківцю одну дуже важливу істину: якою б кипучою, невгамовною працею не були наповнені роки молодості, в цю пору завжди можна знайти час для того, щоб поступово, крок за кроком, нагромаджувати наше духовне багатство — педагогічну мудрість. Пам'ятайте, що непомітно настане 20-річчя вашого педагогічного стажу, ви вступите в п’яте десятиріччя свого життя, прийде пора, коли у вас не вистачатиме часу, і Ви з жалем скажете: «Ех, якби знав, почав би цю роботу в молодості, легше було б працювати настарість. А працювати ж ще треба двадцять років». Що ж треба починати робити в роки молодості, щоб не розкаюватися тоді, коли на горизонті - старість? Багато що, і передусім треба нагромаджувати по крихітці інтелектуальне багатство й педагогічну мудрість вихователя..." (Василь Сухомлинський)

"Десятиріччя роботи в школі переконали мене в тому, що праця відіграє надзвичайно важливу роль у розумовому розвитку. Розум дитини — на кінчиках її пальців. Це педагогічне переконання виникло із спостережень. Я бачив, що в дітей із золотими руками, у тих, хто любить працю, формується ясний, допитливий розум. Йдеться не про всяку працю, а передусім про складну, творчу працю, в якій — думка, тонке вміння, майстерність. Факти з кожним роком усе більше переконували, що тут є безпосередній зв’язок. Чим вища майстерність, яку опанувала й опановує рука, тим розумніші дитина, підліток, юнак, тим яскравіше виявляється здатність до вдумливого аналізу фактів, явищ, причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей..." (Василь Сухомлинський)

"Продумайте, де і як буде використовувати кожний ваш вихованець вільний час (не проводити, а саме використовувати). Використовувати розумно. Тут знову треба повернутися до книжки. Найважливішим вогнищем захоплення має бути читання. Школа повинна бути царством книжки. Ви можете працювати у віддаленому куточку країни, ваше село може бути віддалене на сотні кілометрів від великих культурних центрів, у школі багато чого може не вистачати,— але, якщо у вас панує книжка, ви можете працювати на тому самому рівні педагогічної культури і досягти таких самих результатів, як і в центрі. І не бійтеся, що книжка відвертатиме учня від знань..." (Василь Сухомлинський)