Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
84. ЯК СПОНУКАТИ ДО САМОВИХОВАННЯ В МОРАЛЬНІЙ СФЕРІ
Найважливішим спонуканням до самовиховання моральності є вселення вихованцям думки про те, що ви, індивідуум, живете серед людей. Люди бачать вас щогодини й щохвилини. Люди відчувають вашу присутність навіть тоді, коли не бачать вас. Кожна річ матеріального світу, з яким ви стикаєтеся, залишає на собі ваш слід. Але найпомітніший, інколи незгладимий слід вн залишаєте в людях, з якими спілкуєтеся. Справжній людині не байдуже те, що про неї думають, як її оцінюють інші. Але що б ви не робили, де б ви не перебували, пам’ятайте, що на вас завжди дивляться людські очі. Найогидніше, наймерзеянніше в житті люднни — це моральна неохайність. Уявіть собі, що гарна дівчина цілу годину зайнята своєю зачіскою — їй хочеться бути гарною, адже зачіска в усіх на виду. І водночас у неї брудні, немиті ноги. Але це її не турбує — адже ноги під панчохами. Така й моральиа неохайність: на людях людина виступає панею, а на самоті— свинею,— так цю огидну ваду оцінює народна мораль.
Учіть вимогливості, найжорстокішої педантичності в питаннях моралі. Учіть своїх вихованців контролювати самих себе. З першого ж дня перебування дитини в школі ми вчимо її: якщо ти робиш щось на самоті, знай, що про тебе думає в цю мить найлюбиміша в світі людина — мама. І якщо ти робиш щось недобре, сподіваючись, що тебе ніхто не бачить, ти помиляєшся. Твій поганий вчинок болем відгукується в материнському серці. Вона бачить тебе, коли навіть і не бачить тебе. Вона з тобою, якщо навіть її немає з тобою. Ти прийдеш додому, і вона в очах твоїх побачить, що ти зробив щось негоже. Тому краще зразу ж розкажи про свій поганий вчинок. А ще краще — не роби поганого. Пам’ятай, що на тебе завжди дивиться мама.
Тут знову треба сказати, що вразливість, чутливість дитини до цих повчань залежить від усього складу її духовного життя. І насамперед треба досягти того, щоб характерною рисою духовного світу дитини була її щирість, співчутливість, зворушлива турбота про матір. Витонченість душі — ось що необхідне для того, щоб дитина виховувала сама себе, щоб її сумління пильно стояло па сторожі вчинків. Самовиховання в моральній сфері ми починаємо з елементарної моральної культури. Вихованець ваш зірвав, боязко оглянувшись, квітку з куща троянди — це вже моральне невігластво. Він пройшов повз дитину, яка плаче, не запитав: чим допомогти тобі, дитино? — це ще гірше — моральна товстошкірість. Протягом багатьох років наш педагогічний колектив виробив програму самовиховання моральної культури. Ця програма — ряд вимог, які ставить перед собою вихованець у моральних відносинах з іншими людьми.
Ось кілька цих вимог:
1. Пам’ятай, що в світі є речі, які ні з чим не порівняєш і не зіставиш. Це насамперед наша Батьківщина, земля, яка вигодувала й виростила тебе, дала тобі життя
2. Пам’ятай, що ти живеш серед людей. Ти є не те, що ти сам про себе думаєш, а те, що думають про тебе люди. Якщо та величина, яку ти бачиш сам у собі, величезна, а та, яку бачать у тобі люди, нікчемна,— значить, ти нікчема; умій мужньо признатися собі в цьому, умій перебороти в собі дріб’язкове, нікчемне єство, умій стати справжньою людиною.
З. Справжня людина та, яка не робить гидоти, непристойності, підлості на самоті. Нехай завжди, коли ти залишаєшся на самоті, суворим, вимогливим свідком твоїх вчинків буде власне сумління. Нехай цей свідок буде безстороннім, жорстоким і невблаганним.
4. Роблячи людям добро, ти здобуваєш неоціненне багатство. Той, хто живе в ім’я блага людей,— найбагатша, найщасливіша людина. Пам’ятай, що в світі е єдиний вимір багатства, краси, величі — людина. Підносячи людину, ти підносиш сам себе. Пам’ятай, що людина народжується і вмирає, і якщо після її смерті що й залишається на землі, так це те, що вона зробила доброго для людей.
5. Найвище втілення людської краси — це жінка. Дівчинка, дівчина — це не тільки твій друг. Це — майбутня мати. Оберігати її красу, берегти її здоров’я — це означає турбуватися про красу й велич усього роду людського. Якщо треба навіть померти для того, щоб допомогти жінці,— помри, але не відступи з прямого шляху людської доблесті
6. У людині може оселитися безліч вад, найстрашніші з них двадцять — байдужість до добра і зла, лінощі, нещирість, улесливість, підлабузництво, відсутність своїх переконань, мовчазна згода з неправдою; упертість у своїх помилках, чванливість, марнослів’я, брехливість, підлість, підступність; відмова від друга, коли всі проти нього, невіра в добре начало в людині, лицемірство, злорадство, жорстокість до слабкої й беззахисної істоти, черевоугодництво й обжерливість, скупість.
Пам’ятай, що кожен із цих пороків починається з маленької зернинки й розростається до величезних розмірів. Будь непримиренним до людських пороків насамперед у самому собі. Учись робити те, що захоплює тебе в іншій людині, і ніколи не роби того, що ти ненавидиш, зневажаєш в інших. Люби в собі красу й ненавидь у собі порок. Знай, що гнійний нарив, якщо він навіть твій гнійний нарив, завжди залишається гнійним наривом. Свою болячку лише егоїст любить.
7. Якщо ти помітив у собі зернятко пороку, умій бути нещадним до самого себе. Виривай корені пороку: лінощі — працею; байдужість до добра і зла — співчутливістю, людською тривогою; нещирість — принциповістю; улесливість — прямотою, підлабузництво — готовністю відстоювати істину навіть тоді, коли проти тебе весь світ; відсутність своїх переконань - незалежністю власної думки; мовчазну згоду з неправдою — боротьбою, безстрашним поєдинком з неправдою; упертість у своїх помилках — мужнім визнанням власних помилок і готовністю стати однодумцем того, хто відстоював істину, борючись із твоїми помилками; чванливість — скромністю, умінням не говорити про себе без потреби жодного слова; пихатість — простотою та гідністю; марнослів’я — умінням дорожити словом; брехливість — нетерпимістю до брехні, безумовною правдивістю в усьому; підлість на самоті — умінням звітувати передусім перед власною совістю як перед найбільш нещадним суддею; відмову від друга, коли всі проти нього,— готовністю підставити під кулю власне серце, коли ціляться в друга; невіру в добре начало в людині — безмежною вірою у велич і силу людської краси; лицемірство — відвертістю й правдивістю; злорадство — жалістю; жорстокість до слабкої і беззахисної істоти — людяністю; черевоугодництво і обжерливість — помірністю, скупість — щедрістю.
8. Якщо ти бачиш зло і в тебе десь у глибинах свідомості заворушилася думка: яке мені діло? — знай, що це голос тваринного інстинкту, який кличе рятувати свою шкуру. Не потурай інстинктам, виганяй їх, будь нещадним до тваринного поклику рятувати свою шкуру.
Пам’ятай, що ти - людина. Якщо ти пройшов мимо зла один раз, ти змушений будеш проходити мимо зла завжди. Ти перетворишся в жалюгідну істоту.
9. У людському світі безліч доблестей, але одна доблесть є вершиною людяності,— це почуття власної гідності.
Тримай голову прямо й тоді, коли ти вийшов переможцем у боротьбі за істину, і тоді, коли ти змушений визнати свою помилку.
10. У світі е речі, які ні з чим не можна порівняти й зіставити. Це насамперед наша Батьківщина, земля, яка дала тобі життя, ім’я й людську гідність. Якщо ти переживаєш важку, безвихідну хвилину, якщо ти в розгубленості, якщо ти не знаєш, як діяти, подумай: чого вимагає від тебе в таких обставинах Батьківщина? Як Батьківщина вимагає, так і роби.
У чому суть морального самовиховання?
Крім бажання бути хорошим, крім високорозвинєної чутливості, витонченості душі, винятково важливе й те, що я назвав би пізнанням людини. Пізнаючи навколишній світ, людина з дитинства повинна пізнавати людину — її думки, почуття, найтонші й найскладніші порухи душі, прагнення, поривання. Єдність виховання й самовиховання починається там, де людина, пізнаючи людське, пізнає тим самим себе, учиться дивитися на себе ніби збоку. Одна з найскладніших речей у нашій педагогічній майстерності — це розповідь педагога про людину.
Я твердо переконаний, що пізнання моральності — пізнання розумом і серцем — має включати в себе не тільки захоплення красою, але і обурення злом. Постійне, щоденне пізнання людини сприяє тому, що вже в роки дитинства людина відчуває моральний смисл обставин, взаємовідносин, які складаються в повсякденному житті. Думаючи добре про людину, дитина прагне до доброго вчинку; добрий вчинок дав їй велике моральне задоволення, повноту радісних переживань. Ці почуття в свою чергу загострюють чуйність, чутливість до добра і зла, породжуючи нетерпимість до всього, що принижує людину. Як важливо для виховання й самовиховання те, щоб уже в молодшому віці людина виявила себе, проявила свою принциповість у боротьбі зі злом, відчувала торжество добра, розуміла й переживала свою причетність до цього торжества — сама торжествувала, раділа.
Знайте, мій друже, що спонукання до самовиховання вимагає найтонших доторкань слова вихователя до найпотаємніших струн людського серця — Честі, Гідпості, Благородства. Умійте зрозуміти, відчути ту мить, коли серце дитини потребує цього доторкання. Ця мить настає тоді, коли перед маленькою людиною відкриваються два шляхи, ідучи по першому шляху, треба мовчки примиритись зі злом, байдуже поставитися до нього; ідучи по другому шляху, треба стати на боротьбу зі злом. Другий шлях часто означає для дитини величезне духовне напруження, затрату великих моральних сил, хоч з погляду дорослих обставини, які склалися в житті, і не здаються надто складними.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 607 - 612.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.