Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
32. УЧІТЬ ДИТИНУ КОРИСТУВАТИСЯ ВІЛЬНИМ ЧАСОМ
Для дитини час проходить зовсім не так, як для дорослого — про це нам не можна ніколи забувати. Той, хто не враховує цієї особливості дитинства, на шляху до серця дитини часто натрапляє на стіну нерозуміння. Сонячний літній день, проведений у лісі,— для дитини це цілий рік, а місяць у дитячому таборі — ціла вічність. Не обмежуйте дітей жорстким регламентом плану, дайте їм роздивитися і надивитися. Приділіть, може, цілу годину тому, шоб діти займалися кожен своєю справою. Цього вимагає природа дитинства, без цього неможливе сприймання і мислення дитини.
Пам’ятайте, що на кожному кроці перед дитиною відкривається щось нове, невідоме, що приваблює її, захоплює розум і серце, і дитина вже не в змозі не те що думати, а й відчувати плин часу. Немає нічого дивного в тому, що, захоплена плавним, повільним, але невпинним плином річки дитинства, дитина забуває — так, зовсім забуває про те, наприклад, що їй треба сьогодні виконати домашні завдання... Не дивуйтеся, мій любий колего, що дитина, буває, щиро говорить вам, коли ви з подивом запитаєте про завдання: «А я й забув про нього». Вона говорить про це не як про свою провину, а як про щось дивне, незрозуміле для себе. Не дивуйтесь і тому, що на уроці, задивившись як на стіні класу грає тінь дерева в сонячному зайчику, дитина не чує абсолютно нічого з того, що ви говорите. Так, вона не чує, це справді так, бо її підхопив плин річки дитинства, час сприймає вона зовсім не так, як ви. Не кричіть на неї, не виставляйте її перед класом як неуважну й непосидючу — це абсолютно не те, що потрібно. Тихенько підійдіть до неї, візьміть за руки, пересадіть з чудового човника дитинства в катер пізнання, на якому пливе весь клас. А ще важливіше — не соромтеся час від часу й самі пересісти до дитини в її дитячий човен, побути з нею, подивитися на свої очима. Повірте, якщо ви навчитеся це робити, не стане в шкільному житті багатьох із тих конфліктів. які найчастіше виникають через нерозуміння: учитель не розуміє, що й чому робить дитина, чому вона так поводиться, а дитина не розуміє, що хоче від неї вчитель.
Я, доросла людина, захоплений чимось цікавим, мені важко відірватися від того, що мене захоплює і втішає, але десь у глибині підсвідомості мені не дає спокою думка: а роботу ж за мене ніхто не зробить. Цей сигнал з підсвідомості допомагає нам контролювати плин часу. У дитини немає цього контролю. Вона забуває про час. Її треба вчити користуватися більшим часом.
Як учити?
Вимагати, щоб вона думала, вказувати, що, захоплюючись чим небудь, вона забуває про роботу? Уберігати її від спілкування із захоплюючими речами?
Не можна цього робити. Не можна ламати природу дитинства. Учити користуватися вільним часом — це означає добиватися, щоб цікаве, те, що вражає дитину, було водночас потрібним, необхідним для її розуму, почуттів, всебічного розвитку. Іншими словами, час дитини має бути насичений захопленнями, які розвивали б її думку, збагачували знаннями й уміннями і водночас не руйнували чарівності дитинства. Створити для дитини вільний час — це не значить надати їй можливість робити, що забажається. Стихійність може виховати неробство, недбалість.
Навчити користуватися вільним часом можна не поясненнями (пояснень маленькі діти ще не зрозуміють), а організацією діяльності, показом, колективною працею.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 495 - 496.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.