Публікації за тегом: Вірші

"В неволі тяжко... хоча й волі,
Сказать по-правді, не було;
Та все таки якось жилось –
Хоть на чужому – та на полі.."

(Тарас Шевченко)

 

"Мені однаково, чи буду
Я жить въ Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині..."

(Тарас Шевченко)

"Бьють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січи, пропав і той
Хто всім верховодив."

(Тарас Шевченко)

"Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – Запорожці
Вміли панувати!"

(Тарас Шевченко)

"Перебендя старий, сліпий –
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає."

(Тарас Шевченко)

"Ти не лукавила зо мною;
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала; ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела..."

(Тарас Шевченко)

"Над Дніпровою сагою
Стоїть явір між лозою,
Між лозою з ялиною,
З червоною калиною..."

(Тарас Шевченко)

"По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Стан високий, лист широкий –
Марно зеленіє..."

(Тарас Шевченко)

"Минаючи убогі села 
Понаддніпрянські невеселі, 
Я думав: „Де-ж я прихилюсь
І де подінуся на світі?”
І сниться сон мені..."

(Тарас Шевченко)

 

 

"Зацвіла в долині 
Червона калина; 
Ніби засміялась 
Дівчина-дитина..."

(Тарас Шевченко)

"Тече вода з-під явора 
Яром на долину, 
Пишається над водою
Червона калина..."

(Тарас Шевченко)

"Нa панщині пшеницю жала;
Втомилася; не спочивать 
Пішла в снопи, − пошкандибала 
Івана сина годувать. "

(Тарас Шевченко)

 

"Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма. "

(Тарас Шевченко)

Вірші Олександра Олеся, Миколи Вороного, Богдана-Ігоря Антонича, Лесі Храпливої-Щур, Романа Завадовича (Володимира Переяславця), Лесі Утриско.

 

 

"Зa сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море; покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину... "

(Тарас Шевченко)

"Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає..."

(Тарас Шевченко)

"Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть..."

(Тарас Шевченко)

 

 

 

 

"Село! І серце одпочине...
Село на нашій Україні −
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло..."

(Тарас Шевченко)

У збірці "Малий Кобзар" Тараса Шевченка читайте вірші (зміст за абеткою):

"Був собі дід та баба", 
"В неволі тяжко", 
"Вечір",
"Давно те діялось! Ще в школі", 
"До Основ’яненка", 
"Доля", 
"Думи мої, думи мої!", 
"Зa сонцем хмаронька пливе",
"Заповіт", 
"Заросли шляхи тернами", 
"Зацвіла в долині червона калина", 
"І золотої й дорогої", 
"І небо невмите, і заспані хвилі", 
"Іван Підкова", 
"Ішов кобзарь до Київа", 
"Маркові Вовчкові", 
"Мені однаково, чи буду", 
"Мені тринадцятий минало", 
"Ми вкупочці колись росли", 
"Ми восени таки похожі", 
"Н. Маркевичу", 
"На Великдень, на соломі", 
"Над Дніпровою сагою", 
"Не додому вночі йдучи", 
"Не молилася за мене", 
"Ой, умер старий батько", 
"Ой, я одна", 
"Перебендя", 
"Питала зозулі", 
"Реве та стогне Дніпр широкий", 
"Світає, край неба палає", 
"Село",
"Сестрі", 
"Сон", 
"Тече вода з-під явора", 
"Тополя", 
"Три шляхи", 
"Тяжко-важко в світі жити", 
"У нашім раї, на землі", 
"Учітеся, брати мої!", 
"Човен". 

 

Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...