Після Купала припинялись молодіжні розваги і гуляння, наступала велика і відповідальна пора в житті хлібороба — жнива. Жниварський пісенний цикл є своєрідним апофеозом землеробської праці селянина-трударя. За своїм походженням він такий же давній, як і праця хлібороба.
Після зелених свят наступала петрівка - пора найдовших у році днів і найкоротших ночей. У цей час дівчата й жінки співали петрівчані пісні, їх іще називали петрівками. У цих піснях оспівувалася благодатна пора - середина літа, пора одцвітання і дозрівання хлібів, коли «ячмінь колос викидає, соловейко голос покидає». У петрівках дівчата просять півнів «не вменшати ночі», бо вони ще не відпочили від роботи, не настоялися з коханим, не виспалися після побачення.
Закінчення циклу веснянок та гаївок
" Моя мила гаївко,
Ой же ж тебе тілько:
В неділю сі зачила,
В вівторок сі скінчила."("Моя мила гаївко")
Календарно-обрядові пісні
У скарбниці української народної поезії від давнини збереглися календарно-обрядові пісні. Вони нерозривно пов’язані з певною порою року, відповідними звичаями і сільськогосподарськими роботами. Зустріч нового року і весни, проводи літа і збирання врожаю завжди супроводжувались ритуальними діями, піснями, іграми, хороводами. Різноманітні за змістом і формою, характером і часом виконання, колядки, щедрівки, веснянки, петрівки, русальні, купальські та жнивні пісні відображають свята і будні давнього українського села. Впродовж віків у них втілювались мудрість і досвід народу, його духовне багатство, морально-етичні та естетичні ідеали.
"Як нема без зірок небозводу,
Як блакиті без сонця нема,
Так і мови нема без народу,
І народу без мови нема."(Володимир Забаштанський)
До цієї збірки увійшли вірші про мову, які написали відомі українські автори: Юрко Шкрумеляк, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Варвара Гринько, Сидір Воробкевич, Олена Пчілка, Микола Лотоцький, Володимир Самійленко, Володимир Сосюра, Іван Багряний, Павло Тичина, Леонід Полтава, Олександр Підсуха, Дмитро Луценко, Максим Рильський, Любов Забашта, Василь Сосюрченко, Володимир Забаштанський, Василь Діденко, Валентин Бичко, Володимир Каплун, Дмитро Білоус, Степан Жупанин, Григорій Вієру, Ганна Чубач, Марія Хоросницька, Микола Сингаївський.
У статті дізнаєтесь про найдовше українське слово, найдовшу абревіатуру, про синоніми і паліндроми, про те, що наша мова - одна з найдавніших у світі...
Українська мова своїм корінням, за твердженням істориків, сягає глибини не менше семи тисячоліть. Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів. Жодна з європейських мов (окрім литовської) так близько не стоїть до своїх витоків.
1 вересня — День знань в Україні
В Україні день 1 вересня від найдавніших часів для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів — справжнє свято: День знань. З цього дня починається офіційний навчальний рік у всіх навчальних закладах країни.
"...Доля вділила всього: не скупа й не безслізна
Путь пролягає по тернях тобі й небесах
Мусиш триматись. Ти — жінка, і значить: залізна.
Значить, стожильна.
Нам в дітях
народ колисать..."(Світлана Йовенко)
"Зозуля кує намистечко", "Зозуля кує "черевички"", "Зозуля маслечко колотить", "Сорока рано-вранці скрекоче..." – вірші-верлібри Василя Голобородька з циклу "Українська міфопоезія".
Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.
Легенди та міфи зоряного неба
"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"(Михайло Старицький)
У колі річних свят Купало — одне з найголовніших і відзначалося урочисто, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народним повір’ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
У цій статті представлено повноцінну добірку купальських пісень з книги "Календарно-обрядові пісні" під упорядкуванням Олени Чебанюк, у якій зібрані найкращі зразки попередніх видань та ще не надруковані до тих пір записи, що зберігаються у Центральній Науковій бібліотеці України. У передмові до книги О. Ю. Чебанюк описала, як святкується Свято Івана Купала, де звучать наведені нижче пісні.
Виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва, що сформувалося в XV—XVI сторіччя у боротьбі українського народу проти феодального гноблення та іноземних загарбників і уславилося своєю мужністю, героїзмом, відданістю вітчизні. Багато з них своїми мотивами та ідейним змістом споріднені з історичними піснями та думами.
Козацькі пісні (тексти, критика, відео)
У цій добірці знайдете такі козацькі пісні:
"А, хто хоче війну знати",
"Гаєм зелененьким вода тече",
"Гей, з устні Дніпра та до вершини",
"Гомін, гомін по діброві",
"Гомін, гомін, гомін",
"Горе мені, козакові, що батька немає",
"Да вари, мати, вечеряти",
"Добривечір тобі, зелена діброво",
"Засвистали козаченьки в похід з полуночі",
"Коло млина, млина",
"На вулиці сурма грає",
"Не жаль мені на сотника",
"Не жур мене, моя мати",
"Нещаслива годинонька була",
"Ой а у полі, гей, терен, теренок",
"Ой зацвіла калинонька у темному лузі",
"Ой із лісу із темного",
"Ой крикнула лебедонька",
"Ой кряче, кряче чорненький ворон",
"Ой літа орел, літа сизокрилий",
"Ой мандрував молодий козак",
"Ой матусю, та не гай мене",
"Ой по горах сніги лежать",
"Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісти",
"Ой там в степу при дорозі",
"Ой у лузі та і при березі",
"Понад морем, Дунаєм",
"Соколику-сину! Вчини мою волю",
"Ставлю коня в вишневому саду",
"Стоїть явір над водою",
"Та йшов козак дорогою",
"Туман поле покриває".
Суспільно-побутові пісні
В неосяжному океані народної пісенності важливе місце посідають соціально-побутові (або суспільно-побутові) пісні: козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі, наймитські, заробітчанські, робітничі. Розвинулися вони на основі традиції, виробленої ще раніше обрядовою і позаобрядовою ліричною та епічною пісенністю, продовжуючи і збагачуючи її. Це ліричні твори, де на перший план виступає ідейно-емоційне ставлення до події, а оповідальний елемент відіграє підпорядковану роль (на відміну від епічних і ліро-епічних). У соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя, класовими суперечностями, боротьбою проти іноземних загарбників та феодально-капіталістичного гноблення. Взяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буття народу. В них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.
Українські пісні
Пісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя народу. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою. До розділу увійшли: пісні літературного походження, весільні пісні, родинно-побутові пісні, історичні пісні, стрілецькі пісні, коломийки, календарно-обрядові пісні (пісні зимового циклу: колядки та щедрівки, жниварські пісні, петрівки, русальні пісні, купальські, веснянки та гаївки), суспільно-побутові пісні (заробітчанські, наймитські, строкарські та робітничі пісні, бурлацькі пісні, рекрутські та солдатські пісні, кріпацькі пісні, чумацькі пісні, козацькі пісні).
Найпотужніше і остаточно віщі слова "Ще не вмерла Україна" були окрилені музикою Михайла Вербицького – скромного священика з невеликого підкарпатського села і водночас обдарованого небуденним талантом митця, одного з основоположників української національної композиторської школи. Саме в такому співавторстві гімн і утвердився у свідомості всього українського народу.
Павло Платонович Чубинський — відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився на хуторі поблизу Борисполя. Павло Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
