Збірка віршів про мову від українських поетів-класиків

О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ!

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

* * *

Василь Симоненко

МОЯ МОВА

Все  в  тобі  з'єдналося,  злилося –
Як  і  поміститися  в  одній! –
Шепіт  зачарований  колосся,
Поклик  із  катами  на  двобій.

Ти  даєш  поету  дужі  крила,
Що  підносять  правду  в  вишину,
Вченому  ти  лагідно  відкрила
Мудрості  людської  глибину.

І  тобі  рости  й  не  в'януть  зроду,
Квітувать  в  поемах  і  віршах,
Бо  в  тобі – великого  народу
Ніжна  і  замріяна  душа.

* * *

Варвара Гринько

РІДНА МОВА

Сію дитині
В серденько ласку.
Сійся-родися
Ніжне «будь ласка»,  
Вдячне «спасибі»,  
«Вибач» тремтливе, —  
Слово у серці —  
Як зернятко в ниві.  
«Доброго ранку!»,
 «Світлої днини!» —  
Щедро даруй ти  
Людям, дитино!  
Мова барвиста,  
Мова багата,  
Рідна і тепла,  
Як батьківська хата.

* * *

Сидір Воробкевич

РІДНА МОВА
 
Мова рiдна, слово рiдне!  
Хто вас забуває,  
Той у грудях не серденько,  
А лиш камiнь має.  
Як же мову ту забути,  
Що нею учила  
Нас всiх ненька говорити,  
Ненька наша мила.  
Ой, шануйте, поважайте  
Рiднесеньку мову,  
I навчайтесь розмовляти  
Своїм рiдним словом.  

* * *

Олена Пчілка

РІДНЕ СЛОВО
 
Так довго сподівана, ждана година
Настала для рідного слова мого:
Не так, як приборкана, смутна пташина,
Озветься воно із затишку свого;
Не так, — весняним жайворонком у полі
Вкраїнськая мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздоллі,
По всій Україні озветься вона.
Дарма, що по небу весняному тучі
Громадою темною швидко летять,
Не страшно пташині ні грому, ні бучі -
Крізь хмари бо промені сонця мигтять!
Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця,
Зів’ється, де сяє йому любий рай,
То пісню співа й до людського віконця... -
Лети ж, рідне слово, лети в рідний край!

* * *

Микола Лотоцький

МОВА

Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці— доля України,
Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на  вічність,
Тому її так люто ворог б'є.

Все заберуть, а залишилось слово,
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.

Без мови — не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві—
Стіною стань і мову захисти!

Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці— доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

* * *

Володимир Самійленко 

УКРАЇНСЬКА МОВА

                Пам'яті Т. Г. Шевченка

Діамант дорогий на дорозі лежав, —
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
(Київ, 1885 р.)

* * *

Володимир Сосюра

РІДНА МОВА

Вивчайте, любіть свою мову, 
як світлу Вітчизну любіть, 
як стягів красу малинову, 
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові 
не згасне священний вогонь, 
як вперше промовлене слово 
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло, 
що креслить у небі путі, 
любіть свою мову й ніколи 
її не забудьте в житті.
Ми з нею відомі усюди, 
усе в ній, що треба нам, є, 
а хто свою мову забуде, 
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова, 
що сяє з небесних висот, 
і там, де звучить рідна мова, 
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн, 
що тьму подолав у бою. 
І той лиш пошани достоїн, 
хто мову шанує свою.
(1931)

* * *

Іван Багряний

РІДНА МОВА

Мово рідна! Колискова
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, —
Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово — крик любови,
Сміх і радість немовляти —
Неповторне слово «Мати» —
Про життя найперше слово...

Друге слово — гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлій, —
Звук «Вітчизни» неповторний
І простий, і предковічний...

Ну, а третє слово — «Мила» —
Буря крови, пісня рвійна
І така, як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я —
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати,
Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово !
Мово — пісня колискова.
Мова — матері уста.

* * *

Павло Тичина

СЛОВО

А Вкраїни ж мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність і обнова —
Українська мова.

Розквітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово —
Розквітай же, слово!

Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!

* * *

Леонід Полтава

ХТО ЯК ГОВОРИТЬ

Все, що живе на світі, 
Уміє розмовляти. 
Уміють говорити зайці і зайченята, 
По-своєму говорять і риби серед моря,
І у садочку пташка, і у траві комашка... 
Говорять навіть квіти з блискучими зірками...
— А як говорять діти?
— Так, як навчила мама!
— Прийми ж, матусю, 
Слово подяки від дитини 
За нашу рідну мову, 
За мову України.

* * *

Олександр Підсуха

МОВА

Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звiдкiля i як!
Є в нiй лiс-лiсок-лiсочок, пуща, гай, дiброва,
Бiр, перелiсок, чорнолiс. Є iще байрак.

I така ж розкiшна i гнучка, як мрiя.
Можна "звiдкiля" i "звідки", можна i "звiдкiль".
Є у нiй хурделиця, вiхола, завiя,
Завiрюха, хуртовина, хуга, заметiль.

Та не в тому справа, що така багата
Помагало слово нам у боротьбi.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало смiхом на полях плаката,
I за все це, мово, дякуєм тобi.

Скрiзь одне жадання, i мета, i яснiсть.
Живемо, працюємо, як одна сiм'я,
I краса новiтня окриля сучаснiсть.
Цю красу звеличує мова i моя.

Нас далеко чути, нас далеко видно.
Дмуть вiтри iсторiї в нашi паруси.
Розвивайся й далi, мово наша рiдна,
I про нас нащадкам вiстку донеси.
(1961 р.)

* * *

Дмитро Луценко

О РІДНА МОВО…

О рідна мово! Є ще люди ниці,
Зрікаються, бува, і матерів!
А я твої троянди й чорнобривці
Любов'ю до пелюстки обігрів.

Ти — крона й корінь рідного народу:
Батьків, дідів і прадідів і пра...
І час твою не вичовгає вроду,
Не висотає Ворскли і Дніпра.

Бо ти — моя сподвижниця і слава,
Мечі і струни, правда і терни
Від київського князя Ярослава
До нашої стрімкої бистрини.

* * *

Максим Рильський

МОВА

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

* * *

Любов Забашта

РІДНА МОВА

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово, 
У барвінки зодягайся, моє щире слово. 
Колосися житом в полі, піснею в оселі, 
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі. 
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали, 
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.

* * *

Василь Сосюрченко

ХОЧ ДИВНО ЦЕ

Хоч дивно це, але мене питають,
Чому по-нашому завжди я розмовляю.
І всім таким я мусив одвічати,
Що не люблю нічого позичати,
Ні перед ким схилятись не бажаю,
Що мову я свою чудову маю.
І головне – це мова, мислю я,
Моїх батьків, мого народу і моя.

* * *

Володимир Забаштанський

ЯК НЕМА БЕЗ ЗІРОК НЕБОЗВОДУ

Як нема без зірок небозводу,  
Як блакиті без сонця нема,  
Так і мови нема без народу,
І народу без мови нема.  

* * *

Василь Діденко

РІДНІЙ МОВІ

(Я не останній з могікан)

Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба – кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я – останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова – старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я – син Великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова – гарна зроду.
Я не останній з могікан,
Я – син великого народу!

* * *

Валентин Бичко

УКРАЇНСЬКА МОВА

Мово моя українська —
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю невивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану,
Ти у мені із кореня —
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Смутком багать продимлена
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров'ю моєю змішана
І аж до склону залишена
В серці моїм.
Ти звеш сюди
Добрих людей до бесіди.
Бесідо ж моя щирая,
Всіх я до тебе запрошую.
Тільки у вас я вірую,
Люди мої хорошії!

* * *

Володимир Каплун

РІДНА МОВА — БОЖИЙ ДАР

Щиглик-батько щебетав —
щигленяток научав:
"Щоб належну гідність мати —
рідну мову треба знати!

Від непам'ятних ще літ
Бог створив цей гарний світ,
всій пташині поосібно
дав ось мову власну, рідну...

Й кожна із пташок отих
до своїх діток малих
щебече щодня свобідно
лиш на мові своїй, рідній!

Перепілка: "Під-пі-літь..."
Ластівочка: "Фіть, фіть, фіть..."
"Цір" — горобчик повторяє,
а зозуля: "Ку-ку" знає.

"Тьох-тьох" — кличуть солов'ї.
"Кру-кру" — дужі журавлі.
Чайка скиглить, ніби плаче,
а ворона сумно кряче.

Так ось, бачте, — вся пташня
Розмаїто і щодня
мовою своєю кожне —
славословить Ім'я Боже!"

Тож затямте, діточки,
не як будь-котрі пташки,
але так, як мама й тато,
ви повинні щебетати!

Запитаю й вас, батьки,
чи ж ми гірші за пташки,
що з дітьми у власнім домі
розмовляєм по-чужому?

Вина цього — лиш у вас!
Та ж писав Кобзар-Тарас,
щоб чужого научатись,
але свого не цуратись!

Приклад з щиглика беріть —
і вже з перших днів (не літ)
до дітей своїх з любові
говоріть на рідній мові!

Рідна мова — Божий дар,
що нам дав всесвіту Цар!
Рідну мову треба знати,
шанувати і плекати!

* * *

Дмитро Білоус  

ЯКЩО З УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній
вимовляється, -
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова - основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя!

​* * *

Степан Жупанин

РІДНА МОВА

По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу  мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина.

* * *

Григорій Вієру

НАША МОВА

Соловей мовчить на дубі 
У годину вечорову — 
Зачудовано і любо 
Слуха нашу рідну мову.

І коли б він став шукати 
Слів до пісні чарівної,
То набрав би їх багато 
З мови нашої живої.

* * *

Ганна Чубач

УКРАЇНСЬКА МОВА

Золоте курчатко 
В золотій торбинці 
Принесло сьогодні 
Літери дитинці. 
А дитина з літер 
Збудувала слово. 
І звучить, як пісня, 
Українська мова.

* * *

Марія Хоросницька

МАТУСИН ЗАПОВІТ

Раз казала мені мати:
«Можеш мов багато знати,
Кожну мову шанувати,
Та одну із мов усіх
Щоб у серці ти зберіг».
В серці ніжну і погідну
Збережу я мову рідну!

* * *

Микола Сингаївський 

ВСЯ МОЯ РОДИНА

Мати, мова, Батьківщина — 
От і вся моя родина.

Батьківщина, мати, мова — 
Три цілющих, вічних слова.

Батьківщина, мова, мати — 
Нас повік не роз'єднати.