|
Світлана Йовенко
ЛЮБОВ І СМЕРТЬ
(збірка віршів)
ЖІНКА
...Доля вділила всього: не скупа й не безслізна
Путь пролягає по тернях тобі й небесах
Мусиш триматись. Ти — жінка, і значить: залізна.
Значить, стожильна.
Нам в дітях
народ колисать.
* * *
Зойкнула Земля чаїним криком:
— Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла мати із іконним ликом:
— Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем:
— Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
— Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
...І уже ні сина, ані мужа,
Лиш розверсті зоряні поля...
Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність
Дух і волі, Небо і Земля.
* * *
НА СУД
(У чорнобильському Будинку культури
5 травня 1988 року)
В залі, де голосом прокурора
час винуватців питав і напитував,
в зоні, де вовком розгубленість витиме, —
вірші сьогодні,
де суд був учора.
Вірші сьогодні, де на терезах —
що? — правосуддя? — звіряло й карало
ступінь провини...
Тут серце згорало в хмизі чуттів.
І скипала сльоза...
Той, хто від вироку вільний живе,
топче сплюндровану землю безкарно,
трупом, чумою, монстром немарно
в лави президій державно пливе.
Коли ж і вірші виходять на суд —
втомленим зоною людям — відозва.
А із Чорнобиля
гірко несуть серцю записку:
СПАСИБІ - ЗА СЛЬОЗИ!..
* * *
В РЕАНІМАЦІЇ
Ти випав з списку.
Бачить Бог —
життя трагедії вартує.
І медицина катастроф,
на жаль, не кожного врятує.
Феміда мстива і сліпа
подвійний лік веде одвіку,
й цинічний усміх на губах
блука в духовного каліки.
Жне місяць — ятаган доби —
вік ядерний, а не Батиїв.
Спить хворий
тримільйонний Київ —
заложник нашої ганьби.
* * *
Але це моя земля, і тополя — я,
але голуба, як я, це моя Десна,
і те поле голубе — доленька моя,
і сміється з смерті вік
яре сонце в нас!
|
|
За матеріалами: Валентина Козак. "За Україну молюсь". Київ, видавництво "Український пріоритет", 2012 р., стор. 133-135.
Дивіться також на нашому сайті:
Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина, Юлія Хандожинська, Сергій Губерначук, Марія Яновська - українські автори, що створили поезії про Чорнобильську катастрофу, які увійшли до цієї добірки. Читаймо... Пам'ятаймо...
У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила.
"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)
"Моя прабабуня — самосе́лка. Вона живе сама в селі Залісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорно́биль *1 і всіх вивезли. Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в Заліс сі й помру», — сказала мамі. Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить. Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння..." (Саша Кочубей)
"— Як тебе звати?
— Калина.
Любомир здивовано зводить брови й перепитує:
— Може, Килина?
Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:
— Ні, Калина..."(Євген Гуцало)
Вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року став причиною наймасштабнішої техногенної катастрофи у світовій історі. Аварія розцінюється як найбільша за всю історію ядерної енергетики як за кількістю постраждалих від її наслідків, так і за економічною шкодою. Вона сталася на території СРСР, але з розпадом Союзу це стало проблемою України.
