Публікації за тегом: Діти

"Коли Андрійко збирався до дитячого садочка, його турбувало єдине питання: чи буде там забіяка Назар? У Андрійка з цим хлопцем були свої рахунки, бо Назар задерикувато і постійно відбирав складені кубики. Навіщо вони йому здалися того ніхто не знав: хоч би читав чи рахував — та ж ні! Але коли Андрійко вже завершував складати слова із кубиків, Назар — тут як тут — штурхав кубики з усієї сили і ті розліталися довкола. Інколи так штурхав, що й Андрійкові перепадало. А не подобався Андрійко забіяці, бо читати вмів, як дорослий..." (Оксана Лущевська)

"Сніжинки тихо падали з неба, вкриваючи білим полотном все довкола: дерева, доріжки,дахи будинків, підвіконня, гнізда пташок, притрушували чиїсь крихітні, ледве помітні сліди. Сніжинкам було весело: вони падали, кружляли, виблискуючи в холодному світлі зірок. Серед усього цього величезного снігопаду була одна дуже незвичайна Сніжинка. Падаючи з неба, вона не безтурботно сміялася, а уважно придивлялася, де б зручненько примоститися. Вона ретельно обдивилася все довкола і опустилася на вишневу гілочку, поближче до стовбура. Тут було дуже зручно і затишно: поруч світив великий ліхтар, а будинок захищав від вітру. Спочатку Сніжинка сиділа тихо – незвично їй було тут, на Землі. Та згодом, набравшись сміливості, підхопивши легкий подих вітру, перелетіла на підвіконня, й з цікавістю подивилася у вікно..." (Ольга Зубер)

 

Німецька "Свинка Пeппa" називається "Peppa Wutz", тому що Wutz  в деяких частинах Німеччини перекладається як "маленькі милі брудні малюки". Німецька версія "Свинки Пеппи" - це справжня знахідка для тих, хто вивчає німецьку мову.

 

"— Святий Отче, що мені робити? Я свідомий того, що то зле, та я над собою не владний, як тюхтій який. Мої руки так і тягнуться туди. Ну, ви мене розумієте. Я тоді не є я. Я навіть того не хочу. А воно тільки мені треба до виходка – знов те саме. Та річ, щиро кажу, висмоктує мене зсередини. Я до жінки не можу приступити. Спершу сам з собою мушу. Гріх. Боюсь гріха. Я не молодий чоловік, серце маю хворе, гупає, як кінь, відійти можу з дня на день, а ту біду з собою ношу, як хлопчисько непутьовий, що баби не знає. Що?.. Ні-ні, то не від ледарства. Цілий час працюю, спочинку собі не даю. Не помагає. Ви гадаєте, я маю час на телевізор, коби ж то! Що кажете?.. Та де, яке там, яка випивка, я, щоб ви знали, ні-ні. А після операції про цигарки навіть забув. Га?.. Люблю, я, знаєте, як на ній женився, інших обминаю. Вона в мене гарна, господарна, чотирьох маємо. Старший на осінь женитися надумав. Готуємось. Найменшенька при нас, через рік школу закінчить..." (Галина Мирослава)

 

Азбука

— Ти, Галинко, вже знаєш азбуку?
— Авжеж знаю.
— Тоді скажи мені, будь ласка, яка буква йде після «А»?
— Всі інші букви.

(з народного)

"Зима в лісі була холодна та люта. Щедро сипала вона снігами й мела хуртовинами. Замела й мишачу нірку під сосною. Сидить Мишка, боїться й носа висунути. Ось, зголодніла вона, залізла в свою комірчину й знайшла там зернятко. Одне-однісіньке. Сидить Мишка й плаче. Тримає в лапках те зернятко й не знає, що з ним робити. Чи то з’їсти, чи то назад покласти. Думала вона, думала, а тоді й каже: "З’їм, а тоді піду до Ведмедя, попрошу в нього ще зерняток." Так вона й зробила. Підкріпилася перед дорогою, одягла теплу хустинку, чобітки, кожушок, взяла сани, та й подалася..." (Ольга Зубер)

 

"Твої стомлені повіки
Закривалися від втоми.
Намагалась не заснути -
Ти хотіла іще трохи
Подивитись в мої очі,
Потримати мою руку,
Говорити до півночі -
Так боялася розлуки."   (Оксана Аннич)

Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книги...

 

 

"У великому лісі жила маленька Мишка. Одного сонячного ранку, вона висунула з нірки свого носика, і почала принюхуватися, чи немає, часом, десь поблизу Лисички, якої Мишка дуже боялася. Поблизу нікого не було, і Мишка, полегшено зітхнувши, вилізла з нірки. Вона потягнулася лапками до сонечка, роблячи зарядку. Потім п’ять разів присіла, десять підстрибнула, поплескала в долоньки і полоскотала себе хвостиком за вушка. Та тільки-но вона хотіла вмитися крапелькою роси, як позаду щось тріснуло: "Трісь!" "Ой! – підстрибнула Мишка, — Лисиця! Це вона чатує на мене!" – запищала вона і кинулась навтьоки..." (Ольга Зубер)

 

Вже незабаром відбудеться найважливіша книжкова подія осені - "Форум Видавців" у Львові. Запрошуємо вас завітати з 19 по 23 вересня на стенди видавництва "Ранок": № 318, № 318а, № 006 (Галерея Палацу Мистецтв).

 

Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!​

"Настала ніч, а Зайчикові не спиться. Сидить собі під ялинкою, оченятами кліпає.
Зашелестів у листячку Їжачок.
− Чого не спиш, Зайчику? – питає.
− Та, не спиться! Десь сон мій подівся, - відповідає Зайчик.
− Де ж це ти бував, що сон загубив? – посміхнувся Їжачок та й подріботів собі далі..."  (Ольга Зубер)

 

"Колись давно у гарненькій розмальованій хатинці жила старенька бабуся. Навколо хатинки був чудовий садочок. Там росло багато дерев: яблуньки, вишеньки, сливки, а також кущики смородинки та малинки. Але той садочок був не просто так, і не сам по собі – там жив маленький і дуже допитливий їжачок. Він був дуже хитрий і любив пустувати. Інколи робив бабусі шкоду: то яблучко поцупить, то корзинку з малинкою перекине, то у відро з водою накидає сміття. Нашкодить – і мерщій в кущі. Виглядає. Інколи лякає бабусю: постукає лапкою в двері й чкурне в кущі. А бабуся відчинить – нікого немає. А їжачку смішно! Регочеться, аж перекидається..." (Ольга Зубер)

 

"Настала ніч. Де-не-де поблискували зірочки, золотий місяць виблискував на синьому небі, то ховаючись, то виглядаючи із-за темних хмар. У своєму крихітному ліжечку крутилася й ніяк не могла заснути мишка Поля. Вона, взагалі, була дуже вертлява й невгамовна і мама Миша ніяк не могла загнати її в ліжко. Поля лежала з відкритими оченятами й мріяла. Вона дуже любила мріяти. Про що саме Поля мріяла – це був секрет. Звичайно, про щось дуже приємне. Бо вона лежала і посміхалася. Зненацька скрипнули двері і мама Миша заглянула в кімнату. Поля закрила очі і вдала, що спить. Вона лежала тихо і не ворушилася..." (Ольга Зубер)

 

"Шановні читачі, колеги - вчителі, вихователі, директори шкіл! Ця праця є підсумком багаторічної роботи в школі-підсумком роздумів, турбот, тривог, хвилюванні. Тридцять три роки безвиїзної роботи в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнянним щастям. Я присвятив своє життя дітям і після тривалих роздумів назвав свою працю "Серце віддаю дітям", вважаючи, що маю на це право. Хочеться розповісти педагогам - і тим, хто трудиться в школі зараз, і тим, хто прийде в школу після нас, - про великий період свого життя - періоді, який дорівнює десятиріччю. Від того дня, коли маленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо його, приходить в школу, до тієї урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат за середню школу, стає на шлях самостійного трудового життя. Цей період є періодом становлення людини, для вчителя ж він - величезна частина його життя. Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей..." (Василь Сухомлинський)

 

​Вже незабаром відбудеться найважливіша книжкова подія осені - "Форум Видавців" у Львові. Команда видавництва "Ранок" ретельно готувалась, щоб видати найбільше книжкових новинок до цієї події. Дивіться, які книжки вже можна буде погортати у вересні.

"Після 10 років педагогічної роботи я був призначений директором Павлиській середньої школи. Тут завершилося формування моїх педагогічних переконань, які складалися в перше 10-річчя педагогічної праці. Тут мені хотілося побачити свої переконання в живій творчій справі. Чим більше я прагнув втілити свої переконання в практику, тим ясніше ставало, що керівництво навчально-виховною работою - це правильне поєднання вирішення ідеологічних і організаційних завдань в масштабі всієї школи з особистим прикладом в роботі. Роль директора школи як організатора педагогічного колективу незмірно підвищується, якщо вчителі бачать в його праці приклад високої педагогічної культури, безпосереднього вихователя дітей. Виховання - це перш за все постійне духовне спілкування вчителя і дитини..." (Василь Сухомлинський)

 

"Восени 1951 року за 3 тижні до занять, одночасно з прийомом дітей в 1 клас, школа взяла на облік 6-річних хлопчиків і дівчаток, тобто тих, кому починати вчитися через рік. З цими дітьми мені треба було працювати 10 років. Коли я зібрав всіх батьків разом з дітьми і запропонував послати дітей в школу за рік до офіційного початку навчання, думки розділилися: одні батьки схвалювали мій намір, вважаючи, що при відсутності цілорічного дитячого садка (в ті роки в селі був дитячий садок, який працює тільки в літній час) відвідування дітьми школи буде хорошою допомогою сім'ї, інші побоювалися, що передчасне вчення несприятливо позначиться на здоров'ї дітей..." (Василь Сухомлинський)

 

"Щоб добре дізнатися дітей, треба добре знати сім'ю - батька, матір, братів, сестер, дідусів і бабусь. У мікрорайоні нашої школи була 31 дитина 6-річного віку, 16 хлопчиків і 15 дівчаток. Усі батьки погодилися посилати дітей в "Школу радості" - так через деякий час батьки і матері назвали нашу групу дошкільнят. З 31 людини 11 хлопців не мали батьків, у двох не було ні батька, ні матері. За кілька тижнів до відкриття "Школи радості" я познайомився з кожною родиною. Мене турбувало, що в окремих сім'ях не було атмосфери дружби між батьками і дітьми, батьком і матір'ю, не було взаємної поваги, без якої неможливе щасливе життя дитини..." (Василь Сухомлинський)

 

"Маленька дівчинка почистила свої черевички та вийшла на вулицю. Там стояв хлопчик. Він говорить дівчинці: "А мої черевики краще твоїх блищать!" Дівчинка подивилася на черевики хлопчика і питає.." (Василь Сухомлинський)