"Маленька дівчинка почистила свої черевички та вийшла на вулицю. Там стояв хлопчик. Він говорить дівчинці: "А мої черевики краще твоїх блищать!" Дівчинка подивилася на черевики хлопчика і питає.." (Василь Сухомлинський)
"З хвилюванням чекав я на малюків. О 8 годині ранку прийшло 29 вихованців. Не прийшла Саша (мабуть, мамі погано). Не було Володі, очевидно, проспав, а матері не захотілося будити хлопчика. Майже всі діти святково вдягнені, в новеньких черевичках. Це мене занепокоїло: сільські діти з давніх-давен звикли в жаркі дні ходити босоніж, це прекрасне фізичне загартування, кращий засіб запобігання простудним захворюванням Чому ж батьки намагаються захистити дитячі ніжки від землі, вранішньої роси й гарячої, розпеченої сонцем землі? Все це вони роблять з добрих намірів, а виходить погано: з кожним роком усе більше сільських дітей взимку хворіють на грип, ангіну, коклюш. А треба так виховувати дітей, щоб вони не боялися ні спеки, ні холоду..." (Василь Сухомлинський)
"Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки… Над ними літали різнокольорові метелики. Кругом краса! Якось долинула до однієї жовтоголової кульбабки розмова дідуся з онукою, яка збирала квіти для свого віночка. "Дідусю, ця квітка — одне велике сонце, яке вранці будить мене", — промовила дівчинка і спрямувала свій погляд на кульбабку...." (Людмила Кибалка)
"В однієї жінки народився син. Душу вклала вона в свою дитину. Боялась, як би пилинка на нього не сіла, як би вітерець не подув. Дуже хвилювалась мати, щоб син її не брав близько до серця горе, страждання, біль людей. ... Хлопчик ріс, а мати затуляла його від життя. Не знав він, що таке горе, страждання, біль, образа, смуток. Виріс хлопчик, став юнаком. Якось захворіла мати, злягла. Послала сина в аптеку по ліки. Пішов син, дає записку, що мати написала. "Ліки будуть готові за п’ять хвилин",— каже аптекар. "Поки ви готуватимете,— відповідає син,— я з хлопцями у футбол пограю."" (Василь Сухомлинський)
Грицько Бойко (5.09.1923 р. – 25.09.1978 р.) – знаний український поет і перекладач, член Спілки письменників СРСР з 1951 року. Григорій Пилипович - один із найулюбленіших дитячих поетів. "Дядько Вереда" - так любили називати його дітлахи після виходу з друку однойменної невеличкої поеми про вередливого хлопчика. Секрет його успіху криється в рідкісному дарі підмічати й поетично осмислювати кумедні ситуації, що трапляються з дітьми. У віршах, казках, смішинках, лічилках, загадках, скоромовках-спотиканках, веселинках (два останні терміни вигадані автором) звучить щирий доброзичливий гумор. Як педагог Грицько Бойко вважав, що гумор найкраще виховує дитину та спонукає виправити недоліки.
"На зеленому серпанку
Розсипало сонечко
Намистинки зранку.
Покотилися, розгубилися
У травиці-муравиці.
Круглолице сонечко
Промінчики-рученята простягло:
— Любі діточки!
Як на ниточку намистинки нанизати,
Щоб докупи все зібрати..." (Людмила Кибалка)
"Наш куточок мрії" (розділ "Школа радості") - з книги Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям"
"Неподалік від школи, за селом - великий яр, що заріс чагарником і деревами. Для малюків це - дрімучий ліс, сповнений таємничим і невідомим. Одного разу я помітив у стіні яру вхід до печери. Всередині печера виявилась просторою, з міцними сухими стінами Та це ж цілий скарб! Тут буде наш Куточок мрії. Важко передати захоплення дітей, коли я вперше повів їх до печери. Діти верещали, співали, перегукувались одне з одним, гралися в піжмурки. В той же день вистелили долівку сухою травою. Спочатку ми просто тішилися таємничим куточком, обживали його, створювали затишок: прикріпили на стінах кілька картинок, розширили вхід, зробили столик. Із захопленням діти прийняли пропозицію зробити пічку, час од часу топити її..." (Василь Сухомлинський)
Читайте у блозі Сергія Вакаріна, голови організації UkraineIS, інформацію про найцікавіші події про співпрацю України з країнами усього світу у галузі новітніх технологій, космосу, культури, екології та інших сферах діяльності.
"Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунули чорні хмари. Пішов дощ. Під високою гіллястою шовковицею сидів Василько. Він не боявся зливи. Його захищало від неї густе листя.
Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки. Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибину. Утворювалось озерце. На середині цього озерця був маленький острівець. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець. Раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко..." (Василь Сухомлинський)
"Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% усіх невстигаючих учнів головна причина відставання в навчанні - поганий стан здоров'я, якесь нездужання або захворювання. найчастіше зовсім непомітне і таке, що можна вилікувати тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря і вчителя. Приховані, замасковані дитячою жвавістю, рухливістю нездужання і захворювання серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові дуже часто є не хворобою, а відхиленням від нормального стану здоров'я..." (Василь Сухомлинський)
"Уже через тиждень після початку занять у «Школі радості» я сказав малюкам: «Принесіть завтра альбоми і олівці, будемо малювати». Наступного дня ми розташувалися на галявині шкільної садиби. Я запропонував дітям: «Подивіться навколо. Що ви бачите гарного, що вам найбільше подобається, те й малюйте». Перед нами був шкільний сад і дослідна ділянка, освітлені осіннім сонцем. Діти защебетали: одному подобалися червоні й жовті гарбузи, другому — схилені до землі голівки соняшника, третьому — голубник, четвертому — виноградні грона..." (Василь Сухомлинський)
"Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям. Скільки й пам’ятаю, стоїть вона, як сторож. Якось питаю маму: "Скільки літ тополі? Хто її посадив?" "Не знаю, — відповідає мама. — Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова..."" (Василь Сухомлинський)
"Побачило Сонечко хвору Дівчинку в ліжку. Дівчинка лежала, очі її були закриті, вона тихо стогнала. Жаль стало Сонечкові Дівчинку. Нахилилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло: "Візьми, Дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. Чотирьох нещасних ти можеш зробити щасливими. На кого спрямуєш промінь — той і стане щасливим." Відкрила очі Дівчинка, бачить — лежить на постелі чарівне намисто, чотири промені грають на стіні. «На кого ж направити щасливі промені? — думає Дівчинка. — Хто у нас нещасливий?» Подумала і важко зітхнула: нещасними були бабуся, дідусь, тато й мама. У бабусі зуб болить, у дідуся ліжко скрипить, татко горілку п'є, мама сльози ллє..." (Василь Сухомлинський)
Людмила Кибалка. Оповідання "Люди війни"
"Ганна почула збуджений грюкіт у двері. Кинулася до вікна, глянула: біля дверей німецький солдат. Від страху аж заклякла, а в скронях било: «Боже! Відчиняти чи ні?». Насилу зняла клямку. Відчинила. Охопила моторошність, як стало страшно. Здавалося, що навіть повітря дихало тим страхом. Він стояв на порозі, розмахував руками і щось по-своєму шверготав. «Мабуть, хоче їсти», - подумала Ганна, дивлячись на цього непроханого прибульця повними очима страху..." (Людмила Кибалка)
Країна, в якій створили найбільший у світі літак, в якій є найдовший у світі музичиний інструмент, яка має найбільші запаси солі в Європі - це все наша Україна. Мультсеріал "Це - наше, і це - твоє" у легкій, яскравій і дотепній формі розповідає юним глядачам про здобутки і досягнення, якими пишається вся країна, і якими вони можуть також пишатися. У першій частині добірки дивіться мультфільми і фарбуйте розмальовки про заповідник Асканія-Нова, про гіпсову печеру, мапу, гасову лампу, сіль, шлях із варягів у греки.
"Я виросла в лісі, точніше, він виростив мене. Спочатку відчувала, що з ним росту просто з-під землі, мовби мох, тоді й зазнайомилась з рижиками, невдовзі мене поманили до себе кущі, лише пізніше почала задивлятись на дерева. Першими моїми друзями стали вони, рижики. Я знаходила їх навколо великого незникомого болота в нашому ліску. На купинах. Вони усміхались до мене, смішно покритої ластовинням, з-під своїх крислатих капелюхів ще здалеку. Я чимдуж поспішала на їхнє світло, як ластівки до бабиної хати. Перш, ніж торкнутись тіла гриба, довго роздивлялась його і вслухувалась у ліс, чекаючи дозволу. Вже згодом довідалась, що гриби треба зрізати, щоб вони не перевелись, але я б не змогла цього робити – навіть уявити моторошно, що ріжу рижику ніжку. Пам’ятаю, як пальчиками легенько робила підкоп, а тоді ціленьке, неушкоджене, ніжне-ніжне тільце обережно підносила до носа, вдихала його своєрідний запах і клала на м’яку траву, розчистивши акуратненько місце..." (Галина Мирослава)
"Це - наше, і це - твоє" - коротенькі мультфільми, які розповідають цікаві факти про нашу країну. У другій частині добірки дивіться мультфільми і фарбуйте розмальовки про рамкові вулики, літак "Мрія", співочі тераси, чорнозем та трембіту.
"Мене дуже непокоїла байдужість окремих дітей до живого і прекрасного в навколишньому світі, тривожили вчинки, що свідчили про незрозумілу, на перший погляд, дитячу жорстокість. Ось ми йдемо лугом, над травою літають метелики, джмелі, жуки. Юра, спіймавши жука, витяг з кишені скалку скла, розрізав комашину навпіл і «досліджує» її нутрощі. В одному з глухих куточків шкільної садиби багато років підряд живуть кілька сімей ластівок. Якось ми пішли туди, і не встиг я повести мову про ластівчині гнізда, як Шура кинув камінець у пташине житло. Всі учні оберігали гарні квіти кали, що росли на подвір’ї, а Люся підійшла до клумби, зірвала рослину. Всі ці факти мали місце вже в перші дні життя «Школи радості». Мене вражало, що захоплення дітей красою перепліталося з байдужістю до долі красивого..." (Василь Сухомлинський)
"«Як досягти того, щоб праця стала найважливішою духовпню потребою дітей?» — це питання хвилювало весь наш педагогічний колектив. Учителі початкових класів В. П. Новицька, Г. О. Нестерепко, М. М. Верховинна, В. С. Осьмак, К. М. Жаленко з першого дня виховання залучали дітей до посильної праці в шкільному саду, на навчально-дослідницькій ділянці. Разом з В. П. Новицькою ми побудували маленьку теплицю, де діти працювали взимку. Радячись, як надихнути дитячу працю високими ідейними спонуканнями, вчителі вирішили: давайте щороку, в День Перемоги над фашистською Німеччиною саджати один дубок. Це буде живий літопис нашої радості. З того часу кожного року в нашій Діброві Перемоги з’являється ще одне столітнє дерево — так діти називають дуб..." (Василь Сухомлинський)
