В рамках Форуму «Хай-тек і майбутнє», який пройшов у Києві на початку жовтня, відбулося багато важливих подій та окремих заходів. На Форумі виступив член «Групи друзів України» Європейської комісії Бенедикт Геррманн та представники західного бізнесу. Найбільш знаковими були наступні події: Алея стартапів та ідей для бізнесу; презентація проекту «Майстерня талантів» та міжнародних досягнень його учасників у галузі високих технологій; презентація британської програми стажування молодих юристів, а також Свято мистецтв – від музики до ілюзії.
"В небі зірка запалала,
Всіх в долоні обійняла,
Посилала до оселі
Коляду свою веселу."(Юлія Хандожинська)
"Будить сонечко усіх теплим дотиком,
Сонце лащиться до ніг милим котиком.
Сонце весело сміється
І у небі синім в’ється
Аж до вечора."(Наталя Карпенко)
Чудові, милозвучні поезії Наталі Карпенко так легко читаються і лягають на музику, що композитор Микола Ведмедеря просто не міг не написати музику до тих віршів, що зачепили його душу найбільше. Тож сподіваємося, що ці новостворені пісні радо співатимуть дітки в школах, в гуртках, на святах, деінде.
Зірка Мензатюк. "Чорнобривець"
"— Паничику чорнобривчику, чом не виростаєш?
— Я росту, росту: листя — у висоту, корінь — углибину, у чорну землю, у холодну воду, що рідним голосом говорить.
— Паничику чорнобривчику, а вже літо рум’яне!
— Ще почекаю, не зацвітаю: ще тому літові немає краю!.."(Зірка Мензатюк)
«Музичні казки» Ніни Найдич (уривки)
До дебютної збірки Ніни Найдич – відомої у мистецьких кругах музикантки та викладачки, входять три казки: «Казка про маленького страха», «Шварценеггер та «Осіння пісня», «Про кота Василя Тимофійовича та його друга Емілія». Історії про сучасних дітей у великому місті: безпосередніх і товариських, допитливих і вразливих. Що у міській товчії, серед галасливої всеядності та поверховості допоможе їм вирости гідними людьми, відкритими до чистої краси та добрих почуттів? Авторка дає на це відповідь. Це – МУЗИКА! Гармонійним доповненням до книжки є три компакт-диски з музикою до казок Ніни Найдич. Автор музичних творів, Юрій Шевченко, створив їх у знак подяки Ніні Найдич, яка свого часу була його музичною педагогинею.
"Коли Андрійко збирався до дитячого садочка, його турбувало єдине питання: чи буде там забіяка Назар? У Андрійка з цим хлопцем були свої рахунки, бо Назар задерикувато і постійно відбирав складені кубики. Навіщо вони йому здалися того ніхто не знав: хоч би читав чи рахував — та ж ні! Але коли Андрійко вже завершував складати слова із кубиків, Назар — тут як тут — штурхав кубики з усієї сили і ті розліталися довкола. Інколи так штурхав, що й Андрійкові перепадало. А не подобався Андрійко забіяці, бо читати вмів, як дорослий..." (Оксана Лущевська)
"Сніжинки тихо падали з неба, вкриваючи білим полотном все довкола: дерева, доріжки,дахи будинків, підвіконня, гнізда пташок, притрушували чиїсь крихітні, ледве помітні сліди. Сніжинкам було весело: вони падали, кружляли, виблискуючи в холодному світлі зірок. Серед усього цього величезного снігопаду була одна дуже незвичайна Сніжинка. Падаючи з неба, вона не безтурботно сміялася, а уважно придивлялася, де б зручненько примоститися. Вона ретельно обдивилася все довкола і опустилася на вишневу гілочку, поближче до стовбура. Тут було дуже зручно і затишно: поруч світив великий ліхтар, а будинок захищав від вітру. Спочатку Сніжинка сиділа тихо – незвично їй було тут, на Землі. Та згодом, набравшись сміливості, підхопивши легкий подих вітру, перелетіла на підвіконня, й з цікавістю подивилася у вікно..." (Ольга Зубер)
Німецька "Свинка Пeппa" називається "Peppa Wutz", тому що Wutz в деяких частинах Німеччини перекладається як "маленькі милі брудні малюки". Німецька версія "Свинки Пеппи" - це справжня знахідка для тих, хто вивчає німецьку мову.
"— Святий Отче, що мені робити? Я свідомий того, що то зле, та я над собою не владний, як тюхтій який. Мої руки так і тягнуться туди. Ну, ви мене розумієте. Я тоді не є я. Я навіть того не хочу. А воно тільки мені треба до виходка – знов те саме. Та річ, щиро кажу, висмоктує мене зсередини. Я до жінки не можу приступити. Спершу сам з собою мушу. Гріх. Боюсь гріха. Я не молодий чоловік, серце маю хворе, гупає, як кінь, відійти можу з дня на день, а ту біду з собою ношу, як хлопчисько непутьовий, що баби не знає. Що?.. Ні-ні, то не від ледарства. Цілий час працюю, спочинку собі не даю. Не помагає. Ви гадаєте, я маю час на телевізор, коби ж то! Що кажете?.. Та де, яке там, яка випивка, я, щоб ви знали, ні-ні. А після операції про цигарки навіть забув. Га?.. Люблю, я, знаєте, як на ній женився, інших обминаю. Вона в мене гарна, господарна, чотирьох маємо. Старший на осінь женитися надумав. Готуємось. Найменшенька при нас, через рік школу закінчить..." (Галина Мирослава)
Азбука
— Ти, Галинко, вже знаєш азбуку?
— Авжеж знаю.
— Тоді скажи мені, будь ласка, яка буква йде після «А»?
— Всі інші букви.(з народного)
"Зима в лісі була холодна та люта. Щедро сипала вона снігами й мела хуртовинами. Замела й мишачу нірку під сосною. Сидить Мишка, боїться й носа висунути. Ось, зголодніла вона, залізла в свою комірчину й знайшла там зернятко. Одне-однісіньке. Сидить Мишка й плаче. Тримає в лапках те зернятко й не знає, що з ним робити. Чи то з’їсти, чи то назад покласти. Думала вона, думала, а тоді й каже: "З’їм, а тоді піду до Ведмедя, попрошу в нього ще зерняток." Так вона й зробила. Підкріпилася перед дорогою, одягла теплу хустинку, чобітки, кожушок, взяла сани, та й подалася..." (Ольга Зубер)
"Твої стомлені повіки
Закривалися від втоми.
Намагалась не заснути -
Ти хотіла іще трохи
Подивитись в мої очі,
Потримати мою руку,
Говорити до півночі -
Так боялася розлуки." (Оксана Аннич)
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книги...
"У великому лісі жила маленька Мишка. Одного сонячного ранку, вона висунула з нірки свого носика, і почала принюхуватися, чи немає, часом, десь поблизу Лисички, якої Мишка дуже боялася. Поблизу нікого не було, і Мишка, полегшено зітхнувши, вилізла з нірки. Вона потягнулася лапками до сонечка, роблячи зарядку. Потім п’ять разів присіла, десять підстрибнула, поплескала в долоньки і полоскотала себе хвостиком за вушка. Та тільки-но вона хотіла вмитися крапелькою роси, як позаду щось тріснуло: "Трісь!" "Ой! – підстрибнула Мишка, — Лисиця! Це вона чатує на мене!" – запищала вона і кинулась навтьоки..." (Ольга Зубер)
Вже незабаром відбудеться найважливіша книжкова подія осені - "Форум Видавців" у Львові. Запрошуємо вас завітати з 19 по 23 вересня на стенди видавництва "Ранок": № 318, № 318а, № 006 (Галерея Палацу Мистецтв).
Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!
"Настала ніч, а Зайчикові не спиться. Сидить собі під ялинкою, оченятами кліпає.
Зашелестів у листячку Їжачок.
− Чого не спиш, Зайчику? – питає.
− Та, не спиться! Десь сон мій подівся, - відповідає Зайчик.
− Де ж це ти бував, що сон загубив? – посміхнувся Їжачок та й подріботів собі далі..." (Ольга Зубер)
"Колись давно у гарненькій розмальованій хатинці жила старенька бабуся. Навколо хатинки був чудовий садочок. Там росло багато дерев: яблуньки, вишеньки, сливки, а також кущики смородинки та малинки. Але той садочок був не просто так, і не сам по собі – там жив маленький і дуже допитливий їжачок. Він був дуже хитрий і любив пустувати. Інколи робив бабусі шкоду: то яблучко поцупить, то корзинку з малинкою перекине, то у відро з водою накидає сміття. Нашкодить – і мерщій в кущі. Виглядає. Інколи лякає бабусю: постукає лапкою в двері й чкурне в кущі. А бабуся відчинить – нікого немає. А їжачку смішно! Регочеться, аж перекидається..." (Ольга Зубер)
"Настала ніч. Де-не-де поблискували зірочки, золотий місяць виблискував на синьому небі, то ховаючись, то виглядаючи із-за темних хмар. У своєму крихітному ліжечку крутилася й ніяк не могла заснути мишка Поля. Вона, взагалі, була дуже вертлява й невгамовна і мама Миша ніяк не могла загнати її в ліжко. Поля лежала з відкритими оченятами й мріяла. Вона дуже любила мріяти. Про що саме Поля мріяла – це був секрет. Звичайно, про щось дуже приємне. Бо вона лежала і посміхалася. Зненацька скрипнули двері і мама Миша заглянула в кімнату. Поля закрила очі і вдала, що спить. Вона лежала тихо і не ворушилася..." (Ольга Зубер)
