"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)
"Нема роду переводу", "Коляда для непроданого коня", "Коляда дядькові Іванові", "Коляда в дитбудинку", "Щедрий вечір у Роздолі", "Половинка коляди", "Коляда для ведмедя", "Вертепний чорт", "Коляда для кози", "Виколядоване яйце-райце" - колядки та щедрівки, що увійшли до збірки поезій Миколи Петренка "Нема роду переводу".
"Сьогодні 1 червня. Ми, малі,
Утричі літу вдячними всі будем!
В цей перший літній день по всій Землі
День захисту дітей святкують люди! "1 червня весь світ відзначає День захисту дітей. Це свято запроваджене в листопаді 1949 року рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Тоді, по закінченні Другої світової війни, учасниці сесії у столиці Франції — Парижі урочисто заприсяглися боротися за створення умов, необхідних для щасливого та гармонійного розвитку майбутніх поколінь, тобто, дітей.
А що є найважливішою умовою щасливого дитинства? Звичайно ж, мирне співіснування людей, що є гарантією спокійного і радісного життя кожної окремої родини.
"Сьогодні Марічка дуже поспішала додому. Насилу дочекалася вона останньої години навчання в школі. Сьогодні Святий Вечір, а завтра Різдво. Марічка дуже любить Різдвяне Свято. Тоді так гарно вдома, так гарно в церкві... Мабуть, мамуся вже прилагодили Святу Вечерю. А ялинку ще вчора тато приніс знадвору й Марічка вже прикрасила її: і янголик вгорі під зіркою, і кольорові ланцюжки й золоті горішки... Тільки все якось не так весело на душі, як завжди, було в цей вечір. І тато й мама потихеньку сумують. Це теж бачить Марічка й знає чому..." (Ніна Наркевич)
"Я був малий, як і всі діти,
і все не міг я зрозуміти
кого кляла перед порогом,
тихо звертаючись до Бога,
моя бабуся. Тихо там
Вона комусь бажала смерті.
Казала: — Прийде час і мертві
його самі під руки візьмуть
та разом з ним до Пекла підуть
і віддадуть його чортам..."(Олександр Кулінський)
"Недаремно мала Галюся перед Різдвом так мамі у кухні допомагала. То горіхи лущила, то мигдаль, вибирала родзинки, била шум. А її брат Юрчик - теж: то біжить простоволосий, без духу, до крамниці, коли чогось нагло до кухні потрібно, то приготовляє прикраси і ліхтарики на ялинку. За це все Галюся дістала від мами потрошку різного тіста, мигдалю, шоколаду. І от вони обидві спекли у малій формі окремий, прегарний тортик, виключно для Галюсі. А Юрчик дістав гроші на купівлю кількох звіряток до вертепику і на електричні ліхтарики на ялинку. Серед цих робіт і радості настав день Святого Вечора. А за це, що діти були такі чемні, мама при роботі розповіла їм, як то у нас, там, на Україні, святкують..." (Олена Цегельська)
"...Пильно слухала Катруся
І горнулась до бабусі.
Пам'ятай і ти, дитино,
Головне в житті ‒ родина!"(Ольга Науменко)
"Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі кітли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах. Пишний, майже безмежний великан, неначе у вандрівці, задержався ось тут та задумався над тихими полями, а недалеко нього, почувши за собою зеленого опікуна, попіднімалися сільські хати. Тут... і там... і там — розкинулося село. Ліс панський. Власність приватна. Тонкі ніжні берези поперепліталися з поважними дубами і ясними літніми ночами блистять, мов у срібло одягнені, їх листя дрижить неспокійно, а граціозні, легко повигинані пні приманюють до себе ніжністю та білістю, мов русалки..." (Ольга Кобилянська)
"Різдво", "Під Різдво", "На Святий вечір", "В різдвяну ніч 1915-го", "Ользі Кобилянській", "Горять свічки...", "Сон казка", "Білий ранок, морозець іскристий", "Літ тому сто", "Хата", "До Тарасової матері", "Батькове пророцтво", "Мрії та дійсність", "Перші твори", "Задумався. Летять до зір", "Гей, які то луги зачаровані", "Розвіяні мрії", "Суд над поетом", "Не вмре й не загине", "Пустиня", "Шевченкова верба" - вірші українського поета та прозаїка Богдана Лепкого, представлені у цьому підрозділі.
Марія Яновська народилася і проживає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Авторка 7 поетичних збірок: «Квіти любові», «Не забувай», «Голос голубки», «Стежина до щастя», «Мереживо долі», «Намисто мрій», «Подаруй мені щастя», збірок віршів для дітей «Подарунок від зайчика» та «Український віночок». Результатом співпраці з композитором Миколою Ведмедерею є співаник «Я чую музику води». Співавторка більш, ніж 30 колективних збірок та літературно-художніх альманахів. Її поезії друкувалися в районних газетах «Народна воля» та «Яремчанський вісник», у всеукраїнській літературно-художній газеті «Гарний настрій». Учасниця ГО «Літературна студія «Бистрінь» ім. Н. Чира».
"Поганому виду нема стиду
У Сірка очей позичив, та й байдуже!
Не будь тією людиною, що догори щетиною!"
(З народної мудрості)
Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий Вечір. Усі чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо — народження Сина Божого. Та ось зоря зійшла і почалося святкування. Різдво — найрадісніша подія для всього народу. За народною традицією вважається: хто до цього дня прийшов очищений — у того добро в цей день примножиться. А хто має гріхи — той може оновитися разом із появою на небі першої Віфлеємської зірки.
У цьому розділі пропонується добірка родинно-побутових пісень з текстом, нотами і відео: “Місяць на небі, зiроньки сяють”, Цвіте терен", "В кінці греблі шумлять верби", “За городом качки пливуть”, “Лугом іду, коня веду”, “Сонце низенько, вечір близенько”, "Місяць на небі, зіроньки сяють", "Світи, світи, місяченьку", "Чом ти не прийшов", "Ніч яка місячна, зоряна, ясная", "Дивлюсь я на небо", "Ой, не світи, місяченьку".
"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)
"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)
Його смішинки про малят і звірят, шкільні й спортивні веселинки, скоромовки-спотиканки, загадки адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.
Прийшов Великдень. Повернувшись всією родиною з церкви додому, розговівшись і цокнувшись писанками, побігли ми до майданчику, що коло церкви, співати-танцювати веснянки та гаївки, грати в "Подоляночку" і "Жучка"...
