Читаймо цікаві казки-легенди від Еліни Заржицької: «Про молодого музику Звенигора», «Про рибалку та русалку», «Сонячний чоловічок».
До цієї збірки увійшли такі твори Василя Сухомлинського (розташовано за абеткою):
"Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги…" (Михайло Коцюбинський)
"Приходжу до своїх ровесників. Сімдесятилітніх хлопців і дівчат. А вони заздрісно: "Щось ти, Ільку, все молодієш. Он Варвара з тобою до школи ходила, а поглянь на неї. Зігнулася в дві погибелі. Ти ж — ніби огірочок свіженький". "Еліксир молодості, — кажу. — У мене є онук. Чотири роки. Як ртуть. Всі на роботу йдуть. Мене з ним вдома залишають"... (Євген Дудар)
"Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу...." (Євген Гуцало)
"Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати..."(Тарас Шевченко)
У книзі представлені колядки та щедрівки: «Ой хто, хто Миколая любить», «Поміж трьома дорогами», «Ой сивая тая зозуленька», «Ой чи є, чи нема пан господар дома?», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Щедрик-ведрик», «Добрий вечір тобі, пане господарю!», «Темненькая нічка», «Нова радість стала», «В глибокій долині», «Ой учора ізвечора», «Щедрий вечір, добрий вечір», «Коза» (новорічна гра).
"Родина пальчиків" — відома на весь світ американська дитяча пісенька, що допомагає легко та весело вивчити членів сім"ї. Дивимось, слухаємо і запам'ятовуємо..
"Нa панщині пшеницю жала;
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, − пошкандибала
Івана сина годувать. "(Тарас Шевченко)
"Жили собі дід та баба. І був у них синочок Івасик, якого вони ласкаво називали Телесиком. Було, сяде баба біля колиски. І так ніжно-ніжно виводить: "Люлі, люлі, Телесику, наварила кулешику"... Колихала, колихала, аж поки не виколихала. Підріс Телесик. Став красенем таким. Як погляне своїм поглядом голубооким — зів’ялі трави оживають. От і каже одного разу Телесик дідові: "Купіть мені, тату, моторного човна «Прогрес». Буду по морю плавати, рибку ловити і вас годувати"... Зраділи дід і баба..." (Євген Дудар)
Маковія — одне з найулюбленіших у народі свят. Відзначають його 1 серпня. Цього дня у церквах святили воду, квіти й мак. Так звану маковійську квітку переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, м’яти, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Свято Маковія називають іще Першим Спасом, Спасом на воді, Медовим Спасом. Воду, освячену на Маковія, вважають цілющою. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці. А в давнину ще й святили колодязі та воду в річках. Медовим його називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.
"Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди." (Євген Гуцало)
Міжнародний день сімей, який відзначається 15 травня, можна назвати самим сімейним святом нашого часу. Головна мета свята — зміцнити зв'язки в родинах і звернути увагу влади та всього суспільства на ті проблеми, з якими традиційно стикаються сім'ї в кожній країні.
Згідно із народними віруваннями, Святий Ілля є наступником громовика Перуна, повелителя блискавки та грози. Святий Ілля їздить небом у вогняній колісниці і б'є чортів блискавками. Громові стріли — кам'яні, після удару вони на сім сажень уганяються в землю, а через сім років виходять на поверхню. Хто знайде таку стрілу — щасливий, бо вона лікує від усіх хвороб.
Про те, яким був Шевченко, свідчать, насамперед, його твори. Адже вони — внутрішній світ, стан душі, духовність та мораль. Серед сучасників утвердилася думка, що він велет, геніальний поет, художник, мислитель, великий син народу. І це не пафосні слова, а свята правда. Таку оцінку генію дав час, склали уми. Але напевно можемо сказати, що ми до кінця ще не осягнули вагу світоча не лише України, а й усього людства. Бо сила його творчості не вписується у якісь межі. Вона по-новому розкривається перед новими поколіннями українців. Ця сила небезпідставно дає право твердити про пророчу сутність Тарасової творчості, осмислити яку сьогодні, жити його піднесеним духом більш ніж актуально. Шевченко вчить, переконує, кличе. Дає відповідь на безліч запитань сьогодення. Але зараз мова не про те. Хочеться глянути на Шевченка з іншого боку. Людського. Який завжди цікавий, бо за його творчою величчю проглядається фізичний образ великого українця. Яким він був як звичайна людина ? Чим жив? Що любив, а що ненавидів? Коли радів, а коли сумував? Може, у чомусь сумнівався, чимсь захоплювався? Яким був його побут, уподобання, характер, вдача?...
На 23 квітня припадає День святого Юрія, за язичницьких часів день Ярила. Цього дня весна сходить на землю і вступає у свої права, цим днем завершується давній язичницький цикл новорічних весняних свят. Юрій відмикає ключами землю, випускає тепло, росу, благословляє майбутні врожаї. Люди виходили на поле хресним ходом, молились за врожай, кропили поле свяченою водою, закопували на нивах освячені крашанки та паски, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю». Діти забавлялись, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров'я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів. На Юрія вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі, роса на Юрія вважалась священною, її збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротах, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів маком, малювали дьогтем хрести на воротах, дверях тощо. Господині готували святковий обід із молочних страв та вперше доїли овець, виконували обряди на заворожування краси. (О. В. Ковалевський. "Українські традиції")
Про День святого Юрія розповідають у своїх книжках Олесь Воропай та Василь Скуратівський, а також читаємо про свято в українських енциклопедіях, укладачами яких є Ірина Сметана та Олексій Ковалевський.
У народних легендах Святий Миколай — боронець людей перед стихійним лихом, найперший помічник усім, хто опинився у біді. "Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає". А ще Святий Миколай опікується дітьми, виконує їх побажання і роздає подарунки. День Святого Миколая — найулюбленіше, найвеселіше дитяче свято. Діти чекають на День Святого Миколая цілий рік і мріють про чудові подарунки.
"...I’m waiting for you to hear your voice.
I’m praying for you to read your words.
What a long long long silence is passing and passing at home.
Wherever you go now, I’m calling your name, my dear son.
Where do you go now? My hair is turning whiter, my dear son.
Wherever you stand now, I’m calling your name, my dear son.
Where do you stand now? My hair is turning whiter, my dear son."(Kurama)
"My heart is jumping.
In front of our bus...
My heart is jumping.
In front of our bus...
I'll see my dear son.
I'll see my dear son.
My dear son has been in the hospital.
He was injured in a heavy battle..."(Kurama)
"Щодня по обіді Павлусь вибігав за ворота, щоб не проґавити поштаря діда Нестора. Забачивши його, Павлусь ще здалека гукав: "Здрастуйте! А мені лист є?" Дід Нестор неквапом прилаштовував на носі старі, зв’язані ниточкою окуляри. А тоді лівою рукою, бо праву йому ще у війну побило, починав перебирати пошту. Довгенько перебирав. А сам поверх окулярів лукаво поглядав на Павлуся. "Тимошик я! – нетерпеливо нагадував Павлусь. – Хіба ви забули?" "Тимошикові цього разу є," – нарешті казав поштар і, бувало, простягав зразу аж два конверти. Павлусь хапав їх. Роздивлявся марки. Ще й нюхав. І пахли йому ті листи далекою заморською країною. Навіть самим татом пахли. Тата вже давненько як дома нема. Він поїхав на заробітки. Павлусь за ним дуже скучає. І як одержить листа, то вже так радіє, що аж підстрибує. Спершу тато часто писав. А це щось від нього – ані вісточки. Дарма Павлусь вибігає за ворота стрічати поштаря. Дід Нестор тільки рукою махне. «Потерпи ще трохи, пишуть тобі», – скаже підбадьорливо. І йде далі..." (Анатолій Григорук)
