"У нашого Пилипуня сімеєчка манюня:
Тільки мамо і тато, та два старші брати –
Артемко й Сидірко, та сестер шестірко –
Орися, Настуся і Кася, Марися, Мелася й Парася.
А ще бабуня Горпина, а з нею дідуньо Мина,
А при них прабабця Явдоха, що за давністю літ
Шекерявить трохи.
Жили вони, поживали,
Біди-горя не знали..."
(Анатолій Григорук)
"Щовечора перед Новим роком дідусь Демид навчав Андрійка щедрувати: "Щедрий вечір, хато-світлице, сійся-родися, житечку, пшенице!.." Андрійко співав разом з дідусем та уявляв, як він прийде із дзвіночком до дядька Івана, потім до дядька Юхима і сам лунко, як дзвіночок, щедруватиме. А йому за це дякуватимуть, пригощаючи цукерками, горіхами..." (Андрій М'ястківський)
Андрій Малишко — український поет, перекладач, літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках - глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.
"Як мені вас не любити,
батьку рідний, нене,
та ж ви мене згодували
і дбали про мене..."(Богдан Лепкий)
"Кипів борщ, юшка з грибками переверталися в горшку, як живі, і риба студилася на ґанку, як добродійка Метелицева схопилася за голову: "Ой, йой! Та же нас нині не буде до пари!" Забула "на смерть", що від останнього Святого Вечера їх родина побільшилася, бо Бобо прийшов на світ. І, як звичайно у таких непередбачених припадках, побігла до свого чоловіка. Метелиця, також, як звичайно, сидів над зшитками. Поправляв вправи з грецької мови. Хоч було зимно, прів над ними, - так багато похибок хлопці робили. А до того Метелиця спішився; хотів вбити того стоголового смока, себто виправити всі зшитки, щоб мати свята спокійні..." (Богдан Лепкий)
«Потяги» - зворушливе оповідання Валентини Вздульської, в якому дуже відчутною є туга двох братів за своїм татом, який тепер не живе з ними разом, оскільки вони не порозумілися з мамою. Старший брат підтримує молодшого, в них є спільна гра, в яку вони грають по дорозі зі школи, а ще в них є спільне бажання, щоб тато і мама помирилися… Така туга й таке бажання може об’єднувати всіх тих дітей, які переживають розлучення батьків. Дорослим, які будуть читати це оповідання разом із дітьми, батьки яких розлучилися, варто бути чутливими до емоцій таких дітей і надати їм підтримку. Будь-якій дитині важливо знати про те, що стосунки в різних родинах бувають різними, і про те, що посварені між собою батьки все одно люблять своїх дітей і дбають про них, а дорослим варто цю любов до дітей проявляти словами, турботою, дотиками, подарунками та проведеним разом часом.
"Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах..."(Василь Голобородько)
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.
------------------------
"А самі прибили", "Буде половинка", "В переповненім трамваї", "В чім різниця", "Відповів", "Віршик про Лідку, голку і нитку", "Десь повипадали", "Дивний м’яч", "Довговухий зайчик", "Дуже хочеться узнати", "З вини погоди", "З чого двійка", "Заспокоїв", "Знає", "Зрозуміло", "Кицька помилилась", "Кмітливі діти", "Лічилочка", "Міський онук", "На долину біг бичок", "На іспиті", "Навчилась", "Наша баба снігова", "Не перескочив", "Оля матері гука", "Оце майстер!", "Підказала", "Помічниці", "Про Петрика та манну кашу", "Про півника та курочку", "Сестричка", "Справжня причина", "Тут справа ось у чім", "Хворий зуб", "Хитре місто", "Хто розплутає слова?", "Хто старший", "Чим же гризти?", "Шкідники та охоронці", "Що за пташка?", "Щоб сонечко світило" - такі ілюстровані віршики для дітей ви знайдете у збірочці відомого українського поета Василя Шаройка.
"Бабусина пісенька лине,
Сміється, радіє вона,
Як сонце у небі єдине,
Бринить її слово-струна.
А часом з дідусем співають
І линуть пісні поміж хмар.
Від щастя їх очі сіяють
Бо в серці палає ще жар..."(Вікторія Стасів)
Вірші Варвари Гринько про дітей та родину: "Мама", "Хліб", "Сім'я", "До свята", "Мости", Груша".
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і тематичні добірки віршів поетеси: про дітей, про школу, про дівчат, про ліс, про звірят та птахів, про війну, про Дніпро та природу, про козаків-запорожців.
Вперше збірку творів Тараса Григоровича Шевченка, укладену цілковито для дітей, було видано в Україні у 1891 році. З того часу видання текстів Тараса Шевченка для читачів-дітей стало хорошою традицією, що продовжується і нині. Читайте вірші Тараса Шевченка: "Мій Боже милий, знову лихо", "Доля", "За сонцем хмаронька пливе", "Заповіт", "І вам слава, сині гори", "І день іде, і ніч іде", "І досі сниться: під горою", "І небо невмите, і заспані хвилі", "Мені однаково, чи буду", "Минають дні, минають ночі", "Над Дніпровою сагóю", "Нащо мені женитися?", "Ой діброво - темний гаю", "Ой маю, маю я оченята", "Ой стрічечка до стрічечки", "Ой, три шляхи широкії", "Садок вишневий коло хати", "Сон" ("Нa панщині пшеницю жала"), "Сонце заходить, гори чорніють", "Тече вода з-під явора", "Учітеся, брати мої!".
"Саме на клечання в гості з села приїхала бабуся. Від неї смачно пахло житнім хлібом, товстим полотном і ще чимсь, чого Васько ніяк не міг розібрати. Голова бабусі була замотана в велику хустку, а надворі аж горобці обливались потом. З-під тої величезної страшної хустки дивилось малесеньке, поморщене, як печена картоплина, та добре-добре личко..." (Володимир Винниченко)
Моторошно й тривожно в порожній кімнаті малому Гринькові. На вулиці вже посутеніло, і кожен закуток здається хлопчикові підступним і таємничим. Вдома немає нікого, тільки дівчинка-наймичка, та й вона порається десь на кухні. А на малого вже насуваються звідусюди похмурі ворожі сили. От-от вхоплять і стягнуть його з печі додолу. І в Гринькові борються два протилежних почуття: сидіти й цокотіти з переляку зубами на печі чи покликати на допомогу наймичку Саньку... Як розвиватимуться події далі, ви дізнаєтеся, прочитавши чудове оповідання видатного українського письменника Володимира Винниченка.
"— Святий Отче, що мені робити? Я свідомий того, що то зле, та я над собою не владний, як тюхтій який. Мої руки так і тягнуться туди. Ну, ви мене розумієте. Я тоді не є я. Я навіть того не хочу. А воно тільки мені треба до виходка – знов те саме. Та річ, щиро кажу, висмоктує мене зсередини. Я до жінки не можу приступити. Спершу сам з собою мушу. Гріх. Боюсь гріха. Я не молодий чоловік, серце маю хворе, гупає, як кінь, відійти можу з дня на день, а ту біду з собою ношу, як хлопчисько непутьовий, що баби не знає. Що?.. Ні-ні, то не від ледарства. Цілий час працюю, спочинку собі не даю. Не помагає. Ви гадаєте, я маю час на телевізор, коби ж то! Що кажете?.. Та де, яке там, яка випивка, я, щоб ви знали, ні-ні. А після операції про цигарки навіть забув. Га?.. Люблю, я, знаєте, як на ній женився, інших обминаю. Вона в мене гарна, господарна, чотирьох маємо. Старший на осінь женитися надумав. Готуємось. Найменшенька при нас, через рік школу закінчить..." (Галина Мирослава)
"Вчора була річниця смерті мого брата. Я намагався його згадати та скільки не силувався, згадував лише як він протикав яблука шпажками. Коли мама перед святами пекла на кухні, я завжди крутився біля неї, мене роздирало мало не на шматки бажання потрапити їй на очі. Я розривався від бажання, щоб для приготування нашої традиційної хатньої страви — яблук у карамелі, вона вибрала для проколювання яблук з-поміж усіх мене. Але вона вперто довіряла цю справу тільки моєму братові. Казала, що ніхто краще за нього цього не зробить. Мене це злостило.І я набирав повні кишені яблук та віддалявся в свою кімнату. Там, у нижній шухляді письмового столу, лежала чимала колекція цвяхів, які я позносив бозна-звідки. Я витягав їх пригоршнями та протикав ними яблука, отримуючи насолоду..." (Галина Мирослава)
"Я втікав. Я постійно втікав. Мене злостила, ні – бісила, повторюваність одного й того ж. Якби був живий Сент-Екзюпері, я б йому написав: „Дорогий Антуане, ми могли б з вами стати справжніми друзями. Я, як і ви, не витримую „дублювання однієї ж і тієї ж думки двома різними мовами”. Це дійсно безглузда втрата часу, який можна було б вкласти хоча би в якусь справу або як мінімум віддати насолоді. Де б я не був, куди б не потикався, через певний час починалось переливання з пустого в порожнє. Батьки, що наче навмисно створені для того, щоб ти відчув себе дебілом. Вчителі, впевнені у повній відсутності в тебе пам’яті. Якщо хтось робить щось не так, це ж зовсім не означає, що він не знає, що так робити не можна. Існують гори причин, які штовхають робити не так. Найпростіше припущення – людина не знає як зробити так... (Галина Мирослава)
