Публікації за тегом: Блог

"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)

 

"Є чимало диких рослин, що квітнуть восени. Деякі з них уже встигли стати популярними, наприклад, шафран банатський (Crocus banaticus). Цю рослину можна зустріти у південних та східних Карпатах. Цвітіння (а цвіте шафран банатський виразними синіми квітами) триває з другої половини вересня до кінця жовтня. Зростає в Україні і шафра́н га́рний (Crocus speciosus) або ж крокус осінньоквітучий. Інколи період цвітіння шафрана гарного триває до листопада. Квіти розкриваються лише за ясної погоди, в дощ пуп'янки щільно закриті. Ці рослини (шафрани банатський і гарний) входять до української флори, але є вразливими видами. Серед дикоростучих рослин є й такі, що використовують осінній період часу, коли річки підсихають й оголюють ділянки суші, для того, аби встигнути заквітнути і дати насіння до перших заморозків. Такі рослини не мають привабливих квітів і належать до груп осокових чи злакових. Але й серед них є декоративні види. Наприклад, осока богемська..." (Ірина Михалевич)

 

"Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися. Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників: "А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!" Я відповів: "Ну, два-три рази..." У інших колег по роботі теж була така ж думка. Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив: "Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати!..." (Володимир Даник)

 

"Так, цю книгу треба і читати, і дивитись. І навіть більше дивитись, аніж читати. Бо це книга карикатур відомого українського художника. Любимо карикатури?! Звичайно ж, любимо... Але, бува, поглянувши на карикатуру... усміхнувшись... засміявшись... можемо усе ж і не звернути увагу на те,  хто ж... творець дотепного малюнка. А тут у книзі порівняно невеликого формату, книзі, де трохи більше, ніж шістдесят сторінок, карикатури одного художника. Отож і не помітити, а хто ж малював... ну, просто неможливо. Бо і загалом книги художників-карикатуристів зустрічалися мені не часто. [...] Отож, книга Анатолія Василенка “Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки”..." (Володимир Даник)

 

"У цій публікації я приведу кілька тих іронічних мініатюр, які я ще відносив до жанру — тема для карикатури. І у цьому теж є своя логіка. Яка саме?! Ну, про це потім. Отож перед вами... теми для карикатур з невеликими коментарями. Теми написані ще аж... у 2016 році, а короткі коментарі творилися нещодавно. Так, політика і політики — це рушійна сила! Але ж важливо — як і куди спрямовується рух. Тому і окремі політики, і в цілому політичні партії активно борються за увагу електорату. А ми, виборці, прийшовши у день голосування, кажемо своє "Так!" тій чи іншій політичній силі." 

(Володимир Даник)

 

"Футбол… ну, це ж модель життя! Отож і полеміка на футбольні теми кипить. Бо і тем хвилюючих завжди... ну більш, ніж немало. Отож у одній з публікацій на динамівському футбольному сайті автор цих рядків і допустив… помилочку. Мова йшла про іспанського тренера Рамоса, що, керуючи однією з українських команд, виявив неабияке уміння. Команда, ним керована, і в національному чемпіонаті демонструвала у той час прекрасну гру, та й на міжнародній арені досягнення були помітні..." (Володимир Даник)

 

 

 

"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни”  (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на  момент написання  книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)

 

"У наших бібліотеках з'являються нові книги. Видані в Україні. І серед них книги авторів закордонних. Так сталося, що мені потрапили до рук дві книги, видані, ну, майже одними і тими ж видавцями. Потрапили у різних бібліотеках, однак усе ж... майже у один і той же час. Перша з них належить перу іспанського автора Франсеска Міральєса, що у останні роки має всеєвропейський успіх. Книга видана російскою мовою — “2013. Конец времен” (Харьков, Белгород, Клуб семейного досуга, 2011). Книга інша — американського автора Курта Воннегута “Колиска для кішки” (Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2016 рік). Книга ця була відома ще у Радянському Союзі, але українською мовою, мабуть, вийшла лише тепер. Але ж і тема у цих двох книг — одна і та ж. Яка саме? Кінець світу... Бо і справді ж — хіба ж це не цікава тема... для сімейного дозвілля?!.."  (Володимир Даник)

 

"У вересні дозрівають не тільки певні сорти груш, персиків і виноград. Поступово спінуть шипшина, глід, горобина терен, калина. Повністю у вересні дозрівають плоди неймовірно красивого куща, що зветься бруслина (не плутати з брусницею). У парку в місті Олександрія нещодавно я помітила один кущ. На весь парк він такий один. Раніше не придивлялася до нього, а коли таки придивилася, то ще в серпні побачила між темно-зеленим листям невеликі рожеві коробочки на чотири гнізда. Я довідалася, що цей вид рослини називається бруслина європейська (Euonymus europaeus), і що рано восени ті коробочки лопнуть і з них стануть визирати яскраві жовтогарячі насінини. Справді, з початком осені коробочки розкрилися. Яка ж то краса! Листя посвітлішало, плоди набули малинової барви, а з них на тоненьких ніжках звисають крупні жовтогарячі принасінники. Таких неповторних плодів немає жодна інша рослина. Це справжня окраса любого парку чи саду..." (Ірина Михалевич)

 

"Місто Ізола (назва походить від слова острів) розташоване на півострові, який раніше був островом, проте в 19 столітті його з'єднали з континентом штучним перешийком. Воно лежить по дорозі між містами Копер і Піран.  Ізола, перші згадки про яку датовані ще 972 роком, була вже портом за часів Римської імперії, а зараз тим паче. Тут можна побачити кораблі, величезну кількість пришвартованих яхт, зрештою, як в Порторожі й Пірані. Більша частина цих яхт насправді належить італійцям,  бо тут тримати їх дешевше, а до Італії близько. Ізола – це ще й  центр віндсерфінгу. Поки ми бавились у воді, віндсерфінгісти швидко проносились позаду нас один за одним, час від часу пропливали яхти, ближче берега тримались надувні човни. .." (Галина Мирослава)

 

 

"До містечка Піран,  італійською Пірано, ми дістались під вечір. Гаряче сонце якраз починало сідати в море як смолоскип. Одна з теорій походження назви Піран  говорить про  два маяки, які колись вогнем ("пірос" грецькою) освітлювали вхід до порту. У стародавніх документах поселення згадується в ранньому Середньовіччі як Пірран. Проте, найімовірніше, назву виводять від слова "червоний" грецькою мовою, але не від вогню, а через червонуваті флішові скелі в районі Пірану..." (Галина Мирослава)

 

 

"Маленька, багата на високі гори (найвища вершина Триглав (2864 м) зображена на гербі), карстові печери, густі ліси, ніжне море, чисті озера, водоспади, старовинні замки, з кліматом, що є сумішшю впливів альпійського, середземноморського та континентального, Словенія стала для мене величезним відкриттям. Самі словенці поінколи називають свою країну "Великим селом". Слова Тараса Шевченка про українське село: "Неначе писанка, село", цілком можна було б застосувати до Словенії, бо Словенія – дійсно писанка. Села й міста тут красиві, охайні, впорядковані, наче їх повилизували. Недаремно одним з впізнаваних знаків Словенії є шестипелюсткова квітка, намальована без відривання руки від паперу. Її можна побачити в найнесподіваніших місцях, одну й рядами, але кожному пильному оку завжди буде приємно її віднайти..." (Галина Мирослава)

 

"Олег Сенцов... Кінорежисер. Сильна людина. Патріот України. І слухаючи новини, не можеш не звернути увагу на те, що вийшла книга його прози. Оповідання про юність. Про студентські літа. І завітавши до однієї з черкаських бібліотек, раптом бачиш — ось вона... книга!  Так, саме ця книга — Олег Сенцов «Маркетер» (Львів, видавництво Старого Лева, 2019). Твори приведені у книзі у двох варіантах — мовою оригіналу, російською, і у перекладі нашою солов'їною мовою..." (Володимир Даник)

 

 

 

 

"Згадуючи Словенію, мимохіть зловила себе на думці, що центром обох моїх днів там була вода:  спочатку морська, другого дня озерна, а згодом  гірська, з джерела в скелі, що вистрибувала двома рукавами й текла двома потоками до ущелини.  Ще зі школи люблю жартома називати воду "аж два О!", трошки перекручуючи звучання молекулярної формули українською мовою. Від свого улюбленого вчителя хімії Андрія Вінницького, якого вже кілька років нема серед нас, колись почула про одного екстерна, що на прохання написати формулу води вивів на дошці слово вода великими літерами з рисочками між буквами: "В-О-Д-А", певно бажаючи проспівати воді велику оду, тільки-от наука має свої вимоги до записів..." (Галина Мирослава)

 

"А у цьому щось є — усміхнутися у день свята нашої Незалежності! Особливо коли це вже тридцята річниця."

(Володимир Даник)

 

 

 

 

 

"А мовонька-мова — схвильованим виром...
Слова — невгамовні сонця!
У мовоньці-мові є музика щира,
Що нею квітують серця. [...]
І радісна днина — ще прийде... ще буде!
Хоч хмари важкі і гроза.
А мовонька-мова — це легко відчути... —
І біль, і вогонь, і краса!"

(Володимир Даник)

 

Нещодавно ми вирішили створити новий канал "Хмаринка-Sceince",  який стане у пригоді не лише дітлахам, а й вчителям та батькам. Тут ми викладатимемо для вас наукові та пізнавальні відео. Наразі на новому каналі вже є два відео, які з кожним днем набирають усе більше і більше лайків. Тож доєднуймося до прихильників нового цікавезного каналу – підписуймося, поширюймо, допомагаймо матеріально і морально (коментарями)...

 

 

До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві". 

 

 

 

 

 

 

"Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору! Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій. Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями..." (Володимир Даник)

 

"Білого тла на писанці досягти, як це не дивно, вкрай непросто. Ти ба! Яйце ж біле, чого ж там досягати? Яйце біле, а писанка кольорова. Спочатку яйце фарбують, потім розписують воском, і так колір за кольором, аж поки напишеться весь орнамент. І ось тоді писанку занурюють в оцет: він виїдає (стирає) всі барви, незахищені воском, і лишається кольоровий орнамент на білому тлі. Це нескладно і недовго — оцет справляється з завданням за 2-3 хвилини. Але, коли настає час витирати віск за допомогою полум'я свічки, можуть виникнути проблеми. Барва інколи розтирається по білій поверхні яйця. Хоча це трапляється не в усіх випадках..." (Ірина Михалевич)