"Напровесні, коли холод і лід, природа дрімає. Та під тонкою кіркою видимого спокою теплиться життя. Дерева та кущі навіть серед зими готові прийти людині на допомогу. Найбільше користі — у корі тоненьких гілочок, що виросли упродовж останнього року життя рослини. Так пише травознай Наталя Земна у книзі ”Природа зцілює і взимку. Гілкотерапія”. Цієї зими, друзі, я заготовила чимало соку калини. Вона приємна в чаях, усуває симптоми застуди, очищує шкіру, зміцнює імунітет. Після переробки ягід залишаються галузки з кетягів. Ними я і спробувала фарбувати біле куряче яйце. Отримується світло-бура барва, яка нерівномірно лягає на поверхню. Можливо, коли взяти гілочки прямо з куща, то вийде краще пофарбувати. Треба спробувати..." (Ірина Михалевич)
Книга “Дім” Катерини Тихозорої й Олександра Продана розповідає історію маленького хлопчика та його сім’ї, чий дім було зруйновано через повномасштабне вторгнення росії в Україну і через що вони були змушені покинути його. Розповідь написана від імені хлопчика, бачення якого — реалістично й водночас по-дитячому оптимістично — за допомогою ілюстрацій майстерно передав Олександр Продан. Сам митець на момент початку вторгнення перебував на Київщині, тож на власні очі бачив, як все починалося. Дорослі роздуми, над якими розмірковує маленький герой книги дорогою до безпекового місця, влучно й по-дитячому просто передала авторка Катерина Тихозора.
Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич: «Про майстер-класи» — нотатки циклу «Думки про писанку»
"Вітаю, друзі! Рада знову спілкуватися з Вами. Випало трохи снігу, стало ще красивіше. А на ліщині гойдаються довгі такі сережки. Вони вміють навіть посеред зими (наприкінці січня й у лютому) дарувати жовту сонячну барву писанкам. Про ліщинові сережки я створю окремий допис (можливо, навіть відео-сюжет). Дякую Галині Тудай за цінну інформацію, яка стосується саме цього природного барвника..." (Ірина Михалевич)
П'ять цікавих оповід
ок циклу «З письменницького зошита» від Володимира Даника:
«І ДОКТОРКА, І КЛАСИКИНЯ!»,
«СКАЗАНО — УКРАЇНСЬКОЮ...»,
«СЛОВА, ЩО — МОГЛИ Б...»,
«КРАЩЕ ЗНАЮТЬ»,
«І МУЗИКА, І ГЕОГРАФІЯ».
"Вітаю Вас, друзі! Зима над нами широко розкинула крила. Сподіваймося, під ними нам буде затишно. Образи птахів на українських вишиваних рушниках особливо щемкі, образ птаха в нашому світогляді посідає чільне місце, він таїть в собі стільки важливого, бо промовляє про родину, Батьківщину, свободу, вічну весну..." (Ірина Михалевич)
"Вітаю Вас, друзі, з новим 2023 роком! Бажаю всім нам Перемоги, Миру і Добра! Зима. А в Аргентині — літо. Усе так тісно переплетено в нашому світі. У німецькій мові пори року чоловічого роду, в нас — жіночого, за виключенням літа. Року десь 94 (мені тоді було років 9) я ходила до пекарні, давали по хлібині в одні руки. Здається, то було взимку. Крім хліба, в тому пекарському магазині продавалися ще якісь продукти. Люди в черзі зодягнені в темні куртки. Тьмяве світло з вікна. Нудно. І раптом все змінилося — я забула, що вичікую чергу, стіни під кахлем кудись позникали. Якусь хвилю я стояла як зачарована, бо побачила на магазинній полиці коробку цукерок із написом “Пори року”. На малюнку — чотири панни з виразними очима, в яскравих шатах. Літо тримає сніп, на голові — вінок із колосся. Якби “літо” було ім'ям, воно звучало б як Сапфо, Кліо, Каллісто..." (Ірина Михалевич)
"Вітаю Вас, дорогі і близькі моєму серцю друзі, в цей святковий час! Нехай по молитві святого чудотворця Миколая дарує Вам Бог здоров'я у мирі та радості. Ділюся з Вами думками про писанку і довкола писанки. І зичу тепла. Гнізда влаштовує на заломах очерету. Живиться переважно рибою. Оце і вся біографія. Це коли казати за китоголова, милу східно-африканську птаху, яка вміє усміхатися. Їй ніде ловити рибу, а вона усміхається. Ловити окунів з-під льоду я спробувала в 12 років. На смолінський став ми пішли удвох із татом. Ополонок багато, є й покинуті. Ще не затягнуло — розчищай і вперед. Тато ніколи не бере з собою ящика, рибалити треба стоячи. Воно й змерзнути так важче. Вудлище — короткий патик, волосінь — між двома гвіздками намотана. Спочатку розмотується жилка: важка блешня, мідна рибка з червоною шерстяною ниткою на гачку, опускається на дно..." (Ірина Михалевич)
"Друзі, вітаю! В якому лісі не житимуть кажани? Може, у привітному і чепурному? В Україні є до трьох десятків видів кажанів. Харчуються вони сотнями видів комах і, виявляється, багатьом із них подобається жити в дуплах дерев, у порожнинах під корою. У лісі, де немає старих дерев, не побачиш кажанів. А от ліс, поміж вітами якого пурхають кажани, саме такий, як треба. У порожнинах старих дерев мешкають жуки-олені, синиці, шпаки, мухоловки, сичики-горобці, крутиголовки, сови, качки, білки, соні. До речі, білки та соні ще й комори влаштовують під корчами. От і виходить, що не молоді, а старі дерева є джерелом розмаїтого життя в лісі. Дупла, окрім дятлів, створюють і гриби. До того ж, багатьом видам тварин для життя необхідні дупла, утворені саме природним чином, а не дятлами. Правильний ліс — це отой, що з моторошних казок, це Зеленолісся Джона Рональда Руела Толкіна, де листя на деревах блищало, і кожна гілочка плакала, а трава була сірою від холодної роси..." (Ірина Михалевич)
Що таке писанка? Це — барви. Та передовсім це таємничі красиві орнаменти. Вони стимулюють уяву, а уява тісно пов'язана з мисленням. Розвинена уява допомагає думати і сприймати життя творчо. У розділі “Думки про писанку” Ви прочитаєте есе та оповідки писанкарки Ірини Михалевич, які стосуються найцікавішого — творчої кухні:
Війна...
Ворог хоче нас знищити...
Не дочекається!!!
Разом ми сильні!!!
Здолати нас неможливо!
Ми переможемо!!!
Добро завжди перемагає зло!!!!
"Життя переповнене і немалими проблемами, і нібито дрібненькими питаннячками. І на них теж треба звертати увагу. Бо життя постійно перебуває у бурхливому вирі змін. Живеш нібито і не в мегаполісі, а у не такому вже і малому обласному центрі. Однак і не вибираючись на його найбільш гомінкі проспекти, не можеш не помічати — автомобільний рух за останні роки суттєво підсилився. А нам, пішоходам, треба рухатися теж. Бо і ми учасники руху. Бо і нам треба вирішувати власні проблеми. І при цьому, скажімо, переходити дорогу. З одного боку вулиці на інший. А це бува і досить непростою задачею. Скажімо, підійшли ви до пішохідного переходу, ну, десь на перехресті. А там ще і світлофор. Здавалося б, що ж тут важкого?! Дочекався зеленого світла — та й іди. Але ж бува і так, що ні зеленого, ні червоного. А тільки жовтий колір. Тобто перехрестя, так би мовити, у цей момент нерегульоване. І світлофор, можна сказати, “поза грою”. Ну, ніби у тебе, як у пішохода, повне право іти. Незважаючи на рух. Але ж потік автомобілів... оця стрімка хвиля скла, заліза і гуми..." (Володимир Даник)
"Вітаю Вас, близькі моєму серцю друзі. Обіцяла розповісти більше про глід. Розповідаю. Ніде не читала, що плоди глоду фарбують. Десь по вікіпедіях написано, що фарбувальним потенціалом володіє кора рослини. Про те, що плоди глоду фарбують в густий зелений відтінок я довідалася від писанкарки Галини Тудай. Пані Галино, висловлюю Вам подяку і щире захоплення Вашою роботою. Нарешті цього року спробувалося й мені глодом фарбувати. І я в захваті! На щастя, нікуди їхати мені не довелося. Глід у великій кількості росте в нас по берегах Інгульця. Там я і каркас зустріла, і свидину, і шипшину, і маслинку, і горіхів там доволі. Навіть суховершки влітку на березі знайшла побіля людських городів. А вони такі чудові! Але зараз не про них мова. А про глід. У роботі я використала глід одноматочковий (Crataegus monogyna Jacq.). Дозріває глід у вересні, а тримається на кущах протягом всієї осені. Його плоди фарбують у густий зелений колір, фарбують біле яйце без будь-якого ґрунту. З додаванням галуну.." (Ірина Михалевич)
"...Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це. Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”! Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово! Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч. Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно..." (Володимир Даник)
"Час розповідати про барвники жовтня, а точніше — першої половини осені. Сюди можна зарахувати глід, дикий виноград, кожушки волоського горіха, ягоди свидини, магонії падуболистої. Кажуть, що фізаліс теж фарбує. Цікаво було б спробувати. І плоди каркаса західного мене цікавлять неабияк. Але цей допис — про дикий виноград. Дикий виноград п'ятилистий (Parthenocíssus quinquefolia) — це деревоподібна листопадна ліана роду дівочий виноград. У природних умовах дикий виноград п'ятилистий (Parthenocissus quinquefolia Planch. (L.)) зростає в Північній Америці. В Європі культивується з 1622 року. Є й види дикого винограду родом з Японії та Азії. Дикий виноград п'ятилистий вміє утворювати плоди без запилення, а ще він вміє фарбувати. Але про все по порядку. У ландшафтному дизайні рослина використовується з XVII століття для прикрашання альтанок і терас, декорування стін будинків і господарських будівель, створення живоплотів і навіть як ґрунтопокривна рослина..." (Ірина Михалевич)
"Вітаю Вас, дорогі і близькі моєму серцю друзі! У вересні не тільки винограду можна назбирати. Достигло чимало диких плодів, які придатні і для компотів, і для киселів, і для інших корисних смакот. У цьому дописі поговоримо про маслинку. А в наступних будемо казати про дикий виноград, про глід, про плоди каркаса західного і про їхнє вміння фарбувати. Рід дерев Elaeagnus налічує понад 90 видів. Центром біорізноманіття маслинки є Азія, насамперед Китай. В Україні добре поширені маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia) та маслинка срібляста (Elaeagnus commutata). Остання втрапила до нас із Північної Америки..." (Ірина Михалевич)
"Вітаю Вас, друзі! Вересень. Тож писатиму про ягоди і плоди. Цієї пори можна фарбувати глодом, диким виноградом, плодами свидини, ягодами черемшини пізньої, магонії падуболистої, оплоднями волоського горіха. Про те, як виходить фарбувати свидиною кривавочервоною (на жовте тло) мені пощастило створити відео. В літературі пишуть, що фарбувальним потенціалом володіють листя та кора свидини, а не плоди. Але я почала з плодів. В Олександрії свидина росте понад Інгульцем. Поширена свидина кривавочервона у більшій частині Європи та Західної Азії, від Англії та центральної Шотландії на схід до Каспійського моря..." (Ірина Михалевич)
"Наприкінці літа й на порозі осені квітує чимало рослин! І не тільки по квітниках. У цій розповіді йтиметься про одну дикорослу траву, що квітує ввесь серпень і ввесь вересень. Її цвіт, можливо, не завжди вдається помітити. Квітує вона блідо-рожевими дрібними колосками (якщо точніше — суцвіттями) та й пора її цвітіння припадає на кінець літа-початок осені. А о такій порі ми якось не очікуємо побачити дикорослу рослину, що тільки-но починає квітувати. Гірчак перцевий ще називають водяним перцем. А це тому, що його листя має гострий смак перцю, його вживають в якості приправи до різних страв. І росте він часто біля води. В Олександрії його багато росте біля Інгульця. Гірча́к перце́вий (Persicaria hydropiper (L.) — однорічна трав'яниста рослина з родини гречкових. .." (Ірина Михалевич)
Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Дивовижі про рослини: «Дереза, а по-простому — ґоджі»
"Ось тепер мені, начебто, зрозуміло стає, чому ж та коза дерезою прозвана. Росте в Україні одна дика рослина — дереза. Наукова назва — "Повій звичайний" (Lycium barbarum L.). Кинувши на ту дерезу одним оком, одразу помічаєш її дивовижні квіти: на одній гілці поряд і кремові, і лілові цвітуть. Свіжа лілова квітка через день-другий починає половіти. У вересні на довгих гнучких гілках поміж квітів з'являються ягоди. Достигають вони у вересні, мають яскравий червоний колір на межі з морквяним. Продовгуваті. По 5 мм завдовжки. Повій — медоносна рослина. Мед із неї, кажуть, такий темний, аж чорний. Темніший від гречаного..." (Ірина Михалевич)
"Хоча усе і знає Мина,
Завжди пита, як вип'є чаю:
— Ні, ти скажи... які новини —
Там, де кипить... там, де палає!
Дмитро... авжеж, вміє сказати
Чітко і стримано, й тактовно:
— Хоча іще до біса вати,
А тільки більше вже... бавовни!"(Володимир Даник)
"Пори року перемішуються не тільки в казках і на картинах Катерини Білокур. Виявляється у серпні можна фарбувати свіжими первоцвітами. Отже, первоцвіти і серпень. Це ніякі не вигадки. Мова йде про мати-й-мачуху. Офіційна назва рослини — підбіл звичайний (Tussilago farfara). Мати-й-мачуха зацвітає у березні, коли земля ще гола. Вона перша навіть серед первоцвітів. Любить рости коло річок та ставків, по ярах. Її легко помітити через жовті квіти, хоч і ростуть вони на приземлистих стеблах. Якось раніше я не замислювалася про те, а що стається із мати-й-мачухою після цвітіння. У другій половині квітня уже не побачиш (мова про Центральну Україну) ні пролісків, ні рясту, ні крокусів. Вони наче щезають і навспак забиваються під землю. Їхня надземна частина справді пропадає, бо ці рослини мають короткий весняний цикл розвитку і літній період спокою. Таким ефемероїдом я вважала і мати-й-мачуху. Та я помилялася. Пригадую, як в кінці бабусиного городу мати-й-мачуха зацвітала щовесни попід високою осокою..." (Ірина Михалевич)
