Лесь Маланка. «Як я застряг у ліфті» (правдива історія)

 

Painting by Neivanmade.

 

 

Лесь Маланка

ЯК Я ЗАСТРЯГ У ЛІФТІ

(правдива історія)

Одного пам'ятного для моєї родини дня ми мали їхати на важливий захід. Розрахував час, вийшов завчасно. Племінник має заїхати за мною. Живу я на верхньому поверсі, тож, звісно, користуюся ліфтом. Варто, напевно, додати, що маю наразі вже сиве волосся і ... "помальоване" життєвими подіями серце...

Так от... Заходжу до ліфта... Спускаюся... 12 ... 9 ... 7 ... 5 ... 3... Ось, ще 5 секунд, і...

І раптом — бац! "Планово-аварійне відключення енергії"... Знав про нього, але... забув...

Ліфт зупинився, напевно, десь між першим та другим поверхом... Повна темрява... Шок...

Серце стрибає, немов малюк на батуті... Кидає то в жар, то в холод...

"Стоп! Спокійно! Зосередься! Має бути вихід!" — кажу собі.

Так! Телефон! Точно, на стіні у кабінці написано номер диспетчера.

А телефон — мовчить! Немає мережі! Чекаю кілька хвилин...

Оце так ситуація! Що ж далі???

Переляк підступно підбирається до горла і починає повільно душити... В очах замерехтіли якісь зірочки... Дихання збилося...

Так-так! Дихання!!! Дихати глибше! Прийде спокій!

Трохи опанував себе і зрозумів, що треба кликати на допомогу когось, хто в цю хвилину міг опинитися поруч. Почав гатити по дверях та гукати людей.

Зрештою, мене почула Тетянка, добра душа з 2-го поверху, відгукнулася — допомога буде!

У цей момент запрацював телефон, з'явилася мережа. Таня повідомила службу 101 про мене, де було оформлено номер заявки, а аварійна бригада поставила у чергу...

Диспетчери запитали: "Діти є? Скільки осіб у ліфті?" "Один" — почули у відповідь. "Добре. Чекайте! Усе — за чергою, заявок багато!"

Гаразд... Чекаю...

Знову — сам-один...

Дихаю...

Так, дихаю... Але дихати — усе важче... Вже бракує повітря... Серце втомилося стрибати й залягло десь там між "лопатками" важким болючим каменем...

Чекаю...

Паморочиться у голові...

Щось так кепсько...

Треба ще почекати...

Намацав у кишені "Корвалмент"...

Добре... Усе буде добре!

Чекаю...

Скільки минуло часу? Кожна секунда у цьому "закритому космосі" тягнеться, мов ціла вічність...

Вимальовується перспектива пробути в ліфті 3-4 години, поки з'явиться світло...

Чекаю...

Ноги вже не тримають... Сидіти на підлозі не дуже хочеться... Але... але...

Десь, наче здалеку, чую голос племінника Євгена, що приїхав за мною...

Надія є! Тепер справді буде добре!

Племінник правильно зрозумів ситуацію і зателефонував диспетчерам рятувальної служби за номером, що задиктувала йому чуйна пані, яка проходила сходами повз.

Євген чітко і спокійно розповів про мій стан здоров'я і можливі наслідки перебування у ліфтовому полоні. Його почули та пообіцяли допомогти...

Чекаємо... Разом чекати легше... Але повітря бракує все більше...

Чомусь залипають очі, а свідомість намагається вимкнутися...

Ні!!! Триматися!!!

Повернулася Тетянка, запитала, як почуваюся...

Ох...

Побігла додому й швиденько принесла часничницю, аби розширити пройму дверей ліфта для більшого доступу повітря.

Дякую! Повітря направду трохи пішло!

Дихаю... Чекаємо... Відчуваю підтримку — буде добре!

І ось — голос знизу: "Пане, де Ви є?"

Рятівники!

Визволили!

Мене визволили!!!

Дякую!!! Дякую!!! Дякую!!!

Світло над головою! І я — живий!!!

"Оце так пригода!.." — полегшено зітхнув племінник.

"А щоб не забували!" — вилетіло у мене...

* * *

Війна...

Ворог хоче нас знищити...

Не дочекається!!!

Разом ми сильні!!!

Здолати нас просто неможливо!

Усіх і вся переможемо!!!

Добро завжди перемагає зло!!!!

 

 

На відео: Як діяти, якщо застрягли в ліфті через відключення електроенергії.