Кетяг калини.
Ірина Михалевич
БІОГРАФІЯ
Вітаю Вас, дорогі і близькі моєму серцю друзі, в цей святковий час!
Нехай по молитві святого чудотворця Миколая дарує Вам Бог здоров'я у мирі та радості.
Ділюся з Вами думками про писанку і довкола писанки.
І зичу тепла.
Гнізда влаштовує на заломах очерету. Живиться переважно рибою. Оце і вся біографія. Це коли казати за китоголова, милу східно-африканську птаху, яка вміє усміхатися. Їй ніде ловити рибу, а вона усміхається.
Ловити окунів з-під льоду я спробувала в 12 років. На смолінський став ми пішли удвох із татом. Ополонок багато, є й покинуті. Ще не затягнуло — розчищай і вперед.
Тато ніколи не бере з собою ящика, рибалити треба стоячи. Воно й змерзнути так важче. Вудлище — короткий патик, волосінь — між двома гвіздками намотана. Спочатку розмотується жилка: важка блешня, мідна рибка з червоною шерстяною ниткою на гачку, опускається на дно. Проте на дні вона не лишається, її трохи підтягують вгору і починають смикати вудлищем. Посмикувати треба ввесь час. Ритм — неквапливий, металева рибка повинна поводитися достоту як жива.
Літом інакше, бо тоді ти переважно байдикуєш, доки стомлені очі не завважать, що поплавець лежить на воді або й зник. Бува, що й станцювати може. Головне, оте все не прогледіти і вчасно підняти вудку.
Узимку руки постійно мають роботу: жилка обмерзає, в лунці збирається льодяна каша. Тато знімає рукавиці. Ненадовго. А ще ж рука має чути. Ось воно — тонке тремтіння, легкий струм. Щоразу, коли смикаєш блешню, ти щось таке і відчуваєш. Але переплутати з окунем, то ж як? Були на ставку і такі початківці. Я не плутала.
Коли в кого пам'ять погана, кажуть — голова як рЕшето. Та якою б дірявою та пам'ять не була, спогади береже надійно. Піти на замерзлий ставок, де колючий вітер не знає впину, можна тільки з теплої хати. Але зашпори з пальців краще виганяти не теплою, а холодною водою.
Спогади не творять біографію. До уваги береться лише вервечка подій. Ось чому біографії, особливо на уроках літератури, такі сухі, як ті вижимки.
До речі, завдяки письменнику Степанові Процюку цій біді нарешті покладено край. Його романи-біографії "Руки і сльози" та "Місяцю, місяцю" про Франка й Тютюнника ще до 2023 року опиняться в бібліотеках українців. Придбати ці непересічні книги можна безпосередньо в пана Степана.
А почитати про них вдасться у статті "Письменник Степан Процюк написав 2 нові романи".
"Ти знаєш, що ти людина?" Яке правильне запитання! Писанка — це передовсім зустріч із собою. У гаморі ця зустріч неможлива.
Весна співа й бринить в зелених лунах.
Зима здебільшого мовчить. Чорно-біла зима з оберемками сухих очеретин. Оця зблякла стишеність, оце мірне мовчання — то найпрекрасніша із розмов. Мовчанка — теж розмова. Чи не в мовчанні найлегше прислухатись до себе?
Писачок іде поволі білим полем, поділяє простір навпіл. Поділяти можна і чиїсь погляди, і тоді поділ стає поєднанням. Воскові лінії єднаються і множать шляхи. А чим більше шляхів, тим кращий вибір.
Руки притиснуті до тулуба, затамований подих. Пишу, тримаючи писачок навпроти серця, і пульс рухає повітрям: "Ой ти/ Березо, ой ти/ Березо"...
Послухати пісню можна на каналі Баба Єлька:
На відео: "Ой ти березо" - Таїса Скрипник 1949 р.н. та Леонід Скрипник 1945 р.н. із с.Табанове.
Думки так далеко, що я їх не чую. Вони десь на кінчиках пальців. Помічено, що дрібна моторика живить джерело творчої думки. Але це джерело так легко скаламутити кинутим словом.
Як свіча освячує тишу, так і ми здатні освятити творчість мовчанням. Справжня біографія пишеться серцем.
Дякую, що читали, спасибі Вам за увагу.
Зимової пори враження приходять частіше на гадку. До зустрічі!
Матеріали люб'язно надіслані майстринею спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше про писанку та писанкарство у блозі Ірини Михалевич на "Малій Сторінці":
Історія та символіка писанки. Дослідження, оповідки та майстер-класи писанкарки Ірини Михалевич
