"Нема роду переводу", "Коляда для непроданого коня", "Коляда дядькові Іванові", "Коляда в дитбудинку", "Щедрий вечір у Роздолі", "Половинка коляди", "Коляда для ведмедя", "Вертепний чорт", "Коляда для кози", "Виколядоване яйце-райце" - колядки та щедрівки, що увійшли до збірки поезій Миколи Петренка "Нема роду переводу".
Михайло Григорів - український поет та перекладач, він є представником Київської школи поезії. Навчався у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, закінчив Латвійський університет. Працював в апараті НСПУ та головним редактором газети "Вісник Чорнобиля". Автор поетичних збірок "Вези мене, конику", "Спорудження храму", "Сади Марії". Перекладач з латвійської мови. Народився Михайло Григорів 1947 року, а помер 2016-го, тому промовляє зараз до нас лише своєю поезією.
"Кохання — спів, зальот душі — не тіла,
Зоря з-за хмар, веселка дощова;
Вона ростить у нас незримі крила
І до країн незнаних порива..."(Михайло Старицький)
Вірші Михайла Стельмаха: "Їжачок", "Чим ведмедю пособити?", "Черепаха", "Дятел", "Гриб діткам купив шапки", "Як журавель збирав щавель", "Журавлик і рукавиці", "Заєць і Рак", "Борсук", "Чайка", "Трудяга".
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Увесь поетичний світ природи, праці та пісні письменник виніс із дитинства завдяки матері. Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого. Із ніжністю він згадував і батька, Панаса Дем'яновича, який носив його, босоногого, до школи на руках, бо через бідність родина не мала можливості придбати чоботи... Про шкільні роки письменника читаємо у повісті «Гуси-лебеді летять», у якій він розповів про найяскравіші сторінки свого дитинства...
"Ішов військовий на завдання,
Молилася дружина зрання:
Просила в Бога, долі, світу,
Щоб знов жили із татом діти.
Просила так, що звідкись крила
На спині у бійця з'явились!
Чи відросли, чи хтось позичив?
А доля чує: її кличуть..."(Міла Сонячна)
"Просить котик Соломію
Почитати
(Сам не вміє)
Казку чи якого вірша,
Де прийшла у гості миша,
Як пили какао лялі,
Разом у квача гуляли,
А пішовши до альтанки,
Малювали сир, сметанку..."
(Міла Сонячна)
"Вечір завидна ліг у куточку.
Мовчки сторожко шаснув, як миша.
Угорнувся у ковдру клубочком.
Захворів чи що трапилось інше?
Вечір тихо вдивлявся у стелю.
Мо', шукав там небесні світила?.."(Міла Сонячна)
Міла Сонячна (Щербина Людмила Михайлівна) — письменниця, педагогиня, волонтерка. 19 червня 1977 року в м. Бобровиця на Чернігівщині близько 19 години вечора після грози під пологовим будинком один щасливий тато зробив надпис на асфальті: «Ура, Люда!». Потім були інші імена: Людочкою і Милусею кликали в родині, Людмилою Михайлівною – на роботі; у паспорті ж фіксувалося спочатку дівоче прізвище Куц, а потім за першим шлюбом – Чекмарьова, за другим Щербина. Псевдонім Міла Сонячна виник спонтанно при публікації віршів в Інтернеті, а потім постав при виході збірок «Будь ласка, столик на двох» (2019), «Метро» (2020), «Тобі» (2021), «4.5.0»(2023), «Мозаїка» (2024).
"I told you once
I told you twice
all seasons
of the year
are nice
for eating
chicken soup
with rice!"
(Maurice Sendak)"Сказав тобі раз,
скажу тобі два,
що рік має пори,
чудові сповна,
аби смакувати
бульйончик
щодня."(переспів українською
Галини Мирослави)
"Гусей краплинки в небі, наче ртуть,
І з ними наш Телесик відлітає.
А хмарка хмарку весело питає,
Куди вони Телесика несуть.
Гелгочуть гуси, що про це не слід,
Бо це, мовляв, військова таємниця…
Як весла на воді, лишають птиці
Червоний лапок нерозмитий слід..."(Надія Кир'ян)
"Відпалало сонце жарко.
В надвечір’ї — ніжні хмарки.
Хмарка-лев
І хмарка-кіт
Розмовляють край воріт.
Тільки що це? —
Кіт не слуха.
У кота
Пропали вуха..."
(Надія Кир’ян )
"Ці слова не звучать голосніше,
Лиш уява на мить ожива.
І для мене таки найстрашніше —
Скам’яніла від болю трава.
Все життя проходити по лезу
І межу в небуття перейти…
Скам’яніла від горя береза
Шле до вас на могили листи..."(Надія Кир’ян)
"Я вранці в сад іду —
Фіалочки в саду.
Ці квіти — кожен зна —
Дарує нам весна.
Фіалочки, фіалочки
Для дівчинки Наталочки."(Надія Кир'ян)
"Умиє дощик личко
Весняної землі.
Прокинеться травичка,
Прилинуть журавлі.
Дощик срібний, дощик срібний,
Сонце золотисте
Уквітчали землю рідну,
Мов живе намисто..."(Надія Кир’ян)
"Іду навшпиньки до любові
В таємній тиші вечоровій.
Все буде приязно і гречно.
На відстані душі — безпечно.
Цілунків не боюсь гарячих
Очима. Їх ніхто не бачить,
Не чує і не розуміє,
Але душа моя німіє.
Шугає притьмом у провалля,
В морську глибінь, а може, й дал..."(Надія Кир’ян)
"Вже рік як у дім наш ввірвалась війна,
І мир розірвала на шмаття,
Рік стогне від болю земля ще жива,
Розтерзана в вирві нещастя.
Удерлася в край наш о лютій порі,
Про сенс щось верзла й неминучість,
Ракетам у небі торувала шляхи,
Шахедам прослала маршрути..."(Наталія Грегуль)
"Миколай, Миколай, до нас в гості завітай!
Подарунки для малечі під подушки заховай!
До Святого Миколая діти мрії шлють в листах,
Хтось чекає на домівку, дехто мріє про літак..."(Наталія Грегуль)
"Одна у всьому світі ти, одна,
Така розкішна і струнка, як вишня!
Не личить тобі, Дівчино, війна,
Що з берегів кривавим морем вийшла.
Не личить тобі, рідна, цей полон,
Цей зашморг, що вдягли тобі на шию.
Забрали спокій, вкрали мирний сон
І розлили отруту, мов ті змії..."(Наталія Кузьмічова)
"Я чула, як сьогодні рано-вранці
Казковий Серпень стукав у віконце.
Юнак високий із ясни́м рум’янцем,
Веселий, чемний, лагідний, мов сонце.
А за плечима в нього торба синя:
Там спілі груші, морква, помідори,
Кавун смугастий, сливи, жовта диня
І яблука. Несімо до комори!.."(Наталія Кузьмічова)
