Слухаймо й насолоджуймося прекрасними піснями у виконанні чарівної Анни Зарецької.
"Любі мої вчителі, знову зібрала нас школа,
знову ми – учні для вас, знову світ став кольоровим.
Знову дзвінок продзвенить, класи запросять у гості.
Милі мої вчителі, як бракувало Вас досі!.."(Галина Римар)
"Коли за обрій сховається Сонечко,
Землю осяє Зоря,
Сяду замріяно біля віконечка
Миленького дожидать...
Щоб не спіткнувся ж ти, серденько-легіню,
Я промету всі стежки!
Щоб не забув ти про мене, мій суджений,
Буду для тебе цвісти..."(Галина Римар)
"Там, де ти – море сліз,
а я сміюся і танцюю скрізь,
а я радію, що від мене знов
пішла любов..,
така любов."(Сергій Губерначук)
"Я хочу зиму!
Я хочу сніг!
Я хочу чути
Твій звучний сміх!
Я хочу зиму!
Я хочу сніг!
Я хочу радість,
Щастя навік!"(адаптація українською — Alex Marti)
"У небі чорнокрилий птах
Літає, загубивши страх.
Що шукає він? Куди летить?
Зачекай мене хоча б на мить!.."(Оксана Аннич)
"У козирках відбивається
Сонця яса,
І сходить останній сніг,
А разом з ним і журба...
Ніжний спів ластівок,
Журавлів хоровод.
Ми знов з тобою удвох —
Звучить кохання акорд!"(Evgeniy Lenov, Alex Marti)
"...Ще з дитячих років стали нерозривними для Платона Воронька на все життя поняття праці й пісні. Адже батько його був ковалем, а дід — бандуристом, котрий пішки виміряв не один десяток доріг. І Платон Микитович, невтомний поет і трудар, не один десяток доріг пройшов майже в усіх кінцях світу — доріг війни й миру, доріг страждань і щастя, доріг негод і перемог. І на всіх дорогах життя не полишала поета дідова пісня, гартована у батьковому горні, бо вона, вбираючи в себе всі болі й радощі життя, сама ставала його невід’ємною часткою. Не випадково поруч із дорослими віршами в доробку поета займають рівнозначне місце твори для дітей. Поезія і дитинство — це для Платона Воронька спільне, невід’ємне одне від одного. Всі його вірші пронизані усмішкою, зігріті лагідною добротою, яких так частенько не вистачало в свій час малому Платонові... Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість — він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!.." (Анатолій Костецький)
Платон Микитович Воронько — визначний український поет, учасник Другої світової війни. З воєнних випробувань Платон Воронько виніс незабутні враження, пам’ять про фронтових побратимів, що наснажувала всю його творчість. Платон Микитович Воронько створив чимало героїко-патріотичних поезій, поем, зворушливих ліричних віршів, а також творів для дітей. Його поезії властива широта жанрового діапазону, роздумливість, життєва правдивість, глибина переживання, ритмомелодійна своєрідність, збагачена народнопісенними традиціями. Деякі вірші Платона Воронька покладено на музику. Дитяча поезія Платона Воронька завоювала собі симпатії мільйонної аудиторії, а його славнозвісні «Читаночка» і «Казка про Чугайстра» стоять в ряду вищих досягнень поезії для дітлахів.
З Німеччини в Чернеччину
Ярик-школярик
Вівчарик
Іваник-склярик
Його планета
"Анатолій Мойсієнко – поет не зі самоспонукання до творчості, не з нав’язливого самопримусу бути поетом, а від природи своєї, а за станом душі... за манерою письма – образний, метафоричний." (Євген Гуцало)
«Поезія Анатолія Мойсієнка відкриває унікальні можливості пізнання естетичної, зображальної, змістової, звукової цілісності поетичного твору». (Микола Жулинський)
Вірші Андрія Малишка про Тараса Шевченка: "Пам'ятник Тарасові", "На горі чернечій", "Тарасу Шевченкові", "Тарас", "Тарасова гілка", "Ти приходиш до мене", "Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною", "Як жаль, я, парость інших літ", "... І як ти міг крізь далі дикі", "Вийду в степ, до синьої криниці", "Ти живеш на планеті", "Минув кривавий час".
"Рідний край - це моя Батьківщина,
Рідний край - це луги і поля!
Рідний край - це маленька пташина,
Рідний край - це родина моя!Все знайоме і рідне до болю,
Де не глянь, і куди не піди:
І калина, і стара тополя,
Що, як матір, все кличе сюди!"(Валентина Харченко)
Поезії Василя Герасим'юка: "Чоловічий танець", "Ідуть прокажені. Леправі не можуть не йти...", "Перший сніг", "Білого гриба запах сниться — тулиш до листя...", "Марю лиш вогневим блискавки списом...", "У захристії трійця стоїть... ", "Я вижив тут, і я тобі віддам...", "Жива ватра", "Вінок тобі плетуть. І ти підходиш тричі", "Я прокинувся в серпні з холодних космацьких отав...", "Ну де ти познаходив цих музик!", "Нічні дзвони Володимирського", "Ранкова пастораль", "Важко прокинутись і піти", "Люблю мамин почерк. Слова її переловім", "Жовта нитка буде. Нитка жовта", "Сонет", "Святили паску черешневим цвітом".
"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів... Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)
Вірші Василя Стуса зі збірки "Веселий цвинтар": "Над осіннім озером", "Вертеп", "Мені здається, що живу не я", "Порідшала земна тужава твердь", "Порідшала земна тужава твердь", "Біля метро "Хрещатик", "Посадити деревце", "Їх було двоє — прибиральниця і двірник", "Тато молиться Богу", "На Лисій горі догоряє багаття нічне", "Відлюбилося. Відвірилося. Відпраглося...", "Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті", "Попереду нарешті порожнеча", "Вони сидять за столом", "Так явно світ тобі належать став", "Ця п'єса почалася вже давно", "Змагай, знеможений життям", "Мов жертва щирості — життя", "У тридцять літ ти тільки народився", "Людина флюгер. Так. Людина флюгер", "Вмирас пізно чоловік, а родиться дочасно," "Вертання", "Молочною рікою довго плив", "Рятуючись од сумнівів", "Як страшно відкриватися добру", "Напередодні свята", "Утрачені останні сподівання", "У Прохорівці — сни, мов ріки", "Чоловік підійшов до меморіуму", "То все не так. Бо ти не ти", "Вечірній сон. І спогади. І дощ", "Цей біль — як алкоголь агоній", "У цьому полі, синьому, як льон", "Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш?", "Вдасться чи ні...", "Раз на тиждень вони викопуються з землі", "Один лиш час і має совість", "Надворі дощ? — я запитав", "День величався і пишався", "Досить крові, — продекламував кат", "Сто дзеркал спрямовано на мене", "Я блукав містом своєї юності", "Націлений у небо обеліск", "В мені уже народжується Бог", "Зазираю в завтра — тьма і тьмуща".
Теплі, добрі, щирі, духовно багаті поезії Галини Римар – це вірші для дітей, авторські думи, віршовані казки та п'єси. Усі вони сповнені глибоким змістом, життєвою правдою, любов'ю до української природи, до рідної країни та нашого народу. ЇЇ думи – це сонячне правдиве Світло... Читаймо...
