"Наприкінці літа й на порозі осені квітує чимало рослин! І не тільки по квітниках. У цій розповіді йтиметься про одну дикорослу траву, що квітує ввесь серпень і ввесь вересень. Її цвіт, можливо, не завжди вдається помітити. Квітує вона блідо-рожевими дрібними колосками (якщо точніше — суцвіттями) та й пора її цвітіння припадає на кінець літа-початок осені. А о такій порі ми якось не очікуємо побачити дикорослу рослину, що тільки-но починає квітувати. Гірчак перцевий ще називають водяним перцем. А це тому, що його листя має гострий смак перцю, його вживають в якості приправи до різних страв. І росте він часто біля води. В Олександрії його багато росте біля Інгульця. Гірча́к перце́вий (Persicaria hydropiper (L.) — однорічна трав'яниста рослина з родини гречкових. .." (Ірина Михалевич)
"Пори року перемішуються не тільки в казках і на картинах Катерини Білокур. Виявляється у серпні можна фарбувати свіжими первоцвітами. Отже, первоцвіти і серпень. Це ніякі не вигадки. Мова йде про мати-й-мачуху. Офіційна назва рослини — підбіл звичайний (Tussilago farfara). Мати-й-мачуха зацвітає у березні, коли земля ще гола. Вона перша навіть серед первоцвітів. Любить рости коло річок та ставків, по ярах. Її легко помітити через жовті квіти, хоч і ростуть вони на приземлистих стеблах. Якось раніше я не замислювалася про те, а що стається із мати-й-мачухою після цвітіння. У другій половині квітня уже не побачиш (мова про Центральну Україну) ні пролісків, ні рясту, ні крокусів. Вони наче щезають і навспак забиваються під землю. Їхня надземна частина справді пропадає, бо ці рослини мають короткий весняний цикл розвитку і літній період спокою. Таким ефемероїдом я вважала і мати-й-мачуху. Та я помилялася. Пригадую, як в кінці бабусиного городу мати-й-мачуха зацвітала щовесни попід високою осокою..." (Ірина Михалевич)
"У перший день весни 2024 року в Кропивницькому відбувся Krop Fashion Day, де українські дизайнери показали нові колекції і де був проведений аукціон на підтримку ЗСУ, а саме 57 окремої мотопіхотної бригади. "Місто, не мовчи", "Великодні веснянки" та "Птахи Перемоги" - саме такі назви мають колекції одягу від кропивницьких виробників. Тетяна Лугинець та її бренд "Charwish" вже встигли привернути увагу глядачів колекцією з фотографіями відомого митця Олександра Майорова (на цих фото зображено Кропивницький). А 1 березня 2024 року глядачі побачили нову колекцію, яка присвячена Великодню і має назву "Великодні веснянки". Майстерня "Charwish", яка розпочала роботу в 2017 році, зосереджена на пошитті одягу з елементами сучасної вишивки. Відтепер їхні світшоти розшито писанковими символами, які майстри перенесли на одяг з традиційних писанок Кропивниччини (сучасна Кіровоградська область). На створення колекції "Великодні веснянки" Тетяну Лугинець надихнули писанки, які вона побачила в етнолабораторії "Баба Єлька", і які були створені олександрійською писанкаркою Іриною Михалевич за ескізами колекції краєзнавця й етнографа Володимира Ястребова..." (Ірина Михалевич)
У цьому розділі дивіться матеріали про найзначущі досягнення писанкарки Ірини Михалевич та найважливіші події за участю майстрині на теренах України та у світі.
"Вітаю Вас, дорогі і близькі моєму серцю друзі, в цей святковий час! Нехай по молитві святого чудотворця Миколая дарує Вам Бог здоров'я у мирі та радості. Ділюся з Вами думками про писанку і довкола писанки. І зичу тепла. Гнізда влаштовує на заломах очерету. Живиться переважно рибою. Оце і вся біографія. Це коли казати за китоголова, милу східно-африканську птаху, яка вміє усміхатися. Їй ніде ловити рибу, а вона усміхається. Ловити окунів з-під льоду я спробувала в 12 років. На смолінський став ми пішли удвох із татом. Ополонок багато, є й покинуті. Ще не затягнуло — розчищай і вперед. Тато ніколи не бере з собою ящика, рибалити треба стоячи. Воно й змерзнути так важче. Вудлище — короткий патик, волосінь — між двома гвіздками намотана. Спочатку розмотується жилка: важка блешня, мідна рибка з червоною шерстяною ниткою на гачку, опускається на дно..." (Ірина Михалевич)
"Друзі, вітаю! В якому лісі не житимуть кажани? Може, у привітному і чепурному? В Україні є до трьох десятків видів кажанів. Харчуються вони сотнями видів комах і, виявляється, багатьом із них подобається жити в дуплах дерев, у порожнинах під корою. У лісі, де немає старих дерев, не побачиш кажанів. А от ліс, поміж вітами якого пурхають кажани, саме такий, як треба. У порожнинах старих дерев мешкають жуки-олені, синиці, шпаки, мухоловки, сичики-горобці, крутиголовки, сови, качки, білки, соні. До речі, білки та соні ще й комори влаштовують під корчами. От і виходить, що не молоді, а старі дерева є джерелом розмаїтого життя в лісі. Дупла, окрім дятлів, створюють і гриби. До того ж, багатьом видам тварин для життя необхідні дупла, утворені саме природним чином, а не дятлами. Правильний ліс — це отой, що з моторошних казок, це Зеленолісся Джона Рональда Руела Толкіна, де листя на деревах блищало, і кожна гілочка плакала, а трава була сірою від холодної роси..." (Ірина Михалевич)
"У цьому блозі є допис про фарбування писанок плодами вишні-антипки. Цей текст присвячено самій антипці. Щоб назбирати плодів, треба знати, де їх шукати. Отож, поговоримо більш детально про це чудове дерево — вишню-антипку. Маю щастя запропонувати Вам цікаві свідчення про антипку.Отже, дика вишня (Prunus Mahaleb) — це вид дикорослої вишні з дрібними чорними, терпкими на смак плодами, непридатними для споживання; кучина . Листя в неї як у груші, вона має крихітні серцеподібні плоди, чорні при дозріванні і гіркі на смак. Є сорти з солодко-терпким смаком. Плоди спінуть з середини липня, по серпень. Де ж можна побачити вишню-антипку? Часто зустріти це дерево можна на Одещині, Полтавщині, Київщині, Хмельниччині, на Херсонщині..." (Ірина Михалевич)
Казки письменниці Лілії Гудзь давно полюбилися маленьким читачам і публікувалися у багатьох Всеукраїнських виданнях: «Малюк Котя», «Золоте левеня», «Вечірня казка», «Колобочок», «Джміль», «Пізнайко». У вересні 2021 року видала свою першу збірку казок «Від росинки до сніжинки», котру авторка присвячує своїм малим синочкам – Мишкові та Сашкові, а також усім діткам і дорослим, хто родом із Країни Дитинства. Дебютна збірка казкарки стала лауреатом Всеукраїнської літературної премії «Перша ластівка» від НСПУ та отримала спецвідзнаку ГО «Творча еліта України».
"З дитинства мене оточувало дуже багато книжок, бо мої батьки мали гарну бібліотеку. Кілька полиць були тільки моїми — з найкращими дитячими книжками, які тоді лишень можна було знайти й придбати. Мені так подобалося читати, що я собі мріяла й про якусь таку професію. Сиди собі, читай! Але ж ви знаєте, що мрії збуваються. Тепер я і пишу книжки, і видаю, і, звичайно ж, читаю! І це справжня насолода!" (Мар’яна Савка)
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)
"Моє сонечко, моя квітонька,
Моя радість, моє зайченятко,
Чом всміхаєшся, моя донечко,
Мабуть знову наснився татко?
Моя зіронька, моє серденько
Уві сні шепотіла тихенько:
Я чекаю на тебе татечку
І молюся щодня, як і ненька..."
(Марія Дем'янюк)
"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)
"Збираю себе по краплинах,
Збираю себе по камінчиках,
Збираю себе по хмаринах,
Вплітаючи сонце у вінчики.
Збираю себе по пелюстках
У цілісну літа квітку,
Збираю себе по пір'їнах,
По клекотах в небі лебідки..."(Марія Дем'янюк)
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка – наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну."(Марія Дем'янюк)
"Сніг – молоком,
Сосни – корицею,
Блюдечко – сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро – гарний
Лискучий льодяник.
– Ось, тобі, Зимонько,
Сніжний сніданок!.."(Марія Дем'янюк)
"Цей ельф був особливий, бо вмів розрізняти найтонші відтінки запахів. Він добре знав, що усмішка закоханих має запах троянди, поцілунок матусі пахне молоком, а прогулянка лісом – грибами й суницями. Добрі справи мають запах шоколаду та кориці. Гарні слова духмянять м’ятою і чабрецем. Ельф знав геть усе-усе про запахи і хотів, щоби світ мав запах медово-солодкий, яблуневе-запашний, грушево-ароматний…" (Марія Дем'янюк)
"«А сон заховався!» — подумала Василинка і піднялася з ліжечка, щоб визирнути через вікно й порахувати зорі на небі. Коли дівчинка полічила їх тими числами, які були їй відомі, то почала вигадувати нові, яких ще ніхто не знав. «Квітканадцять», — тицяла вона пальчиком у віконце, — цукернадцять, шоколаднадцять, ляльконадцять», — і так далі, доки їй це заняття не набридло. Потім вона подалася до ліжечка, зручненько вмостилася, заплющила оченята і старанно намагалася заснути. На жаль, ці зусилля виявилися марними. «Де мій сон? — уже спантеличено думала дівчинка. — Мабуть, десь сховався. Отже, треба його відшукати». І вона розпочала пошуки. Під м’якою подушкою сну не було, під ковдрою теж, там була лише вона — Василинка..." (Марія Дем'янюк)
Читаймо цікаві історії від Марії Дем'янюк, що увійшли до книги "Марійчині казки": "Карусель мрій", "Вечірня казка", "Зимова казка", "Їжачок-боровичок", "Казка про подушечку", "Оце так Бесловедія!", "Про лелеку та горобця", "Про хмаринки", "Слоник-бешкетник", "Сонечко повчає", "Сяйво зоряного хлопчика", "Таємниця сріблястої ложечки", "Троянди сперечалися", "Урок доброти", "Чарівні слова", "Чуйне дзеркало", "Як Невмійко став Гавчиком", "Ведмежа любов", "Зимова вишиваночка", "Як світ узимку засміявся", "Про веселку та солов’я", "Бурштин нічного неба", "Як Василина сон шукала", "Як ведмедику зорі усміхнулися", "Подружилися", "Мудрість дерев".
"У небі над містом на синій хмарині живе Вечірній ельф. Це особливий ельф – сяйливий. Удень він солодко спить, щовечора прокидається і запалює ліхтарі. Тоді над вечірнім містом спалахують вогники і місто від того ясніє. Люди усміхаються, вітаючи вечірні вогники, і їх усмішки підсилюють це сяйво. Місто ясніє вечірніми ліхтарями і усмішками... Є у Нічного ельфа подружка – Яскринка. Вона завжди прилітає на сяйво, і вони разом залюбки кружляють навколо вечірніх ліхтарів. Та якось Темна Злюка вирішила зробити так, аби темінь проковтнула вечірнє місто. «Що ж таке придумати, – гадала вона і зрештою придумала..." (Марія Дем’янюк)
"Я вірю, що закінчиться війна,
І будуть люди рахувати втрати.
Понівечила скільки доль вона?
А скільки діточок ростуть без тата?
В землиці свіжі рани заживуть,
Нові будинки можна збудувати...
Руїни, сльози — війн кровава суть.
Ніколи сина не поверне мати..."(Марія Яновська)
