Збірка купальських (собіткових) пісень: "На Купала", "Чом ти, барвінку", "Стій, дубе...", "Заплету віночок...", "Коло Мареноньки", "Ой мала нічка Купайлочка", "Купало", "На Купайлі була", "Чорнобривець", "Ой на Купало", "Ластівочка", "Посаджу я вербу", "Стояла тополя", "А вже Купайло минає", "Переманочка", "Ой не рости, кропе".
У цій статті представлено повноцінну добірку купальських пісень з книги "Календарно-обрядові пісні" під упорядкуванням Олени Чебанюк, у якій зібрані найкращі зразки попередніх видань та ще не надруковані до тих пір записи, що зберігаються у Центральній Науковій бібліотеці України. У передмові до книги О. Ю. Чебанюк описала, як святкується Свято Івана Купала, де звучать наведені нижче пісні.
"...Лежи ж, коли лежати звик,
Та не базікай, дурню, дуже.
Буває, інший чоловік
Все приндиться, що довго служе.
А що в йому?
Те, що й у Камені тому."(Леонід Глібов)
"... — Не бачить Лева нам живого!
Бо знаєш, що за звір той Кіт!
Отак, як хто кого боїться,
То й думає, що на того ввесь світ.
Так буде, як і він, дивиться."(Леонід Глібов)
"... Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люди,
Що надокучив їм."(Леонід Глібов)
"— Відкіль бредеш ти, голово лиха? —
Лисиця так мовля Ослові.
— Дивився, як там Лев здиха
Аж ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Ти ж зналася із ним колись…
І! Що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то, було, як гуконе —
Не втямиш з ляку, де б сховався, —
Таке було те пугало страшне!
Мабуть, його весь світ боявся…" (Леонід Глібов)
"... Ведмедику лиха година:
Зарився у лозі,
Дарма, про все йому байдуже,
Лежить та ласує медком.
«З тобою,— дума,— милий друже,
Нам тільки й жити двом».
Таких Ведмедів на приміті
Ще трохи є у нашому повіті."(Леонід Глібов)
"... На сей раз приказка здалась
Що декому, мовляли, можна - другим зась."(Леонід Глібов)
"... Оце ж то теє: на, небоже,
Те, що мені не гоже."(Леонід Глібов)
"... І - Вовк Ягнятко задавив...
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід..."(Леонід Глібов)
"... Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли...—
А хлопець слуха і сміється:
— Тривайте, прийдуть празники —
І ваша славонька минеться:..."(Леонід Глібов)
"... Росло б, і розрослось,
І виросло б, набралось сили,
І хоч самому б жити довелось,
Біди б не склалось...
Світе милий!
Нам лишенько через таких,
Та жалко й їх.
Моторнії сини й онуки!
Читайте байку — для науки."(Леонід Глібов)
"За що ж,— хто-небудь попитає,
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє."(Леонід Глібов)
"... Вже близько хмара... дощик накрапає...
І зразу зашумів — Долину звеселив...
А тії Квіти, шовком вбрані,
Попадали, неначе п'яні,—
Пропала чвань! Тепер — куди не глянь —
Скрізь по двору їх вітер носить.
Розумному, як кажуть, досить!"(Леонід Глібов)
"... До прикладу я хочу так сказати:
Де треба настрашить, там нічого в кутку,
Як кажуть, прясти на тонку
І теревені розпускати."(Леонід Глібов)
"... Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо."(Леонід Глібов)
"Один купець хороший дворик мав.
Щоб де було свій крам складати
Та всякую бакалію ховати,
Він у дворі комору збудував.
Купує мій купець, купує та складає;
Всього багато накупив, —
Усяк хазяїн добре знає,
Що іноді мишва проклята виробляє;
Купець се знав та й напустив
Десятка півтора котів.
Коти засіли за мішками;
Мишва притихла; все як слід,
Бо де не виглянь, — всюди кіт..." (Леонід Глібов)
"... І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, —
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив."(Леонід Глібов)
"Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…"(Леонід Глібов)
"Лев-дідуган на світі довго жив;
Багато лиха наробив;
На старість підтоптавсь, нема вже тії сили,
Що при здоров’ї мав!
І ноги трусяться, і очі помутніли —
Зовсім нікчемний став;
Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає,
А ще ричить і зо зла позирає,
Неначе хоче настрашить.
Минулися вже тії роки.
Що розпирали боки, —
Тепер усяк йому віддячить норовить..." (Леонід Глібов)