"Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
Ходжу самотній між юрбою
І сам погорджую собою...
Ох, коб останній впав удар!.."(Іван Франко)
"Розпука! Те, що я вважав
Святим і близьким ідеалу,
Отой бездушний міль узяв
І там гризе собі помалу..."(Іван Франко)
"Покоїк і кухня, два вікна в партері,
На вікнах з квітками вазонки,
В покою два ліжка, підхилені двері,
Над вікнами білі заслонки..."(Іван Франко)
"В алеї нічкою літною,
Я йшов без тями, наче тінь,
Горіли зорі надо мною,
І неба темная глибінь,
Мов океан тиші, спокою,
Лилася в душу. Як же я
Ще вчора вас любив, о зорі,
Тебе, блаките!.."(Іван Франко)
"Байдужісінько мені тепер
До всіх ваших болів і турбот,
До всіх ваших боїв і гризот!
Всі ідеї ваші, весь народ,
Поступ, слава, – що мені тепер?
Я умер!.."(Іван Франко)
"Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!
Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.
Вона умерла! Мов тяжезний трам,
Мене цілого щось додолу клонить."(Іван Франко)
"Коли студінь потисне,
Не хвилює вода, не блищить
Коли лампа розприсне,
То і світло її не мигтить..."(Іван Франко)
В «Третьому жмутку» настрої туги і розпачу посилюються. Окремі вірші «Третього жмутка» сповнені пекучого болю. Поет зумів передати глибокі переживання людини в різних обставинах, зумів показати її суперечливий життєвий шлях не тільки по второваній стежці, але й на манівцях, не тільки на піднесенні, але й на крутих спадах, в особистих радощах і невдачах. Це свідчить про величезний поетичний хист Франка, про глибоке його знання психології людини. Читайте вірші Івана Франка: "Коли студінь потисне…", "Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!..", "Байдужісінько мені тепер…", "В алеї нічкою літною…", "Покоїк і кухня, два вікна в партері...", "Розпука! Те, що я вважав…", "Не можу жить, не можу згинуть…", "Я хтів життю кінець зробить...", "Тричі мені являлася любов...", "Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..", "Чорте, демоне розлуки...", "І він явивсь мені. Не як мара рогата…", "Матінко моя ріднесенька!..", "Пісне, моя ти підстрелена пташко...", "І ти прощай! Твого ім’я…", "Даремно, пісне! Щез твій чар…", "Поклін тобі, Буддо!..", "Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..", "Самовбійство – се трусість", "Отсей маленький інструмент...".
"Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні..."(Іван Франко)
"Як віл в ярмі, отак я день за днем
Свій плуг тяжкий до краю дотягаю;
Немов повільним спалююсь огнем,
Та ярко бухнуть сили вже не маю..."(Іван Франко)
"Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,
Левкоєю пахуче-золотою,
Хоч ти пішла серед юрби плисти
У океан щоденщини й застою,
То все ж для мене ясна, чиста ти,
Не перестанеш буть мені святою,
Як цвіт, що стужі не зазнав ні спеки.
Як ідеал все ясний – бо далекий..."(Іван Франко)
"Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!.."(Іван Франко)
"Як не бачу тебе,
Кожда хвиля – тяга безконечна;
Як побачу тебе,
Відновляється рана сердечна..."(Іван Франко)
"Що щастя? Се ж ілюзія,
Се привид, тінь, омана...
О ти, ілюзіє моя,
Зрадлива і кохана!.."(Іван Франко)
"Якби знав я чари, що спиняють хмари,
Що два серця можуть ізвести до пари,
Що ламають пута, де душа закута,
Що в поживу ними зміниться отрута!.."(Іван Франко)
"Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла..."(Іван Франко)
"Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?.."(Іван Франко)
"Смійтесь з мене, вічні зорі!
Я нещасний, я черв’як!
В мене серце, нерви хорі,
Не подужають ніяк..."(Іван Франко)
"Мов сполохана, без тями,
Так земля з-під моїх ніг
Утіка – стовпи, смереки
Гонять, тільки миг-миг-миг..."(Іван Франко)
"Чому не смієшся ніколи?
Чи в твойому серці зима,
І горе зморозило душу,
Що сміху у горлі нема?.."(Іван Франко)
