Taras Shevchenko is a linguistic innovator,
the most important personality in Ukrainian
literature, an apostle of personal liberty and
the prophet of a free Ukraine.
W. Kirkconnell
Тарас Шевченко займає належне йому місце в контексті світовому, у пантеоні вселюдської культури, серед її велетів, геніїв непроминальної слави. У колах українських іммігрантів та їхніх нащадків (згідно з даними, що їх проф. О. Воловина опублікував в “Ukrainian Weekly” за 9-те вересня 2001 р., за переписом 2000 року, у США проживає 862.416 українців, до речі, на 16,4 % більше, ніж у 1990 р.) Тарас Григорович відомий із патріотичних міркувань як найсвятіший символ до болю коханої та в більшості випадків навіки втраченої Вітчизни. Попри те, що серед тлумачень його творів на різні мови ще не так багато перекладів високомистецьких, не лише окремі знавці, а й ширші читацькі кола (у тому числі й англомовні) призвичаюються сприймати Шевченкову творчість як одну з найяскравіших сторінок у світовій літературі.
У цій розвідці вагомими були б, очевидно, роздуми про певні спільні мотиви в творчості окремих американських письменників і Тараса Шевченка, але, на жаль, їх не виявлено: мабуть, література CША була ще надто молода в Шевченкову добу. Були спроби провести певні паралелі між Тарасом Шевченком і В. Вітменом з погляду уваги до простого люду, але вони не звучали переконливо [1].
Поет цікавився науково-технічними досягненнями Сполучених Штатів, літературою цієї країни, її історією, зокрема періодом війни за незалежність 1775–1783 рр. Без сумніву, повстання британських колоній в Америці й утвердження Сполучених Штатів Америки як самостійної республіки здійснили глибокий вплив на мислення європейців, зокрема на сході, де монархічний гніт був люто жорстоким.
У незакінченій поемі “Юродивий”, тавруючи рабську покору своїх земляків із нещадною гостротою та висловлюючи віру в те, що й Україна в майбутньому матиме “новий і праведний закон”, поет із захопленням писав про першого Президента США Дж. Вашингтона, створюючи своєрідну його міфологему:
…A ми дивились та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби,
Підніжки царськії, лакеї
Капрала п’яного! He вам,
Нe вам, в мережаній лівреї
Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
і за свободу. Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашингтона
3 новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!… [2].
Тарас Шевченко був обізнаний з історичним романом “Історія життя і мандрівок Христофора Колумба” В. Ірвінга – першого американського письменника, який здобув всесвітнє визнання, основоположника американської романтичної прози. У повісті “Художник” поет назвав X. Колумба “великим адміралом”: “У квартирі Карла Павловича засвітилося, я зайшов до нього і в нього переночував. Карло Павлович все-таки відчув, що душа в мене чимось розбурхана, але з делікатності ні про що не спитав мене. Сказав постелити мені в одній кімнаті з ним і став читати вголос. To була книжка Вашингтона Ірвінга “Христофор Колумб”. Читаючи, він заразом імпровізував картину, як невдячні іспанці виводять з баркаса на берег обтяженого кайданами великого адмірала. Яка сумна, повчальна картина! Я подав йому клапоть паперу й олівця, та він одмовився й читав далі” [ 3].
Деякою мірою дивує, що в Т. Шевченка не знаходимо згадок про роман Г. Бічер-Стоу “Хатина дядька Тома” (1852), опублікований у російському перекладі 1858 р. в додатку до журналу “Современник”. Редактор журналу М. О. Некрасов розіслав переклад усім, хто виписував “Современник”, і цей твір мав величезний вплив на інтелігенцію демократичного спрямування [4].
У повісті “Мандрівка з приємністю та й не без моралі” згадується В. Франклін – американський державний діяч і вчений-фізик (йому належить ідея блискавковідводу): “I я, як великий Франклін, замислився над цим моральним одводом. Як же одвести цю темну густу хмару від її чарівливо прекрасної голівки?” [5].
Повертаючися із заслання, поет спостерігав місячними ночами за рухом пароплава на Волзі й захоплювався цим для його часів технічним дивом. Це захоплення прорвалося емоційною, натхненною апострофою до винахідників – американця Р. Фултона та шотландця Дж. Ватта: “Великий Фултон! И великий Уатт! Ваше молодое, не по дням, a пo часам растущее дитя в скором времени пожрет кнуты, престолы и короны, a дипломатами и помещиками только закусит, побалуется, как школьник леденцом. To, что начали во Франции энциклопедисты, то довершит на всей нашей планете ваше колоссальное гениальное дитя. Мое пророчество несомненно” [6].
Після заслання Т. Шевченко познайомився з Айрою Фредеріком Олдріджем (24.VII 1807 – 10. VIII 1867) – першим американським актором (до того ж, африканського походження), який завоював всесвітню славу виконанням ролей шекспірівських героїв – Макбета, Отелло, Шейлока, Ліра, Річарда Третього. Десятого листопада 1858 р. він уперше виступив у Петербурзі в ролі Отелло. На виставі був і Т. Шевченко. “У нас тепер африканський актор, чудеса виробляє на сцені, живого Шекспіра показує”, – писав поет до М. С. Щепкіна 6 грудня 1858 p. Особисто Т. Шевченко познайомився з А. Ф. Олдріджем у господі Ф. П. Толстого, і незабаром це знайомство переросло в дружбу. Вони дуже добре розумілися без слів, бо в їхніх обікрадених, мученицьких долях було чимало спільного. Як згадує донька Ф. П. Толстого – К. Ф. Юнґе, Т. Шевченко та А. Ф. Олдрідж часто співали один одному свої народні пісні, а до них, бувало, долучався польський піаніст і композитор А. Контський. Т. Шевченко написав портрет А. Ф. Олдріджа. Внизу на портреті (білим олівцем) – авторський підпис і дата: “1858. Т. Шевченко 25 Декабря “ та чорнилом підпис А. Ф. Олдріджа: “Ira Aldridge”. Портрет зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. У спогадах М. Й. Микешина про Т. Шевченка (1876) та в статті О.О. Русова про його мистецьку спадщину (1894) згадується також портрет А.Ф. Олдріджа в офорті, одначе доля його невідома. В США М. Троммер (Трембіцька) написала стислий нарис про дружбу цих двох великих митців [7]. Про життя й творчість А. Ф. Олдріджа Г. Маршал розповів (у співавторстві з М. Сток) у книзі “Айра Олдрідж – негритянський трагік” (Лондон, 1958), що декілька разів перевидавалася. До її українського перекладу (1966) написав (з О. Новицьким) розділ “Тарас Шевченко і Айра Олдрідж”. 1964 р. на цю ж тему цікаву статтю Д. М. Корбета опубліковано в “Журналі негритянської освіти” [8].
У популяризації та дослідженні Шевченкової особистості, його літературної та мистецької спадщини серед американців беруть участь різні за світоглядом, знанням і талантом письменники, науковці, художники, публіцисти та громадські діячі й, на жаль, досить рідко професійні перекладачі, що, без сумніву, накладає свій відбиток на сприймання Шевченкової творчості. Слід також ураховувати, що впродовж останніх десятиліть порівняно мало художніх творів перекладають англійською мовою, a з англійської – навпаки, дуже багато. Така вже доля мови, що – єдина! – має статус міжнародної у сучасному світі. Приміром, і в Великобританії, й у США кількість опублікованих книжок у дев’яностих роках вчетверо перевищила їхню кількість у п’ятдесятих роках, але перекладна література кількісно майже не зросла: і в 50-х, і в 90-х роках вона становила 2–4% загальної кількості книжкової продукції. Так, у 1990 р. британські видавці опублікували 63.980 кннжок, із яких 1.625 (2,4 %) становили переклади, a американські – 46.743 книжки, з яких 1.380 (2,96 %) – перекладні. Порівняймо, наприклад, з Італією, де 1969 р. було опубліковано 33.893 книжки, з яких 8.602 (25,4 %) – перекладні, або ж із Німеччиною, де 1990 р. вийшло у світ 61.015 книжок, з яких 8.716 (14,4 %) – переклади [9]. Таку ж ситуацію спостерігаємо й 2010 р., як про це з болем пише Е. Гросман, відома англомовна перекладачка іспаномовної літератури. Вона стверджує, що з вини англомовних комерційних видавців (так зване “явище спротиву перекладам” –“a phenomenon of translation resistance”) створюється нова залізна завіса, тепер довкруги англомовного світу [10]. Ще складніше з перекладами з т. зв. екзотичних мов, до яких, за визначенням Е. Гросман, належать усі мови, крім західноєвропейських [Там само]. Є, до речі, неписане правило, що письменник, чиї твори не перекладено англійською мовою, не може й мріяти про Нобелівську премію, оскільки англійська мова – єдина, яку знають усі члени журі Нобелівського комітету.
До того ж, американці, зокрема нашого часу, які досягли найвищого технологічного та матеріального рівня, не належать до націй (та й ледь чи можна тут говорити про націю в повному розумінні цього слова), що понад усе цінують художнє слово.
Матеріали американської Шевченкіани мають неоднакову інформаційну, наукову, історико-літературну й художню вартість і заслуговують на виважену критичну оцінку, а не просто на захоплені або нищівно-критичні відгуки, на які були такі щедрі в минулому окремі автори (зокрема чиновники від літератури – були й такі). Недостатня кількість професійних перекладів, публікації їх у маловідомих видавництвах, відсутність рецензій на переклади в провідних філологічних періодичних виданнях – ось основні причини, що зумовлюють недостатній рівень знань про Т. Шевченка в США. Англомовну шевченкіану в англомовному світі досліджували мало і не дуже цікавилися нею. Так, до 1957 р. існувало вже немало перекладів поезій Т. Шевченка англійською мовою. Одначе В. Державин у лондонському квартальнику “The Ukrainian Review” в 1957 р. у статті про українську післявоєнну літературу діаспори стверджує, що твори Т. Шевченка англійською мовою перекладав передусім В. К. Метьюз [11], хоча насправді цей філолог творів Т. Шевченка ніколи не перекладав. Здавалось би, із середовища української імміграції могло б вийти чимало дослідників англомовної україніки, зокрема, Шевченкіани. Але дійсність інша. Серед літературознавців можемо назвати авторами статей з англомовної шевченкіани М. Тарнавську [12, 13] та Л. Рудницького [14, 15].
В американську, англійську, канадську й австралійську літератури творчість Тараса Шевченка входить майже паралельно. Переклади його творів, книжки та статті про нього в будь-якій із цих країн, а також англомовна шевченкіана (маю на оці англомовні публікації видавництв “Прогресс” та “Дніпро” – літературної редакції видань іноземними мовами, журнали “Ukraine”, “International Literature” і “Soviet Literature”) відкривають творчості українського поета та художника шлях в англомовну полісистемну культурну парадигму загалом.
Перша згадка про українського поета в США й на американському континенті та в англомовному світі загалом датується 1 березня 1868 р., коли Агапій Гончаренко (псевдонім Андрія Гумницького) – політичний емігрант з України, автор статті українською мовою в “Колоколе” з приводу смерті Тараса Шевченка, український православний священик (важко зрозуміти байдужість сучасної церковної ієрархії до цієї особистості!) і громадський діяч опублікував у своєму двотижневику “The Alaska Herald” (“Вісник Аляски”) власний прозовий переклад уривків із поеми “Кавказ” (рядків 89 – l05, 128 – 129) під назвою “Блискучі думки поета Тараса Шевченка”.
Перший переклад Шевченкового Слова в англомовній пресі доречно подати повністю:
Curious ideas of the poet Taras Shavchenko
Подаю також дослівний переклад цих рядків українською мовою: “Наша країна простора й велика, і є в ній багато людей та багато мов; але всі від молдован до фінів мовчать. Чому? Бо святий панотець проповідував із Cвятого письма, що цар-свинопас, який домагався дружини свого сусіда і вбив свого сусіда, щоб заволодіти нею, пішов до раю. Інший святий панотець повчав, за словами Біблії, що можна здерти із ближнього шкуру, тоді пограбувати його одяг та піти до раю, якщо принести той одяг на вівтар. О Ісусе Христе! За кого ж Тебе розіп’яли?”
Так 145 років тому, завдяки Агапію Гончаренкові, Шевченкове слово вперше зазвучало англійською мовою. Цікаво, що відбулося це не в таких культурних центрах, як Лондон, Единбург чи Нью-Йорк, а на далекому Заході США, у країні першопоселенців, золотошукачів і звіроловів.
Для перекладу А. Гончаренко вибрав убивчі своєю сатирою місця гнівної політичної інвективи “Кавказ”, які викривають облудність царських маніфестів, релігійних доктрин, офіційної преси, що представляли загарбницьку політику царату як вчинки ласки, доброти та милосердя:
У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай…
… За кого ж ти розіп’явся,
Христе, Сине Божий ? [16].
У перекладі не відтворено вагому реалію – епітетну конструкцію, висловлену інверсійним зворотом “Сибір неісходима”; лише частково передано писану кров’ю поета сентенцію “Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!” – “but all, from the Moldavians to the Finns, are silent”. З мовного боку, досить добре відтворено рядки 128-129, насамперед, завдяки лексико-граматичним архаїзмам-біблеїзмам thou wast, хоча імпліцитно активна форма зворотного дієслова “розіп’ястися” / “розіп’явся” оригіналу, у даному контексті, семантично місткіша та багатша на конотації, ніж пасивна форма перекладу. Як прозове відтворення віршового оригіналу, Гончаренків текст не може претендувати на переклад у сучасному розумінні цього терміна, коли йдеться про передачу не лише змісту й ідей, мегаобразу оригіналу, а й про оптимальне відтворення стилістичних якостей твору, кожного його словесного образу, кожного його мікрообразу. До того ж, навіть майстерний переклад, на відміну від оригіналу, – категорія історична і, за незначними винятками, потребує поновлення. Отже, Гончаренків переклад має для нас передусім велике історико-літературне значення. Тепер є сім повних англомовних відтворень поеми “Кавказ”. Її переклали А.-Дж. Гантер, Віра Річ, Джон Вір, К. О. Меннінг, Г. Маршал, В. Кіркконел – К. Андрусишин, П. Фединський.
Для порівняння наводжу ці ж уривки в перекладі Віри Річ –– лауреата Премії імені Івана Франка НСП України 1997 р. за переклади творів української літератури:
A good slice of the world is ours;
Siberia, think! – too vast to cross!
Jails? People? Counting takes too long!
From the Moldavian to the Finn
Silence is held in every tongue…
All quite content…In our domain
The Bible is made plain to us,
The holy monks explain it thus: –
A king, who used to pasture swine,
Murdered a friend, and stole his wife,
– And thus he won eternal life!
Just see who’s in our Paradise!
You’re unenlightened, you don’t know i
The truths the Holy Cross can show!
So learn our rule! Fleece, fleece and give;
And when you’ve given –
Straight off to heaven …
…Why, then wast Thou crucified
Christ, Thou Son of God? [17].
У № 16 двотижневика “Alaska Herald” (1.ІХ 1868 р., с.7) А. Гончаренко вмістив в оригіналі уривок поетичного послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”: рядки 1 ( “І смеркає, і світає”) – 18 (“Які будуть жнива!”) без рядків 11 – 12 ( “Кайданами міняються, Правдою торгують”). Безпосередньо за цими рядками подано шість рядків (128 – 133: “За кого ж ти розіп’явся” – “Воно ж так і сталось”) поеми “Кавказ” без зазначення автора. Не мали вони і жодного зв’язку ні з попереднім, ні з наступним російським текстом.
У випуску 17 за 15 вересня 1868 р. на стор. 6 подано в оригіналі ще два уривки з “Кавказу”: рядки 89 –105, які в англійському перекладі опубліковані в № 1 двотижневика, та рядки 134 – 141 ( “Храми, каплиці, ікони… – З пожару вкрадений покров!!”). Автора уривків не названо.
Двічі в обох числах свого двотижневика (№ 26 від 1.ІІ 1869 та № 27 від 15.ІІ 1869 р.) на стор. 6 А. Гончаренко цитує той самий уривок вірша Т. Шевченка “Думи мої, думи мої…” /1839/, рядки 101 – 108. Очевидно, слова поета: “Думи мої, думи мої, // Квіти мої, діти! // Виростав вас, доглядав вас – // Де ж мені вас діти?…// В Україну ідіть, діти!// В нашу Україну, // Попідтинню, сиротами, // А я тут загину” були співзвучні настроям А. Гончаренка, який у серці весь час голубив рідний край. Це були перші публікації в оригіналі віршів Т. Шевченка на американському континенті [18].
Цитати з творів поета часто зустрічаються і в листах А. Гончаренка, і в його статтях. “Що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?” – пише він у статті “Діла Батьків наших не забуті”, яку 1894 року переслав М. Павликові для публікації у Львові. [19]. У листі до цього ж адресата від 4 жовтня 1895 р. А. Гончаренко цитував перші чотири рядки “Псалму Давидового” – “Чи є що краще, лучче в світі…” [20]. Лист до К. Геника від 30.VIII 1902 р. у справі організації братства на соціалістичних засадах починається цитатою з того самого 132 “Псалму Давидового” (рядки 201 – 204; 217 –222 [21]).
Постає питання: чи записував А. Гончаренко твори Т. Шевченка з пам’яті, чи мав “Кобзаря”? Не зовсім чітку відповідь знаходимо в його листуванні з М. Павликом. Пересилаючи останньому рукопис згадуваної статті-голосіння з приводу смерті Т. Шевченка для “Колокола”, Андрій Онуфрійович писав 2 лютого 1894 р.: “У січні 1861 р. в Лондоні М. Огарьов приніс мені книжку “Кобзар” Т. Шевченка, друковану в С.‑Петербурзі, в друкарні П. Куліша 1860 р. Із С.-Петербурга прислали для мене…” [22]. 15 грудня 1895 р. він писав до М. Павлика: “Я більше нічого не маю на нашій українській мові, окрім “Кобзаря”, що небіжчик Шевченко сам прислав для мене в Лондон 1860 р.” [23]. Але в “Кобзарі” 1860 р. не було ні “Кавказу”, ні послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” Обидва ці твори 1859 р. надруковано в Ляйпцигу в книжці “Новые стихотворения Пушкина и Шавченки”, що вийшла як восьмий випуск серії “Русская библиотека” у видавництві В. Гергарда за редакцією І. Головіна. Хоча це видання рясніло помилками й спотвореннями (навіть прізвище нашого поета було змінене), воно – як перше безцензурне – відіграло важливу роль у популяризації творів українського автора та швидко розійшлося. Мабуть, за цією публікацією цитував Т. Шевченка А. Гончаренко (зверніть увагу, будь ласка, на форму Shavchenko). Наведені цитати з листів А. Гончаренка не можуть не хвилювати дослідників, не можуть не викликати низки запитань: звідкіля знав Т. Шевченко про А. Гончаренка? Чи, можливо, читав про нього в “Колоколе”? Чи в житті вони десь зустрічалися? Поки що відповіді на ці питання не знайдено. І з висновками слід бути вкрай обережними.
Про А. Гончаренка згадується в багатьох дослідженнях англійською мовою, див., прим., працю Р. Смаль-Стоцького “Шевченко зустрічає Америку” [24]. Т. Луців та В. Луців присвятили йому свої монографії [25; 26]. Одначе в них шевченківська тематика – не основна, є лише згадка про те, що деякі твори Т. Шевченка опубліковано на сторінках “The Alaska Herald” [25. – C. 25; 26. – C. 133; 158] та що А. Гончаренко приніс дух Т. Шевченка до Америки [25. – C. 129]. В обширній англомовній статті Я. Балана “Каліфорнійські мрії: Роль Агапія Гончаренка в формуванні зачатків української інтелігенції в Канаді” [27] зовсім немає згадки про Т. Шевченка.
1876 р. датується перша окрема публікація про українського поета: у жовтневому випуску щомісячника “The Galaxy” (“Плеяда”), що виходив у Нью-Йорку, де Джон Остін Стівенс опублікував статтю з вагомою назвою “Шевченко – національний поет Малоросії” (Виділення моє. – Р. З.). При дослідженні рецепції творчості поета дуже вагомо, хто, яка особистість писала про нього. Отож декілька рядків про Дж. О. Стівенса (21. 01. 1827 – 18. 06. 1910). Великий вплив на формування його особистості мало те, що він був онуком Ебенезера Стівенса – учасника бостонських повстань проти англійських колонізаторів, соратника Президента Дж. Вашингтона під час війни за незалежність у Північній Америці. У 1842–1845 роках Дж. О. Стівенс навчався в Гарвардському університеті, який закінчив як фахівець із математики, логіки, з блискучим знанням англійської та іспанської літератур. Під час Громадянської війни у США був близьким до Президента А. Лінкольна, допомагав йому збором коштів для армії. Дж. О. Стівенс – бібліотекар Нью-Йоркського історичного товариства, засновник і багаторічний редактор періодичного видання “Magazine of American history” (“Журнал американської історії”), автор численних статей, присвячених історії США. Брав активну участь в організації (1876–1889) патріотичного товариства “Сини революції”, що об’єднувало всіх американців, чиї предки боролися за незалежність США під прапором Дж. Вашингтона. У 1868–1873 рр. із своєю сім’єю подорожував по Європі та був свідком революційних подій у Франції. Протягом останніх 20 років свого життя Дж. О. Стівенс жив на Род Айленді, писав статті, присвячені історії США, та вирощував троянди.
Статтю “Шевченко – національний поет Малоросії” побудовано на матеріалі критико-біографічного нарису французького дослідника Е. Дюрана, опублікованого 1876 р. у журналі “Revue des deux mondes” (“Огляд двох світів”). Вона мала інформативний характер: автор подав стислу інформацію про Україну й українську мову, досить докладно та загалом правильно розповів про життя і творчість Т. Шевченка, переказав, зокрема, зміст поем “Гамалія” та “Мар’яна-черниця”, дав неримований, але семантично близький до оригіналу переклад вірша “Садок вишневий коло хати…”, зазначивши, що Т. Шевченко заслуговує на всесвітнє визнання [28].
У 90-х роках XIX ст. почалася масова еміграція зубожілого українського селянства, передусім із західних областей України, на американський континент. Крім народних пісень і вузликів із рідною землею, емігранти привезли з собою Шевченкові та Франкові твори. Наприкінці XIX – на початку XX століття зародилася українська преса у CШA. У серпні 1886 р. перший український священик у США І. Волянський став публікувати у штаті Пенсильванія першу україномовну газету “Америка”, яка мала постійну рубрику “Вісті зі старого краю”. 15 вересня 1893 р. з’явився в Нью-Джерсі перший номер “Свободи” – щоденної газети до липня 1998 р., з того часу й дотепер – тижневик. 1933 р. започатковано англомовний додаток до “Свободи”, що на початку 70-х років став самостійним органом – “The Ukrainian Weekly”. Від 22 вересня 2013 р. “The Ukrainian Weekly” (No 38) виходить, на жаль, лише в електронному варіанті, що зменшує, без сумніву, можливості доступу до нього.
Місячник “Робітник” виходив у Детройті (1914-1917), Клівленді (1917-1918), Нью-Йорку (1916-1920); місячник “Гайдамаки” – в Нью-Йорку (1916-1920). Тут часто друкувалися Шевченкові поезії, статті про нього, в яких наголошувалося на актуальності та величі його поезії. На першій сторінці першого номера “Свободи” за 15 вересня 1893 р. y підзаголовку подано Шевченкові рядки: “Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь” та “В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля”. Першими творами Т. Шевченка, опублікованими в “Свободі”, були вірші “Чума“ і “Думка (“Тече вода в синє море…“)“ (18 жовтня 1893 р.). Першу окрему розвідку про Тараса Шевченка опублікував в “Свободі “ священик Г. Грушка 27 квітня 1894 року.
На сторінках згаданих видань, а також періодичних – “Українські щоденні вісті” (Нью-Йорк, 31. I 1920 – 30. XII 1956, з 1957 – “Українські вісті”), “Народна воля” (тижневик виходив у Скрентоні з 1909 р., – спершу під назвою “Шершень”, а з 15 червня 1911 р. під назвою “Народна воля“ – до серпня 2009, з 1947 р. – з англомовним додатком, спершу під назвою “The Fraternal Voice”, a з 1990 р. – “The Ukrainian Herald”; від серпня 2009 – місячник) опубліковано чимало шевченкознавчих матеріалів. Англомовні читачі могли знайти переклади Шевченкових творів і статті про українського поета в періодичних виданнях: місячниках “The Ukrainian Аmегісаn” (1940–1941; 1965 – дотепер, з 1976 р. під назвою “The Ukrainian News” як додаток до “Українських вістей”), “The Ukrainian Life” – орган “Українського робітничого союзу” (1940–1942), у квартальниках “The Ukrainian Juvenile Magazine” (1927-1933, додаток до “Свободи”), “Forum” (орган “Українського братського союзу”, виходив з 1967 до 2010.), “Наше життя. Our Life” (видає у Нью-Йорку Союз українок Америки з 1944 pоку).
Протест прогресивних діячів проти заборони царського уряду вшанувати сторіччя з дня народження Т. Шевченка сприяв популяризації українського поета у США. Українці США через тодішнього Президента В. Вілсона висловили російському урядові свій гнівний протест проти цієї варварської заборони в культурному світі.
У червні 1914 р. журнал “The American Review of Reviews” (Нью-Йорк) передрукував деякі матеріали про Т. Шевченка та “німий ювілей” з російської прогресивної преси, зокрема з “Русских ведомостей”. Тим же роком датовано першу окрему англомовну публікацію про Т. Шевченка – восьмисторінкову розвідку А. Цурковського “Забута нація і її пророк “ [29].
З 1918 р. виходить у Нью-Йорку місячник “Ukraine”, у першому випуску якого (1. IV) уміщено короткий нарис В. Левицького про українську літературу з портретом Т. Шевченка [30]. Це був передрук статті, опублікованої 1914 р. під заголовком “Література України” у поважному британському журналі “Новий вік” [31]. 1925 року цю статтю передрукували в Нью-Йорку вдруге [32].
10 серпня 1921 р. y тижневику “The Freeman”, головним літературним редактором якого був видатний історик американської літератури В. В. Брукс (1886–1963), опубліковано цікаву статтю про Т. Шевченка як геніального поета й творця української нації в рубриці “Нотатки оглядача”. Згодом окремі періодичні видання (“Common Grounds” – “Спільні основи”; “The Trident” – “Тризуб”; “The Ukrainian Life”, “Forum”) передруковували цей матеріал iз незначними змінами та під різними заголовками і приписували авторство В. В. Бруксові.
У 30-х роках в англомовній українській пресі з’являються цікаві розвідки народжених у США або вихованих там дослідників, зокрема О. Іваха. Одначе вони в основному стосувалися культурних зв’язків Т. Шевченка в Україні та Росії, а не характеристики його творчості, його поетики, просодії, рецепції його творчості в англомовному світі.
1931 р. вийшла антологія слов’янської поезії в англійському перекладі Е. В. Андервуд. У ній Т. Шевченка представлено біографічною довідкою та творами “Минули літа молодії…”, “Заповіт” (зачинних 12 рядків під назвою “Ukraine”) та вступом до поеми “Княжна”. Переклади справляють не дуже позитивне враження, бо в них чимало шаблонних висловів. На жаль, вони внесли обмаль нового до англомовної шевченкіани, як і переклади М. Р. М. Коулмен (1936) та популярні нариси інформативного характеру Е. В. Андервуд. Значно вартіснішою була українознавча діяльність професора А. П. Коулмена (19. VII 1897 – 14. VII. 1974), ірландця за походженням, одного із засновників слов’янознавчих студій в Америці. Хоча головним його зацікавленням була полоністика, А. Коулмен зробив чималий внесок у популяризацію України та української культури в США. 22 листопада 1935 р. він виступив із доповіддю про історію розвитку української літератури на літературному вечорі в Колумбійському університеті (Нью-Йорк). Характеризуючи творчість Т. Шевченка, А. Коулмен зупинився докладніше на поемі “Сон”, уривки з якої цитував у перекладі своєї дружини М. Р. М. Коулмен. Доповідь прикметна тим, що творчість Т. Шевченка вписувалася в загальний контекст української літератури. Текст лекції опубліковано окремою брошурою у 1936 р. [33]. В “The Ukrainian Weekly” А. П. Коулмен опублікував статтю про Т. Шевченка 9 березня 1940 р. У 70-х роках він писав про “нову золоту добу України”, роздумуючи над розвитком українознавчих студій у США і в Канаді.
Того ж 1936 р. побачила світ розвідка відомого політичного діяча, літературознавця та історика Д. Дорошенка (1882 – 1951) про Т. Шевченка (в англійському перекладі). Вступ до книжки написав професор Кларенс Огастес Меннінг, який назвав Т. Шевченка “одним із найвидатніших майстрів світової поезії”, що “став втіленням ідеалів, надій і мрій кожного українського патріота”. У книжці авторський текст супроводжується уривками з Шевченкових поезій у перекладах Е. Л. Войнич та К. О. Меннінґа [34]. У тому ж році праця Д. Дорошенка вийшла друком у Канаді з передмовою Дж. В. Сімпсона [35].
Неперіодичні та періодичні видання США, зокрема “The Ukrainian Weekly”, у другій половині 30-их років публікували твори Т. Шевченка в перекладах В. Семенини (14. 10. 1902 – 25. 09. 1993). 1911 він емігрував з матір’ю та сестрою до Бостона (шт. Массачусетс). Вивчав технічні спеціальності в Північно-східному університеті у місті Бостоні (1920–1924). Після перебування впродовж півтора року в Гондурасі студіював біологію та хімію в Гарвардському університеті (1926–1927). Працював на різних фірмах як інженер-винахідник, у фірмі “Бріз Корпорейшен” (1933–1935, 38–46) проектував деталі для військових кораблів та прилад для контролю револьверів; у фірмі “Пауер Дженерейторз” (1951–1953) розробляв катапульти для авіаносців; у фірмі “Гайдрометік” (1959-1964) проектував спеціальні вентилі для атомних підводних суден і міжконтинентальні кабелі. З 1969 р., вийшовши на пенсію, проживав у місті Гемптон (шт. Нью-Джерсі).
В. Семенина був закоханий у художнє слово і перекладав твори української літератури англійською мовою. Чимало перекладів творів Тараса Шевченка опубліковано в “The Ukrainian Weekly” у 30-х роках минулого століття, зокрема: “Мені однаково…” – 9 берез. 1934; N. N. (“Сонце заходить. гори чорныють…”) – 23 лютого 1934; “Минають дні, минають ночі…” – 9 березня 1934; “І широкую долину…” – 6 квітня 1934.
В. Семенина також переклав англійською мовою розраховану на масового читача книжку Л. Мишуги “Шевченко та жінки. Жінки в житті і творчості Т. Шевченка”, в якій є уривки з п’ятдесяти Кобзаревих творів, зокрема з поем “Марія”, “Неофіти“ [36]. Основою книжки послужила доповідь Л. Мишуги, виголошена в Клубі українських жінок США у березні 1939 р. Переклав Франкові “Абу-Касимові капці”, поему “Мойсей” [37]; оповідання “Доктор Бессервіссер”, окремі поезії Ю. Федьковича, Л. Глібова, Уляни Кравченко, Б. Лепкого, М. Руденка. У розвідці про Франкового “Мойсея” К. О. Меннінг навів 20 рядків поеми в досить адекватному перекладі В. Семенини [38].
У 1940-41 pp. у тижневику “The Ukrainian Life” опубліковано Шевченкові поезії в перекладі американського літератора та медика Г. Любач-Пізнак: “Тополя”, “Мені однаково, чи буду…”, “Ой три шляхи широкії…”, “Утоплена”, “Ой гляну я, подивлюся…”, “Коло гаю, в чистім полі…”, “По улиці вітер віє…”, “Вітер з гаєм розмовляє…”, “На вгороді, коло броду…”. Крім перших трьох, усі інші твори перекладено вперше. Перекладам властива змістова відповідність, влучне віддзеркалення ідейного спрямування оригіналів, їхніх художніх особливостей, зокрема просодичних. Одначе вони подекуди хибують буквалізмом, лише частково відтворюють національний колорит оригіналів.
1945 р. датується збірка перекладів T. Шевченка, що містить четверту частину всієї його віршової спадщини. Її переклав, упорядкував, написав до неї ґрунтовну передмову славіст, зокрема україніст, Колумбійського університету Кларенс Огастес Меннінґ (1. IV. 1893 – 4. X 1972). 1912 р. він закінчив Колумбійський університет, з 1917 р. працював у Відділі східнослов’янських мов, спершу лектором, а згодом професором, завідувачем відділу. Був дійсним членом НТШ у США з 1946 р. аж до смерті. З нагоди сімдесятиріччя від дня народження проф. Меннінґа НТШ у США провело наукову конференцію, матеріали якої опубліковано 1964 р. [39].
К. О. Меннінґ – автор багатьох праць, присвячених античності (моногр. “Дослідження архаїзмів у творчості Еврипіда”, 1916, друге вид. 1976 та ін.) і слов’янським літературам, історії слов’янських і прибалтійських народів (моногр.: “Забуті республіки: Прибалтика”, 1952; “Історія нової болгарської літератури”, I960, у співавторстві з Р. Смаль-Стоцьким, “Вплив Росії на ранню Америку”, 1953; статті: “Островський і царство темряви”, 1930; “Карел Чапек”, 1941). Домінувала в науковій діяльності професора К. О. Меннінґа україністика. Він – автор книжок: “Іван Франко” (1937), “Українська література. Найвагоміші постаті” (1944), “Історія України” (1947), “Україна двадцятого сторіччя” (1951), “Україна підрадянська” (1953), “Роль Мазепи у Східній Європі” (1960), “Нарис історії України” (1964) та ін. Опублікував також чимало українознавчих статей, зокрема: “Демократичні течії в українській літературі” (1944), “Взаємовідносини української та російської літератур” (1952), “Нова Англія у драмі “У пущі” Лесі Українки” (1955), “Пастернак і Хвильовий” (1956), “Іван Котляревський” (1970), “Особисті та епічні моменти в Франковому “Мойсеї” (1963) та ін. Низку статей К. О. Меннінґа опубліковано в англомовному виданні “Ukraine. A Соncise Encyclopedia” (Торонто, 1963-1970. – T. 1 – 2) та в англомовній українознавчій періодиці, зокрема в “The Ukrainian Quarterly”, та в “Shevchenko Scientific Society Proceedings”. Найцінніше у цих працях – те, що їх написав американський науковець, подаючи своє бачення нашої дійсності та історії, нашого художнього слова. Дослідник дуже високо цінував українську літературу за її реалізм, вболівання за народ та його захист, за відданість інтересам народу: “Навряд чи є в світі інша література, яка була б більш віддана інтересам народу, показувала його більш співчутливо в його змаганнях, труднощах і досягненнях, ніж українська література”, – писав він [40].
До шевченкознавчої тематики К. О. Меннінґ виявив особливий інтерес, що доводять й окремі книжки з української історії та літератури й розвідки: “Тарас Шевченко як світовий поет” (1945), “Переклади поезії Т. Шевченка англійською мовою” (1958), “Освіта Шевченка” (1960), “Шевченків “Кавказ” (1960), “Вплив Брюллова на Шевченка” (1962), “Тарас Шевченко – поет України” (1964). Найвагоміше в них – це усвідомлення домінуючої ролі Т. Шевченка у формуванні української нації та, водночас, його геніального таланту як майстра слова та пензля. К. О. Меннінґ чимало писав про всесвітнє значення творчості нашого поета, неодноразово наголошуючи на вселюдських ідеалах його поезії, стверджуючи, що Т. Шевченко був найповнішим виразником дум і прагнень українського етносу; що він, як ніхто інший, збагнув суть історичної правди нації, що формувалася, та втілив її в найвищого гатунку поетичному слові; що він утвердив свою націю і дав їй гідне їм’я в світі; що, живучи в незбагненно принизливій атмосфері, у, здавалося б, катастрофічну для України, уже летаргійну, добу він знайшов у собі досить сил, щоб вірити в майбутнє свого народу і жертвувати всім заради нього. Американському дослідникові не вдалося, одначе, показати Т. Шевченка на тлі такої широченної світової панорами, як це зробив, правда, дещо пізніше, 1966 року, польський письменник Є. Єнджеєвич у романі-есе “Українські ночі, або Родовід генія”.
Упродовж багатьох років К. О. Меннінґ працював над перекладом творів Т. Шевченка. Його перший переклад – уривок зі “Вступу” до поеми “Гайдамаки” – датується 1926 р. (включено в укладену та перекладену К. О. Меннінґом антологію слов’янської поезії). Видання 1945 р. уміщає 35 творів і чотири фрагменти [41]. Інколи (вірш “I день іде, і ніч іде…”, послання “I мертвим, і живим, і ненарожденним…”.) у перекладах К. О. Меннінґа трапляються творчі знахідки, але загалом його переклади, хоча змістовно точні, – не поетичні, їм бракує поетового розмаху, у них немає Шевченкового духу, Шевченкової динаміки думки.
"Додаю і свій голос до голосу шанувальників великого українського поета Т. Шевченка. Ми вшановуємо його не тільки за внесок у культуру України, яку він так любив і описав так велемовно, а й усього світу. Його творчість – благородна частка нашої історичної спадщини." (Дж. Ф. Кеннеді)
Ювілейні Шевченківські роки 1961 та 1964 принесли чимало шевченкознавчих статей і матеріалів різної наукової та популяризаторської вартості. 1962 p. з ініціативи Української Академії Наук у США, за редакцією професорів В. Міяковського та Ю. Шевельова, вийшла англомовна збірка матеріалів Шевченківського симпозіуму, що відбувся в США [1]. Хоча статті збірника подано англійською мовою, усе ж їх аж ніяк не можна вважати набутком виключно американської науки, адже автори статей приїхали на американський континент уже сформованими науковцями. Дві статті – “Творчий процес Т. Шевченка” П. Зайцева та “Естетична теорія Т. Шевченка: підхід до проблеми” В. Петрова опубліковано раніше українською мовою в журналах “Ми” (1939. ч. 9-10) та “Арка” (1948, ч. 4-5). Усі інші статті написанo спеціально для цього видання. Автори прагнули представити різні аспекти життя і творчості поета з дистанції сторіччя: джерела його світогляду (В. Міяковський, М. Шлемкевич), своєрідності його ідіостилю (В. Петров, Ю. Шевельов, П. Зайцев), його малярські твори (Д. Горняткевич), театральні зацікавлення (В. Ревуцький), вплив поета на прийдешні покоління (Ю. Лавріненко, П. Одарченко).
Зокрема новаторська (і водночас дискусійна) студія Ю. Шевельова “1860 рік у творчості Тараса Шевченка”. Осмисливши великий фактаж, дослідник доходить висновку, що в останній період своєї творчості Т. Шевченко був переконаний, що не насильство, а перемога справедливості і правди врятують Україну. Якщо на зміну захопленню гайдамаччиною у 1840-их роках прийшла поезія “Трьох літ”, то на останньому році поетового життя на зміну революційному радикалізму О. Герцена прийшли ідеї, уперше в зародку сформульовані в посланні “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”. Статтю Ю. Шевельова опубліковано українською в поновлених записках НТШ у Львові [2].
Певне пізнавальне значення (з пропуском, одначе, багатьох важливих фактів) мала книжка Р. Смаль-Стоцького “Шевченко зустрічає Америку”. Заслуга її – також у цікавих ілюстраціях (двадцять, включаючи портрети Т. Шевченка, бюст поета роботи О. Архипенка, пам’ятники Шевченка в Каневі, портрети А. Ф. Олдріджa, В. Ірвінгa, А. Гончаренкa й ін.) [3]. Ще раніше, 1959 р., Р. Смаль-Стоцький видав брошуру про позитивне ставлення Т. Шевченка до євреїв [4]. 1965 р. Іван Панчук (4. IV 1904 – 4. VI 1981) опублікував окремою книжкою вісім англомовних перекладів Шевченкового “Заповіту”, зокрема й власний. Серед опублікованих перекладів найвдалішими є Е. Л. Войнич і Віри Річ [5].
Досить активно працює над перекладами творів Т. Шевченка англійською мовою американський славіст М. Найдан. Переклав 14 творів Т. Шевченка: “Причинна” (“Заспів”), “Гайдамаки” (рядки 1 –10), “Минають дні, минають ночі…”, “ Як умру, то поховайте…”, “N. N” (“Сонце заходить, гори чорніють…”), “Думи мої, думи мої, Ви мої єдині…”, “І небо невмите, і заспані хвилі…”, “В неволі, в самоті немає…”, “І знов мені не привезла…”, “Не для людей, тієї слави…”, “І багата я…”, “Лічу в неволі дні і ночі…” (перша редакція), “І досі сниться: під горою…”, “Доля”. Його переклади обговорювали в березні 1999 р. у Львові на засіданні Комісії світової літератури імені Миколи Лукаша НТШ. Переклади опубліковано 2004 р. в першому випуску журналу “Ukrainian Literature. A journal of translations” (“Українська література. Журнал перекладів”) [6]. Перекладач-постмодерніст М. Найдан семантично точно відтворює зміст оригіналів, але не намагається відтворити риму та ритміку Шевченкового вірша, його музику, перекладаючи всі поезії білим віршем. У перекладах зустрічаються прикрі буквалізми (“І бога благаю, /Щоб не приспав моїх діток/ В далекому краю: And I plead for God/ Not to put my children to bed/ In a far-off land”); впровадження чужих реалій (“І досі сниться: під горою // Меж вербами та над водою / Біленька хаточка…”; “Even till now I have this dream: among the willows / And above the water near a mountain / There is a tiny white bungalow…”). Як зразки семантичного перекладу епохи постмодернізму, ці інтерпретації цікаві, деякою мірою близькі до перекладів К. О. Меннінга, але після перекладів Е. Л. Войнич, Джона Віра, Віри Річ вони не є новим словом в англомовній Шевченкіані. Сама поява цього першого в світі журналу, присвяченого виключно перекладам творів української літератури англійською мовою, – велика подія в нашому культурному житті. На жаль, тепер фінансове становище журналу погіршилося, і в майбутньому він планується тільки в електронному варіанті.
Шевченкознавцем, який виростав у контексті американської культури та сформувався на американському науковому ґрунті, є професор кафедри української літератури імені Д. Чижевського Гарвардського університету Г. Грабович, президент НТШ у США (з 2012 р.), головний редактор часопису й видавництва “Критика”, науковий директор Інституту критики. Професор уже понад 30 років професійно вивчає творчість Т. Шевченка. Г. Грабович – автор монографії “Поет як міфотворець. Дослідження семантики символів у Тараса Шевченка” [7], перекладеної українською мовою С. Д. Павличко і опублікованої в Києві в 1991 p. з дуже цікавою післямовою автора [8]. У ній ідеться про “своєрідний, глибоко закарбований в українських серцях, здається, Богом даний, тайнопис його (Т. Шевченка. – Р. З.) слова”.
У своїй праці про міфотворство Т. Шевченка американський шевченкознавець, із позицій структуралізму та психоаналізу, розглядає міф як фундаментальний код Шевченкової поезії (на трьох рівнях – особистому, родинному та громадському) і як один із найглибших чинників поетового символізму. На думку дослідника, в поезії Т. Шевченка закодовано селянський, козацький і біблійний світи, а географічно-історичні символи – Суботів, Переяслав, Холодний Яр та ін. піднесено до рівня національних святинь. Правда, у монографії є деякі полемічні моменти: недостатню увагу приділено образності та ритмомелодиці творів Т. Шевченка; іноді автор виявляє дивне нерозуміння, неусвідомлення всезагальності, святості деяких поетових висловів (на зразок: “В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля”) для українського народу, недостатню увагу до джерел поетової творчості, до його соціально-історичної доби. Абсолютно недоречний також підрядковий (часто навіть не віршовий) переклад Шевченкової поезії, зокрема, якщо врахувати, що всі віршовані твори Т. Шевченка перекладено англійською мовою, а серед перекладачів – такі майстри, як Е.Л. Войнич, Джон Вір, В. Кіркконел, Віра Річ та ін.
Ось, приміром, рядки з монологу демонічної ворони (містерія “Великий льох”) з дуже цікавою ономатопеєю, а поряд – підрядник Г. Грабовича і поетичний переклад Віри Річ:
Крав! Крав! Крав!
Крав Богдан крам.
Та повіз у Київ,
Та продав злодіям
Той крам, що накрав [9] –
“He stole! He stole! /
Bohdan stole the stuff //
and carried it to Kiev /
and sold it to thieves, /
the stuff that he stole” (c. 88) –
Kr-rr, Kr-rr, Kr-rr!
Bohdan cribbed crocks
And carted to Kyiv,
And sold to crooks
The crocks he cribbed [10].
Тут, я гадаю, коментарі зайві. І прикро, що саме таким фатально зубоженим доносить американський дослідник Шевченкове слово до свого читача!
Щодо міфологічного методу, то концепція поезії як міфотворення становить одне зі суттєвих надбань філософської думки від Платона до Ф. Шеллінґа та російських філософів ХІХ-ХХ століть. Звернення професора Г. Грабовича до міфу як до “фундаментального коду Шевченкових поезій” й одного з “найглибших чинників його символізму” приваблює як перша цікава спроба структуралістського аналізу української поезії при загалом традиційному спрямуванні досліджень в українському літературознавстві. Одначе чимало українських дослідників переконані, що Т. Шевченко навпаки, деміфологізував українську історію, повернув національну ментальність від міфотворчості до історизму.
Професор Г. Грабович – автор багатьох цікавих, новаторських студій шевченкознавчої тематики, що накреслюють штрихи до майбутніх досліджень. На окрему увагу заслуговує стаття 1980 р. про поему “Тризна” [11, 12]. Автор вважає її “найбайронічнішою” поемою Т. Шевченка, яка більше, ніж рукописна збірка “Три літа”, засвідчує перехід поета від романтизму до позиції трибуна, до Прометеїзму. Цей твір присвячений пошукам Слова, виправданню такого пошуку. Шевченкознавчій тематиці присвячено також проникливі англомовні студії Дж. Грабовича “До питання про глибинні структури в творах Шевченка” (1980), “Три погляди на козацьке минуле: Гоголь, Шевченко, Куліш” (1981), “Самоокреслення і децентрування: “Хіба самому написать…” і проблема писання” (1990 – очевидно, доречнішим було б слово творчості. – Р. З.) У своїх працях цей, без сумніву, дуже ерудований і глибокий дослідник робить спробу (часто вдалу) нового прочитання творів Т. Шевченка. 2013 Г. Грабович опублікував україномовну монографію “Шевченкові “Гайдамаки”: Поема і критика”, в якій у глобальному контексті обґрунтував своє осмислення поеми та її рецепцію, роль твору в становленні Шевченка як національного поета.
Відрадно, що в англомовній лінгвістичній періодиці, передусім у “Harvard Ukrainian Studies”, з’являються цікаві шевченкознавчі розвідки, серед яких доречно відзначити студію Д. Слоуна про авторські дигресії (ліричні відступи) в поемі “Гайдамаки” [13] та В. Гітіна про вагомість образу оповідача в прозі Т. Шевченка [14]. Значно примітивніша стаття про повісті Т. Шевченка належить американському літераторові та журналістові українського походження Роману (Рею) Лапіці [15]. Він написав також декілька п’єс та одну телеп’єсу про Т. Шевченка (зі значною частиною художнього домислу) англійською мовою. Одну з п’єс – “A case of treason” у перекладі М. Рябчука (під назвою “Державна зрада”) опублікував “Всесвіт” (1992, No 5 / 6).
2013 з’явився друком перший повний англомовний “Кобзар“ у перекладі П. Фединського [16] – етнічного українця, що постійно проживає в англомовному світі – в лондонському видавництві “Глагослов“. Уже сам факт першої публікації повного “Кобзаря” англійською мовою – велика подія у світовій шевченкіані. У цьому виданні чимало цікавих і творчих знахідок, але загальна тенденція надто модернізувати Т. Шевченка, принижувати його до прагматичного американця ХХI ст. не могли не вплинути негативно на естетичний рівень перекладів. Передмову до “Кобзаря” написав професор україністики Пенсильванського університету М. Найдан. У ній – чимало вдало поданих фактів, але це – не передмова до першого повного англомовного “Кобзаря”, зокрема після передмов К. О. Меннінга 1945 р. [17], В. К. Метьюза 1961 р. [18] та К. Г. Андрусишина 1964 р. [19], І. Дзюби (у перекладі Віри Річ) 2008 р. [20]. Жодним словом не згадує професор М. Найдан про майже 150-літню історію англомовної шевченкіани (яку 1868 започаткував А. Гумницький), начебто її і зовсім не було, а насправді її представляють імена блискучих перекладачів: Е. Л. Войнич, Джон Вір, Віра Річ і чимало інших. Ситуацію покращує розвідка доктора філолологічних наук Л. Генералюк “Шевченко: художник як поет і поет як художник”.
Петро Фединський народився 1951 р. у місцевості Ешланд (штат Пенсильванія) в родині післявоєнних емігрантів з України. Виростав у свідомій українській родині, навчався в суботній українській школі. Згодом студіював у Зальцбурзькому університеті (Австрія) та в Американській міжнародній школі в Сан-Пауло (Бразилія). З 1978 р. працював в Українській службі “Голосу Америки”. Перебуваючи на цій посаді, провів чимало часу в чотирьох республіках колишнього Радянського Союзу. Саме на посаді працівника служби новин “Голосу Америки” повідомляв про поступовий розпад Радянського Союзу та комуністичної системи в 1988-1991 роках. Нещодавно П. Фединський пішов на пенсію, одначе продовжує активну роботу як перекладач-синхроніст у площинах української та англійської мов на найвищому урядовому рівні. 1990 р. Університет Альберти опублікував перший у світі українсько-англійський комп’ютерний глосарій, який уклав П. Фединський. Як головний фотограф видавництва “Смолоскип” П. Фединський зробив надзвичайно багато світлин, що задокументували життя української громади в Америці, події в Україні, а також українську церковну архітектуру в США. Уперте прагнення перекласти “Кобзаря” Т. Шевченка англійською мовою охопило П. Фединського під час його перебування в Москві. Влітку 2010 р. проходив повз пам’ятник Тарасові Шевченку й відчув, що мусить перекласти весь “Кобзар”. Як бачимо, схвалене в Москві рішення виконав: презентація повного англомовного “Кобзаря” відбулася в жовтні 2013 р.
Осмисленню рецепції творчості Т. Шевченка англомовним світом, зокрема у США, сприяють покажчики англомовної шевченкіани О. Соколишина [21] і О. Кравченюка [22]. Укладений О. Соколишиним покажчик – це перша англомовна бібліографія з української літератури. Одначе укладено її непрофесійно, у ній чимало різноаспектних помилок.
Надзвичайно багато даних з англомовної шевченкіани знаходимо в ґрунтовних бібліографічних покажчиках М. Тарнавської [23] та Б. Винара [24]. Певне ужиткове значення має бібліографія (укладач А. Григорович) “Shevchenko books in English, 1911 – 1988” (охоплює 52 позиції), опублікована в журналі “Forum” (1989, N. 77).
З ініціативи місцевого вчителя М. Колодія 21 листопада 1896 р. було засновано перше товариство імені Т. Шевченка в США в містечку Шамокин (штат Пенсильванія). На початку XX ст. таких товариств було вже чимало. У місцях компактного проживання вихідців з України ця традиція триває. 1893 р. в цьому ж містечку Шамокин було відкрито першу школу українознавства, згодом таких шкіл стало шість. Діти відвідували їх після денного навчання в американських навчальних закладах. Перший вечір на честь Т. Шевченка в США відбувся в Шамокині 30 травня 1900 року під керівництвом місцевого вчителя С. Бачинського. Уперше 1911 року (50-річчя з дня смерті Т. Шевченка) концертами та лекціями відзначено Шевченкові дні всюди, де мешкали вихідці з України. 1914 p. великі ювілейні концерти відбулися в Детройті (10 березня) та Нью-Йорку (30 травня). Відтоді щорічні шевченківські святкування стали традицією в усіх місцях компактного проживання етнічних українців. Величні святкування відбулися в ювілейні 1961 та 1964 роки передусім у Нью-Йорку (19 та 26 березня 1961 p. і 5 квітня 1964 p.), Бостоні (штат Массачусетс, 4 липня 1961 p.), Клівленді (штат Огайо, 19 березня 1961 p.), Детройті (26 квітня 1964 p.), Філадельфії (9 травня 1964 року), Чикаго (17 травня 1964 p.). Їх проведено з ініціативи та за допомогою Всеамериканського шевченківського ювілейного комітету. Для осмислення творчості українського поета велике значення мали Шевченкознавчі виставки в найвідоміших бібліотеках США, зокрема в Бібліотеці Конгресу в 1964 та 1989 роках.
Уже наприкінці XIX ст. серед українських емігрантів у США назріла думка спорудити пам’ятник Т. Шевченка. Газета “Свобода“ у січні 1898 р. повідомила, що в містечку Олифант (штат Пенсильванія) створено Товариство імені Шевченка з метою побудови пам’ятника “найбільшому синові України”.
Бюсти Т. Шевченка роботи знаменитого О. Архипенка встановлено на території української оселі “Союзівка” у Кетскильських горах (16 червня 1957 p.) та в Українському саді культури Рокфеллерського парку в Клівленді (штат Огайо) 1940 р. Водночас у Клівленді встановлено бюсти І. Франку та Володимирові Великому. Однак бюсти Т. Шевченка та Володимира Великого знищили вандали в 70-х роках ХХ ст. 24 вересня 1961 р. в Українському саді встановлено також пам’ятник Лесі Українці роботи скульптора М. Черешньовського. Погруддя Т. Шевченка (бронза, граніт, скульптор В. Бородай, архітектор А. Ігнащенко) встановлено 6 вересня 1970 p. в Арров-парку (Монро, штат Нью-Йорк) поруч і водночас із погруддям О. С. Пушкіна. Згодом там же встановлено бюсти В. Вітмена (6 вересня 1971 p.) та Янки Купали (1 липня 1973 року).
27 червня 1964 p. надзвичайно урочисто відкрито гранітно-бронзовий пам’ятник Т. Шевченкові в Вашингтоні. Скульптор Леонід Молодожанин та архітектор Радослав Зук, усупереч традиції, зобразили Т. Шевченка молодим інтелектуалом.
Як тут не згадати запальні рядки Iвана Драча:
Скиньте з Шевченка шапку
Та того дурного кожуха,
Відкрийте в нім академіка,
Ще й одчайдуха-духа.
Ще й каторжника роботи,
Ще нагадайте всім:
Йому було перед смертю
Всього лиш сорок сім!
На конкурс спорудження цього пам’ятника було подано сімнадцять проектів. 14 липня 1962 р. журі Меморіального комітету Тараса Шевченка оголосило переможцем конкурсу Л. Молодожанина, другу нагороду одержав А. Дараган. Почесні відзнаки отримали С. Макаренко, М. Німців, С. Литвиненко, Г. Крук і Р. Коваль. На урочистості з’їхалося понад сто тисяч шанувальників Поета, головно українського походження. Опубліковано двомовну книжечку зі зображенням проектів із відповідним коментарем [25]. 1964 р. Меморіальний комітет опублікував двомовну книгу про спорудження та відкриття пам’ятника Т. Шевченкові у Вашингтоні. Книга розкішно ілюстрована, у ній вміщено чимало Шевченкових поезій в оригіналі та в англомовних перекладах [26].
Почуття дуже багатьох українських патріотів озвучила М. Тарнавська у зворушливій поезії високого інтелектуального рівня “Відкриття пам’ятника”:
He до митців, не в пантеон поетів
прийшов, щоб слави лавр
прийняти на чоло:
– ще не настав той час,
щоб бути лиш естетом,
закривши очі на добро і зло.
Прийшов він у столицю дипломатів
– країни невідомої поет –
щоб про забутих світові сказати
беззвучним докором, що коле, мов стилет.
Прийшов підважити байдужности фасаду,
прийшов, мов виклик до усіх сумлінь,
мовчазного народу амбасадор, посол
від незчисленних поколінь. [27]
Вороги українського народу і тут не заспокоюються. Доказом є стаття, що 12 листопада 2000 р. з’явилася в загалом серйозній американській газеті “Washington Post”, яка закликає усунути низку пам’ятників з американської землі, і серед них – пам’ятник Тарасові Шевченку, якого автор Дж. Мет’юз називає “ворогом євреїв та поляків, ідолом радянських комуністів” [28].
Та пам’ятник стоятиме. Адже національно свідомі люди ще не перевелися на світі.
Імпозантний пам’ятник Т. Шевченка на величному постаменті відкрито в Оттаві 26 червня 2011 р. Це також робота скульптора Л. Молодожанина. Поруч із постаттю молодого Поета – три композиції: “Гайдамаки“, “Катерина з немовлятком”, “Бандурист” [29]. На відкриття пам’ятника з’їхалося дуже багато шанувальників Поета й українства загалом. Відзначали водночас 20-ліття незалежності Української держави та 120-річчя українських поселень у Канаді (ідеться про українських першопоселенців В. Єленяка та І. Пилипівського, які прибули до Канади 7 вересня 1891 р.). На жаль, Л. Молодожанин не дожив до відкриття пам’ятника. Він відійшов у вічність 2009 р. Пам’ятник подарувала громаді дружина Л. Молодожанина, яка померла наступного дня після відкриття пам’ятника. Пам’ятники Т. Шевченку в Вашингтоні, Оттаві, Буенос-Айресі, Петербурзі, пам’ятник св. Володимирові в Лондоні – це лише маленька частка з того, що створив Л. Молодожанин – волинянин, який з лихої долі став громадянином Канади.
23 серпня 1981 р. гранітно-бронзовий пам’ятник Т. Шевченку посвячено в селі Елмар Гайтс (штат Нью-Йорк) роботи двох скульпторів – А. Павлоші та М. Черешньовського. Пам’ятник Т. Шевченкові встановлено також 5 червня 1988 р. у місті Трой (штат Олбана). Головним промовцем під час відкриття пам’ятника був відомий наш поет і правозахисник М. Руденко.
Найновіший пам’ятник Т. Шевченку спорудила українська громада в Сиракузах (штат Нью-Йорк). Пам’ятник відкрито 16 жовтня 2005 року перед українською греко-католицькою церквою св. Івана Хрестителя. Т. Шевченко зображений у молодому віці, у нього в руках “Кобзар”, на ногах – ретязі. Постать Т. Шевченка в бронзі виконав американський скульптор Бенедикт Декстер при активній співпраці архітектора Володимира Бутенка.
2010 року, у п’яту річницю відкриття пам’ятника, англомовна Шевченкіана поповнилася вагомою позицією – Пропам’ятною книжкою з нагоди відкриття цього пам’ятника [30]. У книзі детально описано та засвідчено документами й світлинами працю Комітету побудови пам’ятника Т. Шевченкові, урочистості, що супроводжували відкриття пам’ятника.
Поліграфічно видання є бездоганним, розкішним. У “Передмові” редактор та упорядник М. Дупляк справедливо зазначає: “Така подія, як відкриття пам’ятника Великому Українцеві в американському місті, не трапляється часто, то ж ми бажали задокументувати її для сучасного та майбутніх поколінь у пропам’ятній книзі. Це ж бо частина історії українських поселенців і їхніх нащадків у нашому місті – велика частина їхніх здобутків і досягнень” (с. 9).
У книзі подано матеріали українською та англійською мовами. У ній вміщено чимало статей про Т. Шевченка з україномовної (“Народної волі”, “Української думки”, “Альманаху Українського народного союзу”, “Сучасності”) та англомовної (“Forum”) преси. У цих матеріалах ідеться про Шевченкову вічність, про актуальність його поезії, вшанування його пам’яті, зокрема на американському континенті, про переклади його творів англійською мовою та про англомовні публікації про Поета.
У Пропам’ятній книзі детально описано діяльність українських мистецьких колективів у Сиракузах протягом багатьох років. В англомовній статті В. Довган “Шевченко в Вашингтоні” подано історію спорудження та встановлення пам’ятника нашому Поетові в столиці США 27 червня 1964 року (с. 129-131). Україномовна стаття М. Дупляка “Пошанування Шевченка в стейті Нью-Йорк” вміщає багато цікавої інформації – передусім про пам’ятники Т. Шевченкові (с. 136-142). Опубліковано також деякі англомовні переклади; подано бібліографію англомовної Шевченкіани професора О. Кравченюка.
Автором ідеї, упорядником і редактором Пропам’ятної книги є Микола Дупляк. Дитя Лемківщини, він через “операцію Вісла“ опинився в корінній Польщі, а згодом переїхав до США. З червня 1987 р. до кінця 2007 р. він був головним редактором тижневика “Народна воля”, що його з 1909 р. видавав Український братський союз у Скрентоні (штат Пенсильванія). Завдяки вмілому, високопрофесійному керівництву М. Дупляка, тижневик із державницьких позицій висвітлював політико-економічну й культурну ситуацію в Україні.
Без сумніву, Пропам’ятна книга стане важливим набутком англомовної Шевченкіани й допомагатиме глибше осмислити історію українських поселенців в англомовному світі, зокрема в США. М. Дупляк зумів надіслати в бібліотеки України понад 90 примірників, чим надзвичайно допоміг у справі поширення інформації про сприйняття творчості Т. Шевченка в США та зацікавлення цією інформацією в Україні.
Така вона, англомовна Шевченкіана в США – і в перекладах, і в критичних розвідках, і в пам’ятниках. Та турбуюсь одним: чи здійсниться найзаповітніша мрія Тараса Шевченка:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли [31].
Роксолана ЗОРІВЧАК, професор, завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики
*******
Література:
1. Ewach H. Shevchenko and Whitman as poets of democracy / H. Ewach // The Ukrainian Weekly. – 1942. – March 9. – P. 3.
2. Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12-ти т. / Редкол.: Є. П. Кирилюк (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 1991. – Т. 2. – C. 230.
3. Шевченко Т. Художник / Т. Шевченко ; пер. О. Кундзіча // Повісті. – К. : Наук. думка, 1964. – С. 504.
4.Тугушнева М. Большая война маленькой женщины : К 200-летию со дня рождения Гарриет-Бичер-Стоу / М. Тугушнева // Литературная газета. – 2011. – 15-21 июня. – С. 5.
5. Шевченко Т. Мандрівка з приємністю та не без моралі / Т. Шевченко ; пер. С. Ковганюка // Повісті. – К. : Наук. думка, 1964. – С. 645.
6. Шевченко Т. Запис у щоденнику за 27 серп. 1857 р. / Т. Шевченко // Повне зібрання творів ; під заг. ред. С. Єфремова. – К. : ДВУ, 1927. – Т. 4 : Щоденні записки. Текст. Первісні варіанти. Коментарій. – С. 83.
7. Trommer M. Ira Alridge, American Negro tragedian and Taras Shevchenko, poet of Ukraine : story of a friendship / M. Trommer. – Brooklyne, N. Y., 1939. – 14 р.
8. Corbett D. M. Taras Shevchenko and Ira Aldridge: the story of friendship between the Great Ukrainian Poet and the Great Negro Tragedian / D.M. Korbet // The Journal of Negro Education. 1964. – Spring. – P. 143-150.
9. Venuti. L. The translator’s invisibility : A history of translation / L. Venuto. – London ; New York : Routledge, 1995. – P. 12–13.
10. Grosman E. Why translation matters / E. Grosman. – New Haven & London : Yale Univ. Press, 2010. – P. 29.
11. Derzhavyn V. Post-war Ukrainian literature in exile / V. Derzhavyn // The Ukrainian Review. – 1957. – Autumn. – Vol. IV. – No 3. – P. 16.
12. Тарнавська М. Потрібні нові переклади. Англомовна Шевченкіана останніх двадцяти років // М. Тарнавська. Ключі до царства. – К.: Гелікон, 2001. – С. 66– 71.
13. Чи знали Етель Ліліян Войнич і Лев Расторгуєв один одного? // М. Тарнавська. Ключі до царства. – К.: Гелікон, 2001. – С.288–305.
14. Ivan Franko’s German Shevchenkiana // The Ukrainian Quarterly. – 1992. – Vol. XLVIII. – N 1. – P.11–22.
15. Шевченко в англійських перекладах. У кн..: Записки Наукового товариства імені Шевченка . Т. CLXXXVII. Доповіді Ювілейного наукового конгресу для відзначення сторіччя НТШ. Філологічна секція. Нью-Йорк– Париж– Сідней – Торонто, 1976. – C. 116–126.
16. Шевченко Т. Повне зібрання творів… Цит. вид… Т. 1. – К. : Наукова Думка, 1991. – С. 247-248.
17. Shevchenko T. Kobzar / Taras Shevchenko ; /[trans. by Vera Rich : introduced
and complied by R. Zorivchak. – Kyiv : Mystetstvo Publ., 2013. – P. 172–173.
18. Зорівчак Р. Андрій Гумницький-Гончаренко – перший популяризатор і перекладач Шевченкового слова на американському континенті / Р. Зорівчак // Записки НТШ. – 2000. – Т. CCXXXIX: Праці Філологічної секції / ред. тому О. Купчинський. – С. 289–305.
19. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Ф. 663. – Оп. 1. – Спр. 211. – Арк. 269.
20. Там само. – Арк. 280.
21. Там само. – Арк. 47.
22. Там само. – Арк. 197.
22. Там само. – Арк. 197.
23. Там само. – Арк. 298.
24. Smal-Stocki R. Shevchenko meets America / R. Smal-Stocki. – Milwaukee, Wisconsin, 1964. – 74 p.
25. Luciw W., Luciw Th. Ahapius Honcharenko “Alaska man. Ahapius Honcharenko and the Alaska Herald. The editor’s life and analysis of his paper. – Toronto: Slavia Library, 1963. – 144 pp.
26. Luciw Th. Father Agapius Honcharenko. First Ukrainian priest in America. – New York, N. Y.: Ukrainian Congress Committee of America, 1970. – XX, 224 pp.
27. Balan J. California dreaming: Agapius Honcharenko’s role in the formation of the pioneer Ukrainian-Canadian intelligentsia / J. Balan // Journal of Ukrainian Studies. 2008-2009. – Vols 33-34. – P. 61–92.
28. Stevens J. A. Chevtchenko – the national poet of Little Russia / J. A. Stevens ; arranged from Revue des deux mondes // Galaxy. – 1876. – Oct. – P. 537-543.
29. Cyrkovsky A. The forgotten nation and its prophet. In memory of the one hundredth anniversary of the birth of Taras Shevchenko. – New York, 1914. – 8 p.
30. Levitski V. A sketch of modern Ukrainian literature / V. Levitski // Ukraine. – 1918. – Apr. – No 1. – P. 33.
31. Levitski V. The literature of Ukraina / V. Levitski // The New Age. – 1914. – Dec. 31.
32. Levitsky V. The literature of Ukraina / V. Levitsky // Slavonic nations of yesterday and today: Select readings and references on Russia, Poland, Czechoslavakia, Yugoslavia and Bulgaria / Ed. by Milivoy S. Stanoyevich. – New York : H. W. Wilson, 1925. – P. 126–130.
33. Coleman A. P. Brief survey of Ukrainian literature / A. P. Coleman // New York : Ukrainian Univ. Soc., 1936. – 24 p.
34. Doroshenko D. Taras Shevchenko. Bard of Ukraine / preface by C. A. Manning. – New York : United Ukrainian organizations of the U. S., 1936. – 60 p.
35. Doroshenko D. Taras Shevchenko, the national poet of Ukraine / D. Doroshenko ; Introduction by G. W. Simpson. – Winnipeg : Ukrainian Publ. Co of Canada, 1936. – 58 p.
36. Myshuha L. Shevchenko and women : Women in the life and work of Taras Shevchenko / L. Myshuha / transl. by W. Semenyna. – Jersey Сitу, N. J. : Ukrainian Press and Book Co., 1940. – 94 p.
37. Franko I. Moses / I. Franko ; transl. from the Ukrainian by W. Semenyna. With a biographical sketch of Ivan Franko by S. Shumeyko. – New York, 1938.
38. Manning C. A. The Moses of Ivan Franko / C. A. Manning // Ukrainian Quarterly. – 1946. – Spring. – P. 227-235.
39. Collection of papers honoring Prof. C. A. Manning on his 70th birthday anniversary. – New York : Shevchenko Scholarly Soc., Inc., 1964.– 30 p. – (No 23).
40. Manning C. A. Ukrainian literature. Studies of leading authors / C. A. Manning. – Jersey City, N. J. : Ukrainian National Association, 1944. – P. 6.
41. Shevchenko T. The poet of Ukraine : selected poems / T. Shevchenko ; transl. with an Introduction by C. A. Manning. – Jersey City, N. J. : Ukrainian National Ass., 1945. – 217 p.
За матеріалами: http://kameniar.lnu.edu.ua/
Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:
