Британка Віра Річ боролася за українців

15 липня 2010 року

Британка Віра Річ боролася за українців

Наприкінці минулого року в Лондоні (Велика Британія) відійшла у вічність видатна британська поетеса, перекладачка української поезії на англійську мову, активна діячка у сфері української культури, оборонець репресованих у східному блоці, журналіст Віра Річ. За велетенський внесок у популяризацію української літератури в англомовному світі Спілка письменників України присудила їй в 1997 році премію ім. Івана Франка, а Президент України Віктор Ющенко в 2007 році нагородив її орденом Княгині Ольги.
«Шевченківському словнику» перекладачці присвячено рядки такого змісту: «Річ Віра — англійська поетеса і перекладачка ірландського походження. Народилася в Лондоні. У 1960—69 рр. опублікувала переклади 51 твору Шевченка повністю...»
Вона прийшла на світ як Faith Elizabeth Rich, але своє ім’я перемінила з англійської мови на українське Віра. Проживаючи в Лондоні, Віра вже в свої юні роки зустрілася із східно-європейськими емігрантами, в тому числі з українцями, які після закінчення Другої світової війни з’явились у Великобританії. За щасливим збігом обставин емігрантами займалася її мати — Магдален-Ельзі Річ як представник Червоного Хреста. Вже тоді, з 1950 року, мати й особливо дочка, познайомившись з деякими українцями та білорусами, захоплювалися їх національно-культурними і конфесійними традиціями. і в час, коли Магдален Річ боролася з властями, щоб вірні східних обрядів були звільнені з роботи на час Різдвяних свят, її дочка, розшукуючи локальні богослужіння, потрапила до білоруської церковці на Фінчлей, де зустрілася з о. Чеславом Сіповичем. Немало здивований впертою цікавістю вродливої допитливої дівчини, цей священик не шкодував часу, щоб ознайомити її з конфесійними традиціями білорусів та з поезією білоруських поетів.
Початково Віра Річ займалася перекладами з французької поезії. Але вступивши до Оксфордського університету, де її основними дисциплінами були староанглійська та староскандинавська мови, почала інтенсивно вивчати й українську. Немає сумніву, що до цього спонукала її зустріч з єдиним на той час в Оксфорді українським студентом Володимиром Микулою, який пробував перекладати українську поезію на англійську мову. Під його впливом, а згодом також з власної ініціативи, Віра не лише вивчала мову, використовуючи словник, поетичні збірники і т. п., а й, захоплюючись українством взагалі, відвідувала їх осередки, домівки, особливо коли відбувалися святкування, концерти, інші імпрези, і була вкрай здивована шанобливим ставленням українців до поезії, зокрема до поезії Тараса Шевченка.
В 1957 році на сторінках англомовного лондонського журналу «Український вісник» вийшов друком переклад Віри Річ «Пролог» до поеми Івана Франка «Мойсей». Це був її дебют у перекладах з української поезії, адже вона перекладала також з польської, чеської, російської, іспанської, давньоанглійської. Переклад високо оцінили українські літератори в діаспорі, але аж на 40-річчя цієї події, уже в незалежній Україні, СПУ 1997 року нагородила Віру Річ премією ім. І. Франка.
Після цього дебюту Віра Річ не розлучалася з українською поезією до кінця життя — як її дослідник, популяризатор, вірний і авторитетний перекладач. За даними щоденника «The Times», у некролозі зазначено, що англійська поетеса перекладала твори 47 українських поетів, найчастіше поеми і вірші Тараса Шевченка. Ще 1961 року, коли весь культурний світ вшановував соту роковину українського пророка, у Лондоні вийшла книга вибраних творів Шевченка у перекладі Віри Річ на англійську мову «Song out of Darkness» («Пісня з темряви») зі вступним словом двох англійських славістів і перекладачів — П. Сельвера і
В.-К. Метьюса. Щоправда, в цьому Віра Річ не була першою. Вже були переклади кількох коротких віршів, не більше десяти, тоді як у книзі Віри вперше охоплено аж 38 перекладів, які як під інтелектуальним, так і мистецьким оглядами стали чи не найвидатнішими досягненнями в англійській перекладацькій літературі. Так високо оцінив переклади Віри Річ П. Сельвер. Не менш яскраво переклади Віри Річ оцінив і В.-К. Метьюс.
З нагоди 40-річної співпраці з журналом «Український вісник» заходами редактора влаштували відзначення Віри Річ у формі літературного вечора в присутності англійських наукових кіл. Зазначалося, що за цей час Віра Річ переклала твори аж 47 українських поетів, крім Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Євгена Маланюка, Ліни Костенко, Володимира Сосюри, Василя Симоненка, Василя Стуса та інших. Присутні, в тому числі Роланд Франко, внук великого Івана Франка, були здивовані великою подвижницькою працею поетеси. Лектор східноєвропейських студій у Лондонському університеті Джеймс Дінрлі, давній шанувальник таланту Віри Річ, сказав, що «аби на такому високому мистецькому рівні перекладати поезію, треба мати Божий дар. А Віра Річ має дуже багато ще не опублікованих перекладів з української літератури, і їх конче треба видати».
1963 року у видавництві «Mitre Press» з’явилася книга Віри Річ «Portents and Images» («Сподівання і зображення»), де поруч з її власними оригінальними творами поміщено переклади з поезій Т. Шевченка, і. Франка та
П. Филиповича, а також білоруських поетів.
Попри перекладацьку діяльність Віра Річ друкувалася в «Українській думці», «Шляху перемоги», у вже згаданому «Українському віснику» та в багатьох англомовних журналах і часописах, у тому числі в «The Nature», «The Times», «Index on Censorship», «The Tablet», «The New Scientist» та інші. А ще через багато років видавала і редагувала журнал «Manifold».
Про що писала? Переважно про події в «есесерії» і зокрема в Україні, про дисидентів і їх переслідування в совєтських гулагах, казематах і «психушках», про чорнобильську аварію і т. п., і ця журналістська діяльність тривала все її життя.
Але як поезія, так і журналістика не могли задовольнити бурхливе прагнення безстрашно відкривати нові горизонти. «Залізна куртина» не була перешкодою. Під прибраним прізвищем Віра Річ подорожувала в тодішній комуністичній Польщі, спілкувалася з діячами польської «Солідарности», в т. ч. Лехом Валенсою, дописувала до їх підпільних органів. Зодягнена в селянський одяг, не лякалася труднощів і навіть небезпек і переходила польсько-совєтський кордон, щоб зустрітися з білоруськими дисидентами. Затримана польською поліцією, зазнала брутального трактування.
В житті Віри Річ не бракувало прикростей. Одною з них, яку поетеса вважала трагедією, було вторгнення в її дім злочинців — злодюг, які, не знайшовши чогось вартісного, майже тотально знищили архів її 40-річної діяльности та 60-річний архів її матері. Зазнавши такої травми, будь-хто впав би в зневіру. Але не Віра. Вона з подвійною наснагою продовжувала свою перекладацьку працю.
А коли Україна стала самостійною, Віра Річ одною з перших чужинецьких літераторів відвідала Україну, передусім Канів. Зачарована сотнями шанувальників, вона під пам’ятником Шевченка написала вірш, що возносив його до невідомих досі висот в англомовній літературі.
Нагородження орденом Княгині британська сподвижниця сприйняла з великим зворушенням, назвавши цей факт «вершинною подією» в її житті. А в наступному, 2008, році у видавництві «Мистецтво» появилося чудове видання вибраних поезій Шевченка в перекладі Віри Річ з передмовою івана Дзюби.
Попри підупале здоров’я і невиліковну недугу (рак) Віра Річ продовжувала регулярно виступати як лектор (про українську поезію та історичні події від Мазепи по Майдан) не лише в Українському інституті, а й в університетах Бірмінрема, Лондона й Едінбурга, викликаючи значне зацікавлення серед студентів. Невблаганна смерть застала її в процесі титанічно-амбітної праці. Вона прагнула завершити переклади англійською мовою всіх поетичних творів Кобзаря до березня 2011 р. (до 150-річчя його смерти). Левову частку цієї праці вже було зроблено.