"Я, татко, мама і моя
мала сестричка Ната -
усі поїхали в село
хатинку купувати!
Лісочок поряд. Пташечки!
Так любо, свіжо, чисто!
Там рибки плавають в ріці!
— Ось дім наш! На узвишші!.."(Галина Римар)
"Іноді Валентин замислювався над тим, що спонукає його брати в руки рушницю й іти на полювання. Пояснити це ніяк не міг. Азарт, давній інстинкт мисливця, що переданий предками, група крові, ствердження себе як чоловіка, – що з цього впливало найбільше, не знав. Думка ця його не мучила, ні. Ні̀коли було глибоко замислюватися над причинами – мав багато обов’язків, тяжко працював, то, певно, шукав відпочинку. Збирався гурт затятих мисливців, його друзів давніх, вибирали місцевість, де водилася дичина, брали добру зброю і їхали добрими машинами на полювання. Упольовували щось чи ні, неважливо. Набирали ж із собою всіляких наїдків і напитків – і розкошували. Навколо – природа, на столі – потрави, а ще передчуття отого азарту, який викликає збудження тіла й духу. Десь причаївся звір, він не знає, що комусь для розваги й адреналіну потрібне його життя. Але він завжди відчуває небезпеку й ховається в лісовій глушині. А ти, людина, – цар природи, вишукуєш його, зацьковуєш – і відчуваєш свою вищість і перевагу..." (Ганна Арсенич-Баран)
"Дві лопати" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Дві сторінки книги" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Де беруться краплинки" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Де ночує водяна лілея" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Дерево для невідомого друга" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Деркач і Кріт" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Деркач і кріт" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Джміль і Лілова Китиця" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Дивина" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Дивна бурулька" - з добірки "Важлива звістка"
"Дивний мисливець" - зі збірки "Бути людиною"
"Дивний мисливець" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Дивний мисливець" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дівчинка і Ромашка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дівчинка й Ромашка" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Дівчинка і Синичка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дід Осінник" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дід Осінник" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Діду, дозвольте нам одного кавуна вкрасти" - з добірки "Важлива звістка"
"Дідусь і Андрійко" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дідусь і смерть" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дім для Рябка" - з добірки "Важлива звістка"
"Для цього треба бути Людиною" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Для чого півневі гребінець" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"До діда Федора по лопату" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Добре слово" - зі збірки "Бути людиною"
"Добре слово" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Добре слово" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Добре, що сонечко сяє" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Доброго вам здоров’я, дідусю"
"Доброго Вам здоров'я. дідусю" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"До класу залетіла бджола" - з добірки "Важлива звістка"
"До побачення, Сонечку!" - з добірки "Важлива звістка"
"Дуб на дорозі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дуб на дорозі" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Дуб під вікном" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Дуб під вікном" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
В Україні День матері відзначають у другу неділю травня. Цього, 2023 року, свято припадає на 14 травня. Звісно, найкращий подарунок для всіх мам — це любов, увага та повага від дітей. Але й нова книга ніколи не буде зайвою, особливо та, що подарована від щирого серця.
День вчителя в Україні - це лише частина міжнародного свята. Починаючи з 1994 року, за рішенням ЮНЕСКО відзначається Всесвітній день вчителя. Увага до цього свята - це лише малий спосіб висловити подяку тим, хто зробив можливим наше становлення у житті.
"Стан — як у баби.
Очі — як у жаби,
Без верхньої губи,
Як сміється — видно зуби.
Вуси, як у рака,
А сам рижий, як собака."(з народного)
У цьому розділі розповідаємо про наших юних співвітчизників та співвітчизниць, що вразили світ своїми досягненнями та перемогами.
Відвіку народна мудрість давала вихід негативним емоціям дитини у слові, яке супроводжували рухи, стрибки, гримаси — у дражнилках. Наявність дражнилок, їх різноманітність і цензурний характер — показник здорових відносин у дитячому колективі, здатності до адаптації без втручання дорослих і без фізичної розправи. Народна дражнилка всім своїм ладом призначена для того, щоб поставити на місце кривдника, виказати своє ставлення до неприємних відхилень у поведінці, звичках, зовнішньому вигляді. Без дражнилки гра і життя дитини втрачають часом гармонійність, а часом і справедливість. Ефект дражнилки розрахований на багатократне докучливе повторення одних і тих самих римованих рядків.
"Люба-друба-карапуз
З’їла у баби гарбуз.
Два на два помножить,
Три на два — не може."(народна дражнилка)
"— Васильку, Васильку,
Ти бавився в просі,
Що цятки-просинки
На щічках, на носі?
— Дівчатка-росинки,
А то ж не просинки!
Руденькі веснятка —
Окраса хлоп’ятка!(Варвара Гринько)
"Гандзя-бандзя кучерява
Під решетом ночувала.
Під решетом добре спати,
Не треба ся накривати."(народна дражнилка)
"Грицько пикатий,
Соломою напхатий,
Гвіздочком прибитий,
Щоб не був сердитий"(народна дражнилка)
"Ой, Іванку, Іванку,
Упадеш в солянку,
Краще пиши на листі
Та не роби мазанку."(народна дражнилка)
"Коля, Коля, Миколай,
сиди вдома не гуляй,
а то дівки прийдуть,
зацілують і підуть!"(народна дражнилка)
"Антін-веретін,
Де ідо, там пряде,
А як сяде, то у торбу
Все починки кладе."(народна дражнилка)
"У розкішному двоповерховому будиночку, вікна якого завжди були закриті шторами й відкривалися лише у повний місяць, а вхідні двері зачинялися на сім замків, жила собі одна графиня, Емма ван Пігінґтон. Стильна леді із дуже зависокою самооцінкою, яка отримала у спадок від батька цей будинок разом із титулом та великою кількістю коштовностей. Не дивлячись на свої пишні форми, Емма завжди намагалася виглядати красунею. Одягала тісний одяг, який дуже вдавлював її неслухняний живіт, взувала черевички на два розміри менше й все це прикрашала асиметричним каре з діагональним чубчиком. Їй було байдуже, якої думки про неї були незнайомі люди, адже вона завжди себе вважала найпрекраснішою на світі. Життєвим гаслом Емми, була фраза: «Гарної жінки не повинно бути мало!», тож, їжа для неї мала велике значення..." (Євген Дмитренко)
"Жили були чоловік та дружина. І було у них три сина. Хлопці виросли й стали мужніми юнаками. От прийшов старший син до батьків, та й каже: "Піду я до високої гори, щастя шукати!" Зібрав він речі у торбину та й пішов. День немає, два дні немає, а на третій повернувся. От і питають в нього батьки..." (Євген Дмитренко)
"Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було, чи ні, ми дізнаємося, прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі! Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішив перевірити свою хоробрість. Тож, зібрався він з думками та й пішов світ за очі пригод шукати. Ходить Хрусь полями та лугами, коли дивиться, а під деревом ведмідь спочиває. Та такий здоровий, немов та гора. Та такий чорний, немов та смола. А зуби у нього — гострющі-гострющі! Тож, залізло мишеня до ведмежої пащі, та й розглядає ті зуби, перестрибуючи з одного на інший. Відчув ведмідь, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає.." (Євген Дмитренко)
"У родині бурих ведмедів народився синочок. Тієї миті тато-ведмідь став, мабуть, найщасливішим ведмедем у всьому світі! Він поглядає на свого малюка й дивується. Йому лише декілька годин, а він вже так голосно вередує. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь. Він бере малюка на руки й ніжно притискає до себе. Той заспокоюється й засинає. Йому один день. Він грається сосновою шишкою й необачно впускає її. Його очі наповнилися слізьми, щоки надулися, а носик засопів. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь, віддаючи йому іграшку..."
(Євген Дмитренко)
