ДИТЯЧІ ДРАЖНИЛКИ
(ПРОЗИВАЛКИ)
ОЙ, ІВАНКУ, ІВАНКУ
Ой, Іванку, Іванку,
Упадеш в солянку,
Краще пиши на листі
Та не роби мазанку.
ІВАН-БОЛВАН
Іван-болван
На капусті сидів,
Усі жаби поїв,
Черепочком накрив,
Щоб мороз не побив.
ІВАН-БАРАБАН
Іван-барабан
Патериці рубав,
Купцям продавав,
Купці не схотіли,
Шкуру облупили.
ІВАН-БАРАБАН
Іван-барабан
Під пічкою ріс,
Там яєць наніс,
На базар поніс.
На базарі не купили,
Лиш Івана одлупили.
ІВАН-БОЛВАН
Іван-болван
Покотив булку
Та убив курку.
Волочив-волочив
Та у борщ намочив.
Плавай, курко, по борщу,
Поки другу притащу.
ІВАН-БАЛАБАН
Іван-балабан
Усе в носі колупа.
Колупає, колупає,
Бо ума зовсім не має.
А ІВАН-БАРАБАН
А Іван-барабан
Запріг коні в шарабан
Та й поїхав до млина
По здохлого кабана.
ІВАН-БАРАБАН
Іван-барабан
Покотився в бур’ян,
А з бур’яну в лободу,
Найшов жінку молоду.
А ІВАН-ШЛОБАЙДАН
А Іван-шлобайдан
Повів коні на баштан,
А з баштану в ярину,
Порвав собі штанину.
ІВАНЮХА-ТРЕБУХА
Іванюха-требуха
З’їв корову і бика,
Сімсот поросят,
Дев’яносто гусят,
І чотири пташечки,
І горщичок кашечки,
І діжку борщу —
І ще їсти хочу,
Та ще й не наївся,
Бодай ти розсівся!
А ІВАН-БАРАБАН
А Іван-барабан
Запріг коні в шарабан
Та й поїхав до млина,
З’їв сирого кабана
І шістсот поросят,
Тільки ніжки висять.
За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 162 - 180.
Дражнилки будуються в основному двома шляхами — як твердження і як звертання. Щоб дошкулити висміюваному, йому приписуються недоладні, безглузді, принизливі дії. З рядів цих пісеньок постає страшенний ненажера, безмежний боягуз або хвалько, хтось неохайний, невмілий, неповороткий тощо. Щоправда, фантазія і тут має свої межі, про що свідчать так звані «формули висміювання», з яких складаються численні варіанти дражнилок.
Часом, приводом до створення дражнилок ставали і зовнішні вади людини, діставалося в них мазунам і плаксіям, не минало їхнє жало й людей, старших, але таких, які чимось не відповідали уявленню дітей про звичне, нормальне. У випадках, коли дражнилка будується як звертання, висміюваному пропонується виконати дію, що емоційно має негативне забарвлення. Якщо ж запропонована дія за змістом нейтральна, то для створення необхідного колориту до звертання приєднується якесь дошкульне твердження:
Антоне, Антоне,
Собака втоне!
Тягни за вушка —
Буде добра юшка.
У дражнилках найпершою сходинкою у створенні образу є приклади до імені чи інших визначень «героя», які використовуються мало не в усіх зразках і обираються за співзвучністю з обігруваним словом.
Дражнилки мають чітку ритмічну будову, чітке римування. Рима, як правило, буває точною або наближається до такої. У творах із парною кількістю рядків рима в основному суміжна; у зразках з непарною кількістю суміжна рима зберігається, але з’являється й внутрішня рима у першому рядку. Взагалі внутрішня рима використовується в дражнилках дуже часто і в окремих випадках стає пануючою.
Усе це створює значну інтонаційну багатоманітність жанру, його насиченість цікавими звукосполученнями і свідчить в цілому про формування в дитячій свідомості певних естетичних вимог.
У багатьох поетичних творах дитячого репертуару більш чи менш яскраво виявлений відтінок гри.
Наскрізне порушення пропорцій та співвідношення предметів, їхніх якостей створює своєрідний ігровий «світ навпаки», світ небилиць. Небилиці розраховані на дітей, що вже достатньо орієнтуються в реальних якостях та взаємозв'язках предметів.
Абсурдність ситуацій у пісенних та віршованих небилицях виникає від зміни місць суб'єкта та об’єкта реальної дії, від надання предметам протилежних якостей тощо. Ці недоречності, як правило, не виступають окремо, а насичують твір, поєднуючись у різних комбінаціях.
Гра словом, інтонацією — основний художній прийом звуконаслідувань, зміст яких — уподібнення до голосів та інтонацій навколишнього світу. В українському фольклорі зустрічаємо наслідування звуків дзвона, співу жайворонка, солов'я, жовтобрюха, виття вовка, але чи не найпоширенішою розвагою такого роду було наслідування кумкання жаб. Головне для створення відповідного ефекту — це інтонація і певний добір фонем. «Зовнішній», так би мовити, зміст звуконаслідувань був різноманітний, але в цілому пов’язаний з реальним життям, побутом народу — тут ми знаходимо згадки про ярмарок, чумакування, заробітчанство тощо. (Галина Довженок)
За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 13 - 14.
Хаха