"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)
"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
"Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..." (Еміль Ґирляну)
"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)
"Жив-був собі цар, а в дворі цього царя росло дерево настільки високе, що його верхівки ніхто й не бачив. Це дерево цвіло і плодоносило щороку, але ні цар, ні його придворні, ні будь-який інший землянин не бачили ніколи його плоду. Отже там, у висоті, куди не сягає людське око, хтось не лишав їх опадати на землю, а вчасно збирав. Цар же лише хотів дізнатися, що за плоди родить те дерево, тож оголосив по всьому своєму царстві, що той, хто вилізе на нього і зможе розказати, які той має плоди, одружиться на одній із його доньок, яку сам собі вибере. З’їхалися всілякі бояри, королевичі, навіть хлопці-молодці, але жоден із них не зміг вилізти на дерево. А при царському дворі жив зарозумілий хлопець, який похвалився своїй матері, що він зможе вилізти. От він і попросив її піти до царя й передати тому, що він це зробить. Цар не повірив цьому та й покликав Данчу до себе..." (Йоан Славіч)
"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)
"Одного разу влітку, незадовго до Зелених свят, я прокрадаюся з хати і йду серед білого дня до вуйка Васіле, старшого брата мого батька, красти черешні; бо тільки в нього та ще десь у кількох місцях у селі була рання черешня, яка дозрівала близько Зеленої неділі. І я роздумую, як то зробити, щоб мене не впіймали. Спочатку я заходжу до нього в хату i вдаю, що кличу Йона скупатися в річці. – Йона немає вдома, – сказала тітка Маріоара, – поїхав привезти сукманів із твоїм вуйком Васіле до чесалки в Кодрень, що біля фортеці. Хочу вам сказати, що в Хумулештях прядуть і дівчата й хлопці, і жінки й чоловіки; і робиться там багато сувоїв: i чорного, і чорного з білим, різноякісного сукна, яке продають і шматками, і вже шитими. І продають все там же, на місці, вірменським купцям, що приїжджають навмисне з інших міст: з Фокшаню, Бакеу, Романа, Тиргу-Фрумос та звідусіль, а також спродують на ярмарках повсюди..." (Йон Крянґе)
"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)
"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)
"Сам себе перехитрив" - з добірки "А пісня жива"
"Сашків корабель" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Святкове вбрання" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Святковий обід" - з добірки "Святковий обід"
"Сергійкова квітка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сергійкова квітка" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Сива волосинка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сині оченята" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Синій олівець" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Синій олівець" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Синій світ" - з добірки "Святковий обід"
"Сидить Юрко на санчатах" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сім ножів" - зі збірки "Материне поле"
"Скажи людині: "Доброго дня!"" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скільки ж я ранків проспав..." - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скляне мишеня" - з добірки "Святковий обід"
"Скляний чоловічок" - зі збірки "Бути людиною"
"Склянка води" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скупий" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Смітник" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сніжинка й Сонце" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Соловей і Жук" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Соловейкове гніздо" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Солом'яні брилі" - з добірки "Святковий обід"
"Сонце і Сонечко" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сонячний день узимку" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Сорока-білобока" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сором" - з добірки "Святковий обід"
"Соромно перед соловейком" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Соромно перед соловейком" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Співуча пір'їнка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Спіть, мамо, спіть..." - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Спляча книга" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Спляча книга" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Срібний карбованець" - з добірки "Святковий обід"
"Старий пень" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Старий пень" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Страшний черв'ячок" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Суниці для Наталі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Суниці для Наталі" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Суперечка двох книг" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Суперечка двох книг" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сухар і Хліб" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Сяйна Вершина і Кам'яниста Стежка" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Сяюча вершина й кам'яниста стежина" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сьома дочка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сьома дочка" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
Педагогіка:
Дитяча збірка Сергія Ґуберначука представляє цікаві й яскраві образи, які поєднуючись із колористикою ілюстрацій, спонукають дітлахів до читання, сприяють їх розвитку, заряджають оптимізмом. Вірші випромінюють наївну дитячу радість і захоплюють маленького читача добрими історіями, відчуттям казки й дива. В оригінальній формі піднімаються питання любові до України, доброго відношення між людьми, краси природи, навчання і пізнання нового. Дотепні вірші, самобутні думки поета, яскраві ілюстрації, що мають позитивну енергетику, будуть не тільки до смаку, але й на користь дітям. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку зможуть отримати задоволення, набути нових знань. Книжка ніби розмовляє з читачами, надихає перечитувати вірші, розуміти їх суть і мудрі поради. «Тобі, золотко моє…» – це сучасна, світла й жива поетична збірка, її слова та ілюстрації ніби дихають.
"Дзвінок в двері. Михайло радо зіскочив зі стільця і чимдуж помчав відчиняти двері. "Мамо, мамо..." - голосно гукав хлопчик. Михайлик прокрутив двічі назад ключ, як навчала мати, та прочинив двері. Жінка років тридцяти втомлено стояла на порозі. "Мамонько… Усе гаразд?" – тихенько запитав хлопчик. "Так. Не зважай, синку. Просто втомилася на роботі..." (Софія Дяченко)
"Субота… Вероніка збирала речі для дитячого будинку. Її діти вже повиростали, то не викидати ж їх на смітник? Благодійністю вона займалась вже давно: то надішле гроші, то принесе діткам цукерки чи іграшки їм передасть. Жінка вважала, що кожна дитина заслуговує хоч на маленьку приємність. Вона дістала із комоду стару ляльку. Коли вона була малою, ніколи з нею не розлучалась. Згадалась їй одна не дуже приємна історія, пов'язана з цією іграшкою.
Було це, мабуть, в класі третьому..." (Софія Дяченко)
Велика добірка віршованих загадок від Тамари Коломієць зі збірки віршів "Найперша стежечка": «Росте в саду веселиця...», «Біла грядка...», «Скинув шубку їжачок...», «Що на хаті дах...», «У носатого Івана...», «Цей скляр старанний дуже...», «Чекали на мене сади...», «На тонких бринять стеблинках...», «Мірошниця біла-біла...», «Руда, руда рудиця...», «Довгохвосту лиску маю...», «Водовоз-торохтій...», «Дівча вітру вклонялося...», «Ходить Густя з Густятами...», «Що сивий кінь...», «У печері при заслоні...», «Одчиняйтесь, ворота...», «Що воно за сіть...», «Котилось котильце...», «Білий білан...», «Крикля-зникля за горою...», «Лежить-біжить...», «Ухопився за дріт...», «Літун-шелестун...», «Ішла Улита...», «Летів гість...», «Покурилася кура...», «Ішов плаксій невтишимий...», «Ходив сівач...», «М’який, білий стелив постіль...», «Сидять злюки на грядці...», «Чудернацький вертоліт...», «Я хоч хатка, а жива...», «Біла копиця...», «Скочив скочень на жердину...» «Я гойдаюсь на билинці...», «Чи усі ви ягідками».
Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...
"На дорозі лежав старий Камінь і важко дихав. Він багато бачив, але нікому не міг розповісти побачене, оскільки був німий. Сумно проводжав автобуси. Слухав, як шумить в річці вода. І так минав день за днем, а на нього ніхто не звертав уваги. «Може, це тому, що я сірий?!» – подумав Камінь. Одного разу дорогою йшов чоловік і раптом побачив камінь. Взяв його в руки, подивився на нього з різних боків і сховав у свою сумку. Це був Скульптор..." (Тетяна Винник)
Віршик для дітей "Пінгвіни"; пальчикові ігри-вірші: "У колі", "Синички", "На високій горі" — добірка творів Тетяни Мельник.
"Історія ця трапилася давно, коли саме, вже й не згадаєш, але повідати її вам дуже хочеться. В однім казковім лісі, де звірі говорили, де птахи щебетали веселі пісні, жила-була лисичка. Мала вона свою хатинку під старою ялиною. Затишно було у її домівці. Біля віконця стояв стіл і стільці, у пічці потріскували дровенята й від них тепло розливалося по кімнаті та головною окрасою помешкання була — бібліотека. Так-так, саме книги полюбляла читати наша лисичка. Усі мешканці цієї чарівної місцини її знали й радо приходили у гості. Лиска кожного зустрічала привітно, пригощала малиновим варенням і гарячим чаєм, читала цікаві історії, казки, вірші. Кожен, хто потрапляв до неї, завжди повертався до дому у гарному настрої й з добротою у серці..." (Тетяна Прокоф’єва)
"У вишневому садочку,
На високому горбочку
Стоїть хатка невеличка,
І маленьке зайченя
в цій домівці прожива.
Любить гратись та співати,
Новий день всім звеселяти.
Тато й мама його люблять,
Обіймають і голублять..."(Тетяна Прокоф’єва)
