Оповідання та казочки Василя Сухомлинського зі збірки "Пшеничний колосок" з ілюстраціями:
------------------------
"Познайомтесь з хлопчиком Андрійком, який ніколи не говорив «Дякую!». Та ще одним хлопчиком Іванком, який завжди дякував усім за добрі справи. Якось вони пішли до крамниці за морозивом. Коли вони купили морозиво, Іванко сказав продавщині: «Дякую!» А Андрійко мовчки взяв до рук своє морозиво і нічого не сказав продавщині..." (Вікторія Лабунець)
Поезії Марійки Підгірянки про маму: "Мати", "Моя мама".
Вірші Максима Рильського, Сидора Воробкевича, Миколи Чернявського, Амвросія Метлинського (Могили), Панаса Мирного, Любові Забашти, Володимира Самійленка, Олега Головка, Семена Данилова, Євгена Гуцала, Янки Купали про рідну мову.
Вірші Володимира Сосюри, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, присвячені Україні: "Любіть Україну", "Сини України, згадайте минуле..", "Ми українці". За виданням "Мова - народ" Олекси Тихого.
Вірші про українську вишиванку та вишиті рушники для Вас написали: Вадим Крищенко, Г. Мовчан, Василь Симоненко, Яна Яковенко, Леся Храплива-Щур, Валентина Ткаченко, Наталя Карпенко, Наталя Любиченко, Варвара Гринько, Ганна Черінь, Дмитро Чередниченко, Дмитро Мегелик, Марія Хоросницька, Наталка Поклад, Володимир Лучук, Тамара Коломієць, Галина Кирпа, Андрій Малишко, Тетяна Винник, Микола Шерник, Оксана Вишневська, Надія Кір'ян, Тетяна Строкач, Юлія Хандожинська, Любов Сердунич, Лана Виноградова, Надія Козак, Марія Чайківчанка, Марія Деленко, Галина Онацька, Леся Гук, Володимир Даник, Петро Сингаївський, Наталя Карпенко, Юлія Забіяка, Сергій Мостюк, Ганна Максимович, Тетяна Комлік та багато інших сучасних українських авторів. Читаймо!
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
"Як народжувався идароп — авторський поетичний жанр; зразок неодноплощинного мислення; передмова до написання всеукраїнської об’єднувальної ідеї, до створення авторської філософії ціленаправленого інакомислія. Дослідницьке проникнення в проблематику вивело на авторський поетичний жанр. Думка в идаропі не нав’язується, а пропонується. Авторський монолог вірша перетворюється на діалог рівнозначимих «за» і «проти», що спонукає читача не на споживацьке пережовування прочитаного, а на зацікавлене конструювання власної думки навколо заданої фактом самого идаропа проблеми. Структурна побудова вірша має такий вигляд: Теза, Антитеза, Алогічний висновок та Идаропна метаморфоза. Алогічність працює на логічне мислення, відтінює та підкреслює задану проблематику..." (Володимир Нагорняк)
«Джури і підводний човен» — третя, заключна книга захоплюючої історичної трилогії «Джури». У цьому романі Володимир Рутківський знову постає блискучим оповідачем і чарівником слова. На тебе, любий читачу, чекають неймовірні пригоди, шалені звитяги і нові відкриття. Разом з героями роману ти оборонятимеш Київ, перепливеш неприступні дніпровські пороги, розвідаєш таємниці підземної Хортиці, штурмуватимеш Очаківську фортецю. Ти також дізнаєшся, як Санько допоміг Грицикові стати непереможним воїном — характерником, чому Демко Дурна Сила знову змінив своє прізвисько, і як Телесикові з Чорториєм вдалося винайти підводний човен і перепливти на ньому Чорне море. А небезпеки… На те вони й небезпеки, аби їх долати...
«Джури-характерники» — друга книга захоплюючої історичної трилогії провідного сучасного українського письменника Володимира Рутківського. У цьому гостросюжетному романі читачі зустрінуться зі своїми улюбленими героями з попереднього роману «Джури козака Швайки» — юним характерником Саньком та його вірним другом Грициком. Хлопці підросли, змужніли, і тепер нарівні з дорослими козаками беруть участь у військових виправах. У романі з’являється ще один відчайдушний герой — маленький характерник Телесик зі своєю дитячою ватагою. А небезпека й надалі чигає на кожному кроці…
У добірці надзвичайно цікавих і веселих казок для дітей від Всеволода Нестайка знайдете: "Про комарика Зюзю", "Пригоди близнят-козенят", "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця", "В Країні Сонячних Зайчиків", "Чарівне дзеркальце або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" та "В Країні Місячних Зайчиків".
"Гаряча квітка" - з добірки "Важлива звістка"
"Гаряча квітка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гвинтик" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Говорити без дозволу не можна" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Горбатенька дівчинка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гостини" - з добірки "Важлива звістка"
"Гостини у горобини" - з добірки "Важлива звістка"
"Гроза у лісі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гудуть, а меду не приносять" - зі збірки «Куди поспішали мурашки»
"Я втікав. Я постійно втікав. Мене злостила, ні – бісила, повторюваність одного й того ж. Якби був живий Сент-Екзюпері, я б йому написав: „Дорогий Антуане, ми могли б з вами стати справжніми друзями. Я, як і ви, не витримую „дублювання однієї ж і тієї ж думки двома різними мовами”. Це дійсно безглузда втрата часу, який можна було б вкласти хоча би в якусь справу або як мінімум віддати насолоді. Де б я не був, куди б не потикався, через певний час починалось переливання з пустого в порожнє. Батьки, що наче навмисно створені для того, щоб ти відчув себе дебілом. Вчителі, впевнені у повній відсутності в тебе пам’яті. Якщо хтось робить щось не так, це ж зовсім не означає, що він не знає, що так робити не можна. Існують гори причин, які штовхають робити не так. Найпростіше припущення – людина не знає як зробити так... (Галина Мирослава)
"Тільки не кричіть. Я не можу зосередитись, коли розмовляю. Починаю з одного, а закінчую іншим. Відчуваю, що перескакую, якусь межу перетинаю, та спинитись щось не дає. Ви все робили, щоб мені важко було бути собою. Мені не під силу сказати, що насправді думаю, мене зсередини пориває догодити, бо так по-вашому правильно. Я завжди казала вам лише те, що ви хотіли почути. Але тепер ви мені вже нічого не зробите. Все скажу, все, що думаю. Чому я так вчинила? Бо вона сама винна, вона штовхала на це. На очі її гляньте. Вони кого хочуть допечуть. Бачите? Думала, що як на вигляд гарна, все їй дозволено. А я відчувала, що та потвора в собі носить. Серце не обдуриш. Терпіти вже несила було. Чого вона до нього приходила? Була б порядна — вдома сиділа б по ночах. Бог її скарав. Навіщо ви мені її казки показуєте? Знайшли писаку. Катерина II теж писала, про доброчинність, до речі, в серії „Зразкові казки російських письменників” видавалась, Світлана Іванівна до школи приносила. І що?..." (Галина Мирослава)
Не можу з тим відійти на той світ, мушу виповісти. Болить воно, муляє. Хочу спокійно переставитись, воно ж не дає, хоч і давнє. Молодий я тоді був, мене совіти до війська забрали та на фронт кинули. Якраз перед кінцем війни. Ми в Секешфегерварі, дуже гарне місто, край угорський, в монастирі отаборились, довго звідти стріляли, а як втихло, дивлюсь — хлопці, з якими служив, солдатики молоденькі, черниць ґвалтують разом, у рот вкладати прутня змушують, у вуха випускають, одяг їхній монастирський на них роздирають і на ганучі беруть. Я ж з родини, що в Бога вірить, у мене душа навпіл рветься, того тягаря витримати не може, а заступитись не смію — розстріл на місці. Стою поруч, сльози ковтаю, брешу, що то піт, відмовляюсь, кажу: „Не стоїть”, а сам молитви безперестанку шепчу. „Ти што, вєрующій?” — питають, головою киваю, мов ні, а в Бога тут же пробачення прошу. Петром мене, мабуть, нарекли недарма, мав я на своїй шкурі відчути як то від Бога заради свого життя відмовляються..." (Галина Мирослава)
"Івасик дуже, ні — дужезно, хотів навчитись читати якнайшвидше. Він наполегливо вчив з мамою від букви до букви українську абетку, а як тільки азбука була подолана, Івась з задоволенням погодився на мамину пропозицію читати по складах, розшукуючи назви міст, у яких є заданий склад. 1 червня, у щорічний День захисту дітей, Іванчик від самісінького ранку мав гарний-прегарний настрій. І, сповнений наснаги, відразу після сніданку витягнув з шухляди вчетверо складену карту України, на якій були позначені всі міста й містечка, розклав і почав шукати українські міста, які б мали у собі склад ''чер''. То правда, що не завжди Іванкові пошуки завершувались успішно, проте цього разу хлопчикові таланило. Першим містом, яке він віднайшов на карті, виявився Чернігів. Мама, що сиділа поруч, пожвавилась, коли синочок показав пальчиком продруковану назву..." (Галина Мирослава)
"Івасик ріс кмітливим хлопчиком, допитливим. Якось мама читала йому віршик, де було написано, що "люди — як птахи". Івасик, уважно прослухавши, відразу звернувся до мами з запитанням: — Як страуси? — Гадаю, що у вірші йдеться не про зріст, а про вміння літати. — А страуси не літають. Ківі теж не літають. Дарма що птахи! — зауважив хлопчик..." (Галина Мирослава)
"Весело розгойдуючись на стільчику, Омелянчик взявся до домашнього завдання з англійської. Він силувався скласти англійські буквиці докупки й отримати слова. Коли мама почула слово ''юнн'', вона перестала перекладати речі й запитала: – ''Юнн''? А що це таке? Як воно пишеться? – Хіба не здогадуєшся? Прислухайся... ''Юнн'', майже по-нашому, відразу ясно, що воно означає ''юний'', спочатку пишеться слово ''ти'': ''вай'', ''ов'', ''ю'', а за ними: ''ен'', ''джі'', – розтлумачував Мілько..." (Галина Мирослава)
