Галина Мирослава. «Чер» (оповідання для дошкільнят та молодших школярів)

 

 

 

Галина Мирослава

ЧЕР

(оповідання для дошкільнят та молодших школярів)

 

                                                                               Як я малим збирався навесні
                                                                               Піти у світ незнаними шляхами.
                                                                               Сорочку мати вишила мені,
                                                                               Червоними та чорними,
                                                                               Червоними та чорними нитками.

                                                                                (Дмитро Павличко "Два кольори")

 

Івасик дуже, ні — дужезно, хотів навчитись читати якнайшвидше. Він наполегливо вчив з мамою від букви до букви українську абетку, а як тільки азбука була подолана, Івась з задоволенням погодився на мамину пропозицію читати по складах, розшукуючи назви міст, у яких є заданий склад. 

1 червня, у щорічний День захисту дітей, Іванчик від самісінького ранку мав гарний-прегарний настрій. І, сповнений наснаги, відразу після сніданку витягнув з шухляди вчетверо складену мапу України, на якій були позначені всі міста й містечка, розклав і почав шукати українські міста, які б мали у собі склад ''чер''. То правда, що не завжди Іванкові пошуки завершувались успішно, проте цього разу хлопчикові таланило. Першим містом, яке він віднайшов на карті, виявився Чернігів. Мама, що  сиділа поруч, пожвавилась, коли синочок показав пальчиком продруковану назву.

— О, це одне з найдавніших українських міст, воно засноване наприкінці 7 століття. Зараз 21-е. 

Матуся вийняла 21 паличку з коробочки на столі, розклала їх усіх на підлозі, а тоді відсунула сім вбік. Іванцьо нарахував 14 паличок, що означало 1400 років. 1400 років тому.

— А чому це місто називають Чернігів? — запитав він.

— Колись давно навколо Чернігова росли темні густі бори, мабуть, на згадку про них. 

— Тоді місто було б Чорнігів, — зауважив хлопчик.

—  З давніх часів у нашій мові збереглось слово "чернь", воно означає чорний, чорний одяг, точніше — усяку чорноту.

Іванко уважно подивився на неньку, кивнув головою на знак розуміння й продовжив шукати нове місто на "чер". Нижче Чернігова майже відразу віднайшов Черкаси. Усміхнувся:

— Черк. Місто сірників.

—  Молодець! — привітала хлопчика матуня, — А справді! Одна з відомих версій назви міста — саме від слова "черкати", тільки не сірники, а межу, "черкати межу", черкати у значенні проводити. Хоча існує інше тлумачення — від "чрха", тобто "чорної річки" іллірійською мовою. У сиву давнину міста будували переважно біля річок. Гадаю, що таки від чорного кольору.  До речі, Черкаси, — також старовинне місто. Молодше, звичайно, але відоме вже з 13 століття.

Неня знову розмістила 21 паличку на підлозі й відпихнула вбік 13. Іванусь нарахував 8.

— 800 років тому, — додала мамуся.

Погляд Івана ковзнув лівобіч — там на нього чекали Чернівці.

— Мамцю, дивись. Ми тут колись були.

— Так, синочку. Чудесна столиця Буковини, оспівана в піснях. Чернівці  датують 12-им століттям, місто з'явилось на місці городища Черн, Чернь. Так виглядає, що і ця назва виникла завдяки чорній барві. 

Цього́раз Ванько́ сам розклав 21 паличку і від'єднав 12. Отримав 9.

— 900 років, — задоволено підрахував уголос.

— 900, — повторила мамуня.

— А є ще міста на "чер"?

— Так, є, одне, молодше й менше.

Ковзаючи поглядом туди-сюди по мапі, малий швидко знайшов Червоноград. Задоволення, здавалось, вискакувало з хлопчиська навіть через вуха.

— Але воно не чорне, еге ж? Червоне?

— Твоя правда. Хоча червоним Червоноград став лише у минулому столітті, попри те, що відомий з 17-го.

Іванечко підтягнув до себе 21 паличку, відняв від неї 17, побачив 4 й виразно проговорив:

— Чотириста років.

— Але не плутай місто Червоноград з Червоногородом, від якого до нашого часу залишився тільки зруйнований, проте дивовижний, замок. Червоногорода на цій карті не знайти, не віднайдеш також українських сіл, що починаються на ''чер'', а їх багатенько, до того ж кожне має свою історію.

— А від червоного кольору села є?

— Чимало. А чи ти знаєш, що місяць червень, який сьогодні почався, теж від червоного, точніше від черв'ячка, з якого добували колись червону фарбу?!

— Черн, Черв, — проговорив про себе Ванюсик.

Ненька усміхнулась і заспівала, продовжуючи розглядати карту:

"Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба".

 

На відео: Квітка Цісик. Пісня "Два кольори".

 

— Зачекай, — раптом обізвалась вона, — мені здається, я щось зауважила. Дивись — якщо з'єднати міста на "чер" між собою в тому порядку, в якому ти їх знайшов, ми отримаємо чотирикутник. Бачиш?! Він такої форми, що навіть нагадує прямокутник. А якщо поз'єднуємо Червоноград з Черкасами, а Чернівці з Черніговом, то поблизу перехрестя опиниться...

— Бер-ди-чів!

— Неймовірно! Наш рідний Бердичів, у якому ми живемо! А нам якраз слід сходити на вулицю Червону нашого Бердичева й закупитися. Йдемо? Пошукаємо чорні й червоні черешні. Як тобі? 

—  Йдемо! — почулось у відповідь, та вже з другої кімнати, куди Іван побіг переодягатися.

Того дня дружня парочка — мама й син — довго гуляли містом, значно довше, ніж зазвичай, і розповідали по черзі одне одному всілякі цікавезні байки.  

 

Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".