"П'є вечір воду з річки.
Зорі сяють, як свічки.
Щербатий місяць мовчки
Плів вербичкам кіски.
Обрій оповили рожеві хмарки,
Наче живодайні думки."(Людмила Кибалка)
"Ми на своїй землі,
Тож її сила в нашій крові.
Забули москалі:
Козаки — Воїни Христові!"(Людмила Кибалка)
"Голос серця —
Ангела слова.
Голос серця —
Рідна мова.
Голос серця —
Пісня колискова.
Голос серця —
Досвітня зірниця.
Промінь сонця —
Душі безсмертя."(Людмила Кибалка)
"Сім'я — сім поколінь і я.
Линуть в ірій століття,
А кожне покоління
У скарбницю життя
Складає надбання,
Яке важливе для розуміння
Щастя й буття..." (Людмила Кибалка)
"Кохання - витати в емпіреях,
Очима в мрію впитися,
Ховати рум'янець на щоках...
А втім, серця двох мережать
На рушнику Щастя в пишних узорах,
Назустріч іскристо летять,
Як на крилах білосніжних ..."(Людмила Кибалка)
"Лев пишну гриву має.
Еге, кожний тікає –
Великий звір лякає."(Людмила Кибалка)
"На дереві спати
Я мастак!
А скажіть, любі друзі,
Що не так!
Від людського ока сховався,
Під листочок замаскувався.
Ніхто мене не зачіпає,
Бо про мою засідку не знає.
На пташину чатую -
Нею поласую. " (Людмила Кибалка)
"Серце із серцем розмовляло.
Одне з них запитало:
– Де шукати Добро?
– Там злагода панує,
Де душевна гармонія існує.
Любов завжди Радість дарує,
Віру й Надію примножує,
Тож у кожному з нас живе Добро, –
Інше відповіло."(Людмила Кибалка)
"Невиконані обіцянки
На совісті казкарів…
Втратили надію мрійники –
Розгубили жданки…"(Людмила Кибалка)
"На зеленому серпанку
Розсипало сонечко
Намистинки зранку.
Покотилися, розгубилися
У травиці-муравиці.
Круглолице сонечко
Промінчики-рученята простягло:
— Любі діточки!
Як на ниточку намистинки нанизати,
Щоб докупи все зібрати..." (Людмила Кибалка)
"Білочка з хатинки виглядає,
Друзів до себе закликає:
– Тож, любі, усіх в гості чекаю!
Смачними пирогами пригощаю!"(Людмила Кибалка)
"Батьківська хата — Берегиня роду.
Вона скарбниця золота,
Де зберігається знання родоводу
Та історія рідного народу."(Людмила Кибалка)
"Орнаментальна ознака –
Творити об'єктивний світ.
Щира душа –
Любові світ;
Щира душа –
Це Духовна краса,
Мов чисті небеса."(Людмила Кибалка)
"Димом димарі мережать небо,
Яке комори відкриває,
Де сніговій сніжинки вирізає,
А ними землю напрочуд оповиває..."(Людмила Кибалка)
"Новий рік двері відчиняє.
У нього питаю:
- Що взяти мушу в майбуття?
- Віру, Надію, Любов, -
Мені відповідає. -
Вони сестри мудрі,
А з ними лагодиться буття..."(Людмила Кибалка)
"Жовтогарячий ранок
Заплітає коси травам,
Вмиває прозорими крихтами
Роси.
Сьогодні буде краще,
Ніж учора,
Бо сонце Боже усміхається мені."(Людмила Кибалка)
"Моя рідна земля", "Казка світанкова", "Стежка", "Вiтчизно моя", "Просинь", "Проміння", "Чудесний витвір" — такі поезії увійшли до красивої добірки віршів по Україну від нашої сучасниці — киянки Людмили Кибалки.
Людмила Кибалка — сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони — щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...
"З глибин душі
Воскресла давня мрія.
Така стара...
І знову – молода.
На видноколі
Трикутник журавлиний лине,
Як візія минулого життя.
Жадання заповітне в ірій рине,
Шукаючи можливості буття."(Людмила Кибалка)
"Барвно травень одягає
Сади, парки, ліси;
Ніжно розчісує
Вербам довгі коси;
Яблуням дарує
Білі хустки;
Щоранку розсипає
Блискітки роси."(Людмила Кибалка)