Людмила Кибалка — сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони — щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...
"З глибин душі
Воскресла давня мрія.
Така стара...
І знову – молода.
На видноколі
Трикутник журавлиний лине,
Як візія минулого життя.
Жадання заповітне в ірій рине,
Шукаючи можливості буття."(Людмила Кибалка)
"Барвно травень одягає
Сади, парки, ліси;
Ніжно розчісує
Вербам довгі коси;
Яблуням дарує
Білі хустки;
Щоранку розсипає
Блискітки роси."(Людмила Кибалка)
"У безодню неба лине душа,
Щоб зоріти зорею.
До гурту поспіша,
Щоб із чарівною піснею
Та з Любов'ю найсолодшою
Ширяти над землею."(Людмила Кибалка)
"Призначення людини —
Це бути щасливою.
Сонцепад радості зливою
Наповнює душу щоднини,
Якщо крізь призму любові
Сприймати ближнього свого;
Жити за законами світобудови."(Людмила Кибалка)
"З В**** – прийшла барвиста пора,
Радіє дітвора.
З Д**** – ліва притока Дніпра."(Весна, Десна)
"Мені приснився мирний сон:
Я був удома, у своїй кімнаті,Зі мною робот і блакитний слон,І радісно всміхались мама й тато.В садочок уві сні ходив.Про Кожум'яку казку нам читали.Із пластиліну я ведмедика зліпив.І у піратів весело ми грали..."(Людмила Федорова)
"Реве та стогне Дніпр широкий,
Як грізний Бог виходить із води.
Він Україну, неньку синьооку,
Порятувати хоче від біди.
І хвилі — сльози котить, наче мати.
І стогін рветься з глибини.
"Закрийте небо! — просить він у НАТО. —
І світ врятуйте від війни!""(Людмила Федорова)
"Якби ви знали, москалі,
Що засідали у кремлі.
Як вас Бандерівці чекали
І що для вас приготували.
Ви не напали б уночі.
Якби хоч трохи мізки мали.
І добре все прорахували.
Ви не пішли б нас «захищати»,
Себе вам треба рятувати.
Спецоперація у вас?
Покажемо вам майстер-клас!.."(Людмила Федорова)
"Чорна хмара вкрила небо голубе,
То ворожа сила в Україну йде.
Нашу Батьківщину хочуть підкорить.
Вольниця козацька від ракет горить.
Нумо козачата станемо у стрій.
Ворогам поганим ми дамо відбій.
В них багато зброї, армія і флот.
Наша перевага — відданий народ..."(Людмили Федорової)
"Дощ", "Не кидайсь хлібом, він святий!", "Зимовий ранок", "Розмова з другом", "Дівчина", "Мова", "Рідна мова", "Як парость виноградної лози", "Білі мухи" - дитячі поезії Максима Рильського.
"Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям."(Максим Рильський)
Коротенькі віршовані казочки Варвари Гринько зі збирки "Букварик-веселик": "Білий бичок", "Лис", "Цапок", "Казочка про букви".
Читайте коротенькі дитячі віршики про зиму від Анатолія Камінчука: "Забарилася зима", "Зима", "Стало біло-біло", "Сніг іде густий", "Баба Віхола", "Русак і біляк", "Годівнички", "Усі дерева в інеї", "Ожеледиця", "Хуртовина", "Ведмежі сни", "Гукає сич", "Горобчик", "Спи, сонечко, спи", "Півникове горе", "Я - кульбаба, ти - кульдід".
"...можна пройти крізь пустелі та хащі...
Тільки без мами не можна нізащо,
бо найдорожче стоїть за словами:
в світі усе починається з мами..."
(Анатолій Костецький)Вірші про маму від поетів Київщини: Лариси Цілик, Сергія Цушка, Оксани Шалак, Геннадія Горового, Оляни Рути, Вадима Крищенка, Лідії Новикової, Бориса Мозолевського, Оксани Кротюк, Галини Манів, Наталі Любиченко, Анатолія Костецького, Дмитра Білоуса, Ярослави Шекери, Емілії Саталкіної.
"В світі пісня наймиліша,
в серці ймення найрідніше.
Моя мама... моя мама..."
(Беян Сафаді)
Старий Лев, втомившись володарювати, оселяється у славному Львові, у чудовій мансарді з вікнами на площу Ринок. Одного разу під час дощу стеля його помешкання починає текти – без ремонту не обійтися, і Старий Лев просить допомоги у своїх найближчих друзів – Крокодила, Слона та Жирафи. Щойно друзі прибувають до Львова, з ними стаються дивовижні історії... Ця віршована казка Мар'яни Савки – справжня візитка міста Львова, де ледь не щодень стаються дива.
"З дитинства мене оточувало дуже багато книжок, бо мої батьки мали гарну бібліотеку. Кілька полиць були тільки моїми — з найкращими дитячими книжками, які тоді лишень можна було знайти й придбати. Мені так подобалося читати, що я собі мріяла й про якусь таку професію. Сиди собі, читай! Але ж ви знаєте, що мрії збуваються. Тепер я і пишу книжки, і видаю, і, звичайно ж, читаю! І це справжня насолода!" (Мар’яна Савка)
З раннього дитинства Марина Брацило відчула потяг до поетичного слова. Дитячі та юнацькі роки пройшли на острові Хортиця, який поетеса вважала одним із джерел своєї творчої наснаги. Переможниця багатьох Всеукраїнських пісенних та поетичних конкурсів і фестивалів. На підтвердження зрілості її творчості, в 19-річному віці, Марину Брацило було прийнято до Національної спілки письменників України (1997 р.). За фахом філолог (закінчила Запорізький державний університет). Працювала редактором в ряді всеукраїнських періодичних видань (м.Київ), разом із видавництвом «Смолоскип» проводила величезну роботу серед літераторів-початківців, зокрема, в якості одного із організаторів Ірпінських семінарів та як член журі фестивалю живої поезії «Молоде вино». Марина Брацило представляє літературне покоління дев’яностиків, яке сформувалось разом із незалежною державою, згуртувавшись навколо видавництва «Смолоскип», підтриманого українською діаспорою та Спілкою письменників України. Це середовище огранило її перші кроки у віршуванні українською, поволі привело і до авторської пісні. Марина була першою українською поетичною ластівкою зрусифікованого Запоріжжя.
"Я люблю його, мамо —
як люблять дітей і квіти,
Навіть більше — як люблять
свою найдзвінкішу пісню.
Я впустила Любов — як у вікна
впускають вітер,
Та вона не лишилась,
бо їй було надто тісно."(Марина Брацило)
