Публікації за тегом: Діти

""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)

"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."   

(Катерина Перелісна)

Любим донечкам пропонуємо добірочку казочок про феєчок та принцес у четвертій частинці збірки Галини Римар "Полінчині казки":

Казочка про принцесу і феєчок
Про доброго садівника, який врятував принцесу
Про принцесу, феєчок і місяці, що загралися
Нові подарунки феєчок для доброї принцеси і діток королівства
Казка про добрих феєчок, принцесу і птахів

 

 

 

"Гарна писанка у мене, 
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала, 
Малювала ж я сама. 
Змалювала дрібно квіти, 
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку 
Й поясочок поміж них."
(Катерина Перелісна)

Маємо чудову ідею, як перетворити вашу колекцію великодніх крашанок на квітучий сад, і тим самим прикрасити святковий стіл. Прикрашений таким чином, він викличе захоплення у ваших гостей і у вас самих. Обов'язково залучіть до виконання цієї задумки своїх дітей, адже їм теж буде цікаво створювати таку красу.

 "Сьогодні для мене важкий день. Учителька задала нам описати свою улюблену пору року. А що робити мені, якщо я всіх їх люблю?.. Я добре пам’ятаю, як одного разу запитав у батька кого він більше любить: мене чи маму. Батько відповів коротко: "Обидвох!". Хоча я наполягала, що хоча би мене трішки більше, ніж маму. Та він усе своє і те саме: "Обидвох нарівно!" Ось так і зараз. Не можу розділити їх. Бо усе одно їх люблю. Для мене це - великий пейзаж, у одній рамі, яка має чотири частини, підписані тим самим художником і намальовані теж ним, лише в різнім стані свого душевного та сердечного настрою..." (Василина Головчук)

"Як дванадцята настала,
Лялька тишу перервала,
Хоч Маруся вже заснула,
Та крізь сон таки почула:
Каже лялька ляльці: "Дзуськи,
Не піду я до Маруськи".

(Галина Мирослава)

"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...."  (Людмила Дорош)

 

"Рукавички мама доні
Виплела рідненькій,
Щоб загрілись її ручки,
Ніжні та маленькі."

(Галина Мирослава)

"...Як добре, коли вміють діти 
 Слова хороші говорити. 
 Але ще краще, як уміло 
 Слова оці довести ділом."

(Тетяна Строкач)

"Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Пісня весни" - оповідання, що увійшли до весняної добірки Олега Буценя.

"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" "Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі. Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)

 …Була така в Галичині поетка. Її знають переважно як дитячу авторку. Свого часу вона активно брала участь в українських галицьких шкільних, просвітницьких справах, багато писала для дитячих журналів ("Світ дитини" і ін.), допомагала в складанні букварів та читанок. Наразі продовжують виходити її дитячі збірки, можна знайти її і в сучасних читанках (дитяча класика на кшталт  "Українка я маленька, українці – батько й ненька…" чи "Мати наша мати, як голубка сива…" або такі шедеври дитячої поезії, як "Безконечні казочки"). Але насправді Марійка Підгірянка була не лише дитячою письменницею. У 1919 вона видала зовсім не дитячу поему "Мати-страдниця". Недитячими були її перші збірки: "Відгуки душі" (1908), втрачена "Краплини крові". Більшість її творів розкидано в різних тогочасних часописах. Марійка Підгірянка багато писала не тільки "актуальних" патріотичних, "виховних" віршів, але й чимало і чистої лірики – світлої, сумної, гіркої і трагічної. 

 

"Місяць викотив на луг
Світлячковий капелюх,
Розсмішив кирпаті зорі,
Гуртом сховані в коморі,
Розгулявся, розшарівся
Та й на повен зріст з’явився."

(Галина Мирослава)

 

 

 

"Настала осінь. В нашому саду
 Хороший урожай зібрали люди.
 Вже листя з яблунь облетіло все
 І шурхотить попід ногами всюди.
 Гуляли Оля й Ніна у саду,
 Ногами жовте листя підкидали.
 Рожеве яблуко на дереві вони
 Побачили, зраділи і зірвали..."

(Тетяна Строкач)

"Нас зі школи поведе святково
Промінь сонячний у далечінь.
Лиш залишиться позаду спогад
Тих років, що нас до школи вів...
Та стежина яблуневим садом,
Що водила, не згубивши крок,
Нас на перший й на останній
В нашому житті урок..."

(Юлія Хандожинська)

"Почалася ця дивовижна історія з випадку настільки ж несподіваного, наскільки й комічного. Шестикласники Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко, ховаючись за парапетом набережної, спостерігали за кормою трипалубного красеня-теплохода «Квітка-Основ'яненко». Там стояв капітан Семен Іванович Пилипей і про щось розмовляв із матросом Платошею. Капітан був високий, стрункий, статурний, у сліпучому кремовому кітелі і неймовірно прекрасному кашкеті з таким самим кремовим верхом, чорним околишем, золотим крабом і золотими позументами на чорному лакованому козирку..." (Всеволод Нестайко)

Нарешті, канікули, і можна відпочити!!! Дивимось 47 серій найцікавішого в світі мультика від телеканалу ПЛЮСПЛЮС - "Корисні підказки" ;)))) 

"...У неділю вранці, ще сонце не зійшло і темрява вкривала землю, а Марія Магдалина і Сальомея спішили вже до гробу Господнього. Вони бачили напередодні, як справедливий Йосиф з Ари-матеї клав тіло Христове у своїй скельній гробниці. А тепер ішли туди з пахучими олійками з мирри й альое, щоб намастити тіло Вчителя. Коли прийшли на місце, побачили, що камінь при вході відвалений, а гріб порожній. Збентежені, не знали, що це значить — аж ось з’явився над гробом янгол у білій, ясній як блискавка одежі і промовив: "Чому шукаєте живого між умерлими? Чи не провістив Він усе те, що з Ним сталося? Чи не провістив, що третього дня воскресне?" І жінки з радістю відійшли від гробу, щоб сповістити добру новину Його учням і вірним..." (Костянтина Малицька)

 

"Милочка Петриківська, завжди безтурботна й усміхнена, перша красуня сьомого «Б», в яку по черзі закохувалися всі хлопці класу, раптом перемінилася. У понеділок прийшла до школи заплакана і сумна. На всі розпитування тільки махала рукою і одверталася. За весь день ні разу не усміхнулася. Навіть коли Вова Сорока, намагаючись її розвеселити, став на парті догори ногами. "Понеділок — важкий день", — заспокоїв Вову Шурик Дармовис. Але й у вівторок Милочка була заплакана й сумна. "Мовчить, нічого не каже", — розгублено розводила руками Оксана Фіцелович. На парті догори дриґом стали вряд Вова Сорока, Шурик Дармовис, Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко. Але Милочка навіть голови не підвела. А коли й у середу Милочка прийшла до школи заплакана, сьомий «Б» вже не на жарт стурбувався...." (Всеволод Нестайко)