"Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці. Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться..." (Василь Сухомлинський)
"Розумова праця учня, успіхи та невдачі в навчанні — це його духовне життя, його внутрішній світ, нехтування яким може призвести до сумних наслідків. Дитина не тільки взнає щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоко особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається. Учитель для маленької дитини — живе втілення справедливості. Подивіться в очі учневі першого класу, що дістав незадовільну оцінку... Дитина не тільки почуває себе нещасною, а й проймається почуттям неприязні, а нерідко — й ворожості до вчителя. Учитель, який ставить двійку, по суті, за те, що дитина чогось не зрозуміла, здається дітям несправедливою людиною..." (Василь Сухомлинський)
"Навесні, перед закінченням першого класу, ми почали створювати Куток краси. Діти мріяли про нього давно. Він уявлявся нам тихим, затишним місцем, де незаймана краса природи доповнювалася б красою, створеною людськими руками. Мрія поривалася у майбутнє, ми думали про те, як з кожним роком у нашому кутку буде все більше рослин. Тут ми відпочиватимемо й працюватимемо, зустрічатимемо весну й прощатимемося з літом. Між шкільною садибою та заростями чагарника діти знайшли маленьку галявину, що межувала зі схилом яру, зарослим травою. Під час дощів тут збиралося багато вологи. Ми очистили галявину від бур’янів. Почали перетворювати її на зелені луки. Мрія надихнула дітей. Ми багато попрацювали, щоб перетворити галявинку на зелені луки. Довелося перенести з поля плиточки дерну, посадити їх та поливати. Діти з нетерпінням чекали дощу, щоб і він полив зелену травицю. Знайшли в лісі кілька паростків хмелю, пересадили їх на схил яру. На наше щастя, літо було вологим, і всі рослини добре прижилися..." (Василь Сухомлинський)
"У початкових класах, як і в «Школі радості», ми слухали музику природи, яка є найважливішим джерелом емоційного забарвлення слова, ключем до розуміння і переживання краси мелодії. Слухаючи музику природи, діти емоційно готувалися до хорового співу. Я домагався того, щоб вони розпізнавали в природі музику, співзвучну пісні, яку ми будемо співати. Недалеко від школи — прекрасний куточок. Вечірнє небо тут відбивається в дзеркальній поверхні ставу, з лугу долинає спів пташок; дзвінкою піснею коники зустрічають вечірню прохолоду. Тут ми кілька разів слухали музику природи перед тим, як розучити пісню українського композитора Якова Степового «Зоре моя вечірняя». У цій пісні прекрасно передано сприймання краси вечірньої зорі. В її мелодії діти вловлювали музику, яка зачаровувала їх тихими літніми вечорами. Тут же, в цьому куточку, ми вивчили пісню. Дітям хотілося співати. А потім, через кілька тижнів, діти виконували її у кімнаті для слухання музики, співів, гри на народних інструментах. Пісня пробудила у дітей спогади про красу вечірньої зорі, їхні обличчя світилися радістю..." (Василь Сухомлинський)
"Праця стає великим вихователем, коли вона входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, яка народжує зворушливу радість подолання труднощів, відкриває все нову й нову красу в навколишньому світі, пробуджує перше громадянське почуття — почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини. Радість праці — могутня виховна сила. У роки дитинства кожна дитина має глибоко пережити це благородне почуття. Перша осінь шкільного життя. На ділянці старші школярі виділили для нас кілька десятків квадратних метрів землі. Ми розпушили ґрунт — праця ця звична для сільської дитини. Кажу малюкам: «Тут ми посіємо озиму пшеницю, зберемо зерно, змелемо його. Це буде наш перший хліб». Діти добре знають, що таке хліб, і прагнуть працювати, як їхні батьки і матері; разом з тим у справі, яку ми задумуємо, є щось романтичне, є елемент гри. Мрія про перший хліб надихає, допомагає долати труднощі. А труднощі чималі: діти носять маленькими кошиками перегній, змішують його з ґрунтом, риють канавки для рядків пшениці, відбирають по зернятку насіння. Сівба перетворюється на справжнє свято. Натхнення працею охоплює усіх дітей. Нива засіяна, та ніхто не йде додому. Хочеться мріяти..."
"Дітей приваблює незвичайне — романтика подорожей і пригод, боротьба зі стихійними силами природи. Коли я вперше розповів малюкам про пригоди Робінзона Крузо, їм захотілося погратися в мандрівників, почути шум морських хвиль і гуркіт водоспаду. Діти вирішили зробити свій «Острів чудес» — таємничий куточок, в якому можна було б жити у світі гри. Цей «острів» ми створили у заростях терену та акації: побудували житло Робінзона з частоколом, що захищав від диких звірів, з таким самим вогнищем, як у нашого героя; зробили маленьке віконце, через яке дивились у неозору далечінь «моря», скопали маленьку грядку, посіяли на ній кілька десятків зерен пшениці та ячменю. Коля приводив сюди з дому навіть козеня — адже в господарстві Робінзона були кози. Принесли стару діжку, мотузки, цеглу. З обручів зробили ножі, змайстрували сіті для ловіння риби. Як первісні мисливці, добували вогонь тертям двох шматочків сухого дерева — адже могло трапитися, що у Робінзона не було ніяких інших засобів для добування вогню..." (Василь Сухомлинський)
"Мова — духовне багатство народу. «Скільки я знаю мов, стільки разів я людина», — говорить народна мудрість. Та багатство, втілене у скарбниці мов інших народів, лишається для людини неприступним, якщо вона не опанувала рідну мову, не відчула її краси. Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної мови, тим тонша її сприйнятливість до гри відтінків рідного слова, тим більше підготовлений її розум до опановування мовами інших народів, тим активніше сприймає серце красу слова. Я прагнув до того, щоб це життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя. «Подорожуючи» до живого джерела думки та слова, мої вихованці пізнавали одночасно емоційні, естетичні, смислові відтінки українського слова. Я домагався, щоб вони відчували красу мови, дбайливо ставились до слова, дбали про її чистоту..." (Василь Сухомлинський)
"Важливе завдання школи — виховати людину допитливою, творчою, такою, що думає. Я уявляю собі дитячі роки як школу мислення, а вчителя — як людину, що дбайливо формує організм і духовний світ своїх вихованців. Турбота про розвиток і зміцнення мозку дитини, про те, щоб це дзеркало, яке відбиває світ, завжди було чутливим і сприйнятливим, — один з головних обов’язків педагога. Як м’язи розвиваються і зміцнюються від фізичних вправ в процесі подолання труднощів, так і для формування та розвитку мозку необхідні праця й напруження. Мозок дитини розвивається і зміцнюється в процесі встановлення багатогранних зв’язків з предметами і явищами навколишнього світу — причинно-наслідкових, часових, функціональних. Я вбачав своє завдання в тому, щоб допомагати дітям зрозуміти ці зв’язки в явищах навколишнього світу, щоб формувати, зміцнювати й розвивати у них допитливий, гострий, спостережливий розум. Вправами, що пробуджують внутрішню енергію мозку, стимулюють гру розумових сил, є розв’язання задач на кмітливість. Ці задачі породжуються самими речами, предметами, явищами навколишнього світу..." (Василь Сухомлинський)
"Вилетіла Бджола з вулика, покружляла над пасікою. Чує, десь далеко-далеко дзвенять дзвіночки. Полетіла Бджола на музику дзвіночків. Прилетіла до лісу. На галявині — конвалії. Кожна квітка — маленький срібний дзвіночок. Усередині — золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу — лунає дзвін. І в степу, і на пасіці чути. Так Конвалія кличе Бджолу." (Василь Сухомлинський)
------------------------
"... А дідусь та Лаврик уже поспішали до лісу. Сніг був молодий, ще не злежався, але лижі ковзали добре, бо дідусь кілька днів тому змастив їх, а перед виїздом натер сукнинкою. Увійшовши до лісу, одразу побачили, що соснам непереливки. Багато дерев попригинало снігом, чимало гілок повідчахувалось. Дідусь стукав по стовбурах довбенькою, гамселив по гіллі тичкою. А Лаврик струшував сніг із маленьких сосонок. Густою холодною порошею обсипало дідуся й онука, а вони пробиралися від дерева до дерева, визволяли їх з-під снігової навали...." (Василь Чухліб)
В українського письменника Василя Чухліба - свій стиль і своє бачення світу. Він володіє рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, уміє розповісти цікаво і хвилююче (навіть - поетично) про речі, що на перший погляд - звичайні та буденні. У своїх оповіданнях йдеться про будні і свята, про допитливих і непосидючих дітлахів, які живуть у прекрасному світі на березі голубоокої Десни. Поруч з дітьми — дорослі, а також звірята, птахи, квіти — герої казок. Десна їх усіх об'єднує — і дітей, і дорослих, і мешканців лісу, гаю і лугу, всіх радує і напуває своєю солодкою водою... (Юрій Збанацький)
Казки Василя Чухліба для дітей: "Сопілкарик із джмелиного оркестру", "Туманець", "Лисичі гостини", "Колискова для ведмедів", "Лісова поштарка", "Сонячний зайчик", "Пісня тоненької очеретини".
Смішні віршики про тварин та птахів від Василя Шаройка: "Бурундук", "Гірські стрекалі", "Як врятували горобця".
«Весна», «Пiдсніжник», «Сонце», «Сонячний зайчик», «Писанка», «Великдень», «Великоднiй Hiжин» - вірші Тетяни Винник, що увійшли до цієї добірочки дитячих поезій про весну.
"Лише квіти живуть по-справжньому, бо вони живуть так, ніби розуміють краще від людей швидкоплинність життя. Ця фраза з фільму “Зламані квіти” якнайкраще пасує макам. Квіти дикого маку неймовірно красиві - яка легкість, тендітність, ніжність! Дикий мак росте розсіяно по всій території України на полях, межах і засмічених місцях, уздовж доріг, кам'янистих схилах..." (Ірина Михалевич)
"Чому нічка посварилася з ранком", "Як у Гавчика з'явився куцик", "Як їжачок врятував ялинку", "Як квіти подорожували до Віолії", "Чому кульбабки посивіли", "Як джмелі конюшину врятували", "Про папугу Гошу - справжнього професора", "Гошина історія, почута від бабусі", "Про хом'ячка Бориса", "Чому дерева плачуть", "Розповідь старої сосни", "Підсніжники", "Як барвінок прокидався від сну", "Як листопад зиму знайшов" - казки Віктора Васильчука з різних збірок.
"Котик Васько - пустун і витівник. То в черевик залізе, то в піч шугоне і вийде звідти не сірий, а чорний. А якось вранці надумав ганятися за синичкою, яку Миколка врятував від морозу. Певне, йому хотілося погратися з нею. Такий переполох здійняв, що Миколка не витримав і зачинив малого розбишаку до кроликової клітки, яка стояла у сінях..." (Віктор Васильчук)
"Це сталося давним-давно. У далекій і незвичній країні Ладії, де жили в мирі й злагоді чарівні чотири Пори Року, якось несподівано посварилися золотава Осінь і білосніжна Зима. І так, що навіть перестали спілкуватися між собою. А все через онуку бабусі Зими Снігуроньку. Змалку мала вона досить гарну звичку гостювати у своїх родичів. Та чомусь найбільше їй подобалося відвідувати тітоньку Осінь..." (Віктор Васильчук)
