Василь Сухомлинський. "Тисяча задач з живого задачника" - з книги "Серце віддаю дітям"


 

 

Василь Сухомлинський. Тисяча задач з живого задачника. Стаття з книги Серце віддаю дітям. Розділ - Роки дитинства.

 

 

Василь Сухомлинський

СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ

Розділ "РОКИ ДИТИНСТВА"

 

Завантажити текст статті "Тисяча задач з живого задачника" з розділу "Роки дитинства" книги Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям" (txt.zip)

 

 

ТИСЯЧА ЗАДАЧ ІЗ ЖИВОГО ЗАДАЧНИКА


Важливе завдання школи — виховати людину допитливою, творчою, такою, що думає. Я уявляю собі дитячі роки як школу мислення, а вчителя — як людину, що дбайливо формує організм і духовний світ своїх вихованців. Турбота про розвиток і зміцнення мозку дитини, про те, щоб це дзеркало, яке відбиває світ, завжди було чутливим і сприйнятливим, — один з головних обов’язків педагога. Як м’язи розвиваються і зміцнюються від фізичних вправ в процесі подолання труднощів, так і для формування та розвитку мозку необхідні праця й напруження.
Мозок дитини розвивається і зміцнюється в процесі встановлення багатогранних зв’язків з предметами і явищами навколишнього світу — причинно-наслідкових, часових, функціональних. Я вбачав своє завдання в тому, щоб допомагати дітям зрозуміти ці зв’язки в явищах навколишнього світу, щоб формувати, зміцнювати й розвивати у них допитливий, гострий, спостережливий розум.
Вправами, що пробуджують внутрішню енергію мозку, стимулюють гру розумових сил, є розв’язання задач на кмітливість. Ці задачі породжуються самими речами, предметами, явищами навколишнього світу. Я звертаю увагу дітей на те чи інше явище, добиваюся, щоб дитина побачила приховані, незрозумілі поки що для неї зв’язки, щоб у неї виникло прагнення знайти суть цих зв’язків, зрозуміти істину. Ключем до розв’язання задач завжди є активна діяльність, праця людини Напружуючи розумові сили, прагнучи встановити зв’язки між предметами і явищами, дитина виконує певну роботу. У навколишньому світі тисячі задач. Їх придумав народ, вони живуть у народній творчості як цікаві розповіді-загадки.

Ось одна з перших задач, які розв’язували діти під час відпочинку:

«З одного берега річки на другий треба перевезти вовка, козу і капусту. Одночасно не можна ні перевозити, ні залишати разом на березі вовка і козу, козу і капусту. Можна перевозити тільки вовка з капустою або ж кожного «пасажира» окремо. Можна робити скільки завгодно рейсів. Як перевезти вовка, козу і капусту, щоб все обійшлося добре?»

Народна педагогіка знає сотні аналогічних задач-загадок. До задач такого роду у малюків великий інтерес. І ось усі хлопчики й дівчатка задумалися: як же перевезти «пасажирів», щоб вовк не з’їв козу, а коза — капусту? Ми сидимо на березі ставу. Діти малюють на піску річку, знаходять маленькі камінці. Задачу, може, розв’яжуть не усі, але вже те, що діти напружено думають, — це прекрасний засіб розвитку розумових сил.

Розв’язання задач-загадок такого роду нагадує розумову працю під час гри в шахи; і там, і тут треба пам’ятати кілька намічених ходів. Я дав цю задачу семилітнім малюкам невдовзі після початку занять у першому класі. Хвилин через 10 її розв’язало троє дітей — Шура, Сергійко, Юра. Швидкий потік думки цих дітей, спрямований уперед, поєднується з чіпкою, гострою пам’яттю. Через 15 хвилин задачу розв’язали майже всі діти, та у Валі, Ніни, Петрика, Слави знову нічого не виходило. Я бачив, що нитка думки у свідомості дітей неначе обривається. Малюки розуміли зміст задачі, яскраво уявляли предмети і явища, про які йшлося, та як тільки були зроблені перші припущення, в їхній свідомості тьмяніло уявлення, яке було таким яскравим. Одним словом, дитина забувала те, що вона щойно пам’ятала.
З багатої скарбниці народної педагогіки я вибирав нові й нові задачі, сподіваючись, що в моїх тугодумів прокинеться інтерес до змісту, сюжету задачі-загадки.

Через кілька днів я дав таку народну задачу-загадку:

«Невеликий військовий загін підійшов до річки, через яку треба переправитися. Міст був поламаний, а річка глибока. Як бути? Раптом офіцер помітив біля берега двох хлопчиків, які гралися в човні. Та човен такий малий, що на ньому може переправитися тільки один солдат або тільки двоє хлопчиків — не більше. Однак усі солдати переправилися через річку саме на цьому човні. В який спосіб?»

Знову спостерігаю, як думають діти. Знову вони малюють на піску, прагнучи втримати в пам’яті кілька «шахових ходів». Знову бачу, як пригнічені Ніна, Слава та Петрик. У Валі радісно загорілися очі: вона розв’язала задачу. Починаю окремо працювати з тугодумами. Даю їм простіші задачі-загадки, розраховані на поглиблене осмислення натурального ряду чисел і встановлення взаємозв’язку між числами.


Ось 5 задач-загадок такого роду:


1. «Соколи й дуби».

Прилетіли соколи, сіли на дуби. Якщо по одному сядуть на дуб, то лишиться один сокіл, якщо по два, то лишиться один дуб. Скільки всього соколів і скільки дубів?


2. «На пасовиську».

Два хлопчики пасли овець. Якщо перший віддасть другому одну вівцю, то в них буде порівну. Якщо другий віддасть першому вівцю, то в першого буде овець у два рази більше, ніж у другого. Скільки овець було в кожного пастуха?


3. «Скільки гусей?».

Летить зграйка гусей, а назустріч їм гусак:
— Добридень, сто гусей, — каже він,
— Ні, нас не сто, — відповідають гуси. — Якщо нас стільки, скільки є, та ще стільки, та ще півстільки, та чверть стільки, та ще ти, гусак, — лише тоді буде сто.— Скільки всього летіло гусей?


4 «Голови й ноги».

У дворі ходять кури і скачуть кролики, всього 10 голів і 24 ноги. Скільки всього кроликів і скільки курей?


5. «Скільки куль?».

У мішку — 10 жовтих куль, 10 червоних, 5 зелених і 5 чорних. Візьми із заплющеними очима найменшу кількість куль, але щоб ти був упевнений, що взяв 7 куль одного кольору.


Ці задачі-загадки — незамінний засіб тренування розуму. Розв’язуючи кожну з них, треба пам’ятати від 2 до 4 попередніх і наступних «шахових ходів». Через пів року після початку цієї роботи Валя і Слава вже вміли розв’язувати задачі такого роду, у Петрика й Ніни поки що нічого не виходило. Вони не могла втримати в пам’яті те, без запам’ятовування чого не можна було зробити наступного «шахового ходу».

Чим пояснити це явище? Очевидно, тим, що деякі діти ще не можуть блискавично перемикати думку з одного об’єкта на інший, це осмислюється суб’єктивно як уміння втримати в пам’яті всі складові елементи задачі, думкою охопити кілька «шахових ходів». Чому не виробилася ця здатність клітин кори півкуль — інше питання. Далеко не завжди вона визначається природженими особливостями мислездатної матерії, та ігнорувати цю причину теж не можна. Спостереження показали: якщо нитка думки блискавично обривається, якщо в одну й ту саму мить дитина не може охопити мисленим зором те, що уявляє зараз, і те, що уявляла кілька секунд тому, — вона не вміє мислити, їй важко встановити зв’язок між кількома предметами і явищами.

Я вивчав мислення дітей, особливо таких тугодумів, як Валя, Петрик, Ніна, не для якихось теоретичних цілей, а для того, щоб полегшити їхню розумову працю, навчити вчитися. Спостереження підтвердили, що насамперед треба навчити дітей охоплювати в думці ряд предметів, явищ, подій, осмислювати зв’язки між ними. Від поглибленого погляду на суть і внутрішні закономірності одного предмета дитина повинна поступово переходити до погляду на ряд предметів немовби здалеку, на відстані. Вивчаючи мислення тугодумів, я все більше переконувався, що невміння осмислити, наприклад, задачу — наслідок невміння абстрагуватися від конкретного. Треба навчити дітей мислити абстрактними поняттями. Нехай Валя не малює у своїй уяві конкретний образ вовка, нехай її думка не затримується на тому, як коза тягнеться до капусти. Всі ці образи повинні бути для дитини абстрактними поняттями. Та шлях до абстрактного пролягає через глибоке розуміння конкретного. Треба виховувати вміння мислити, інакше діти напружуватимуть пам'ять, зубритимуть, а це ще більше притупляє думку.
З кожним місяцем занять я все більше переконувався, наскільки важлива педагогічна освіта батьків дошкільнят. Саме тоді, коли дитина ще не вчиться в школі, з матір’ю та батьком треба багато говорити про виховання. Дбаючи про майбутні покоління школярів, ми створили школу для батьків і матерів дітей віком від 2 до 6 років. Склали програму занять, до якої увійшли такі питання, як фізичний, психічний, розумовий, моральний та естетичний розвиток дитини, турбота батьків про виховання мислення майбутніх школярів. Ця школа працює тепер постійно.

Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли вони є єдиними вихователями своєї дитини — в її дошкільні роки. У віці від 2 до 6 років розумовий розвиток, духовне життя дітей вирішальною мірою залежать від елементарної педагогічної культури матері й батька, що виявляється в мудрому розумінні найскладніших душевних порухів людини, яка розвивається. Ми прагнули озброїти батьків відповідними знаннями та навичками На заняттях школи для батьків особливо велика увага приділялася питанню: як навчити дитину мислити, як розвивати її розумові здібності. На основі багаторічного досвіду ми ставили тисячу запитань про навколишній світ — ці запитання найчастіше діти ставлять перед батьками, пояснювали, як на них відповідати, коли запитує малюк, як розвивати допитливість і любов до знань у дітей. Разом з батьками розробили програму прогулянок дошкільнят у природу, визначили об’єкти, які повинні стати предметом спостережень Особливо велику увагу було приділено тому, щоб у кожній сім’ї, де є дошкільнята, панувала атмосфера поваги до книжки.

Багаторічні спостереження переконують, що є й спадкові фактори, внаслідок яких виникають утруднення в розумовому вихованні. Алкоголізм батьків — страшний ворог усього організму дитини, та особливо згубний вплив він має на ніжну мисленну матерію.
Щоразу, коли створювалися сприятливі умови для розв’язання задач, що є, так би мовити, вправами для мозку, я тримав поблизу себе дітей, які повільно мислять, погано запам’ятовують. Доводилося придумувати різні задачі-загадки, задачі-жарти, поки зрештою вдавалося добитись, що поміж живими острівцями думки в Ніни виникали перші нитки, які зв’язують уявлення і образи навколишнього світу.

Запам’ятався зимовий день, коли ми сиділи біля акваріума. Діти лічили рибок, в одного виходило більше, в другого — менше.

Я розповів задачу-жарт:

«Братик побачив в акваріумі двох великих і чотирьох маленьких рибок, сестричка побачила двох великих і трьох маленьких рибок. Мама побачила трьох великих і п’ять маленьких рибок. Мама побачила всіх рибок, які жили в акваріумі Скільки ж рибок було в акваріумі?»

Для багатьох дітей задача була легкою, та Ніна довго думала. Нарешті, вона радісно сплеснула в долоні: «Адже братик і сестричка побачили не всіх рибок, а мама побачила всіх. В акваріумі три великі і п’ять маленьких рибок. Вони сховаються в траві — і не видно... А мама побачила». Такі ж задачі, можливо, навіть складніші почали розв’язувати також Валя і Петрик.
Поступово я став давати цим дітям складніші задачі, закріплюючи досягнутий успіх. На третьому році навчання, коли ми збирали врожай яблук у саду, Ніна розв’язала таку задачу-загадку:

«Три брати косили сіно на лузі. Ополудні вони лягли спочити під дубом і заснули. Сестричка принесла їм обід: суп, хліб і по кілька яблук кожному. Вона вирішила не будити їх, поставила вузлик з обідом і пішла додому. Прокинувся старший брат, побачив яблука. Розділив їх на 3 частини, але зі своєї частини з’їв не всі — одне залишив улюбленцеві — наймолодшому. Ліг і знову заснув. Прокинувся середній брат, він не знав, що старший уже з’їв кілька яблук. Розділив яблука на З частини, та зі своєї частини теж з’їв не всі — залишив одне молодшому братові — наймолодший був ласун... Ліг і знову заснув. Прокинувся, нарешті, наймолодший брат. Бачить — 7 яблук у вузлику. Думає: як же їх поділити на 3 частини? Думав дуже довго, ніяк не міг придумати, аж поки брати не прокинулися, тоді все й з’ясувалося, Скільки яблук принесла сестра братам?»

У нашому задачнику багато задач про працю, з якою діти добре знайомі. Розв’язуючи ці задачі, діти ще і ще раз спостерігали, як старші обробляють ґрунт і очищають насіння, садять дерева і вносять добрива, збирають урожай і зберігають продукти, зводять будинки і ремонтують шляхи. Зв’язки між уявленнями підкріплювалися встановленням цих зв’язків у житті. Думка і пам’ять розвивалися в нерозривній єдності. Для розв’язання переважної більшості задач діти використовували малюнок або створювали схематичні моделі предметів, про які йшла мова. Задачі-загадки, задачі-жарти, головоломки діти вміщували у стінгазеті, яку випускали, починаючи з другого півріччя III класу. Розв’язання задач перетворювалося на своєрідне змагання в наполегливості, посидючості, працьовитості. У третьому класі ми вперше провели класну математичну олімпіаду. Дітям давали різні за складністю задачі — з таким розрахунком, щоб кожна дитина могла досягти успіху. Поступово математичні олімпіади привернули увагу інших початкових класів і стали загальношкільними.

Розв’язування задач із «задачника навколишнього світу» в дитячі роки пробуджує думку, вчить думати. Не могло бути й мови про хороші знання ні з математики, ні з інших предметів, якби діти не навчилися думати, якби процес мислення не зміцнював мозок. Лев Толстой радив: "Уникайте всіх арифметичних визначень і правил, а примушуйте робити якомога більше дій і виправляйте не тому, що зроблено не за правилом, а тому, що зроблене не має смислу" (* Л М. Толстой. Педагогические сочинения. М., Учпедгиз, 1953, стор. 839). Ця порада зовсім не заперечує теоретичних узагальнень — визначень і правил, як це може здатися на перший погляд читачеві, що поділяє упередження щодо «вільного виховання» Л. Толстого. Навпаки, вона спрямована на те, щоб учень глибоко осмислив суть визначень і правил і бачив у правилі не якусь незрозумілу істину, принесену звідкись ззовні, а закономірність, що випливає із самої природи речей. При такому підході вчителя до істини дитина сама ніби «відкриває» визначення. Радість цього відкриття — могутній емоційний імпульс, який відіграє велику роль у розвитку мислення. Не можна забувати й того, що порада Льва Толстого стосується тільки маленьких дітей.

Розв’язування задач із «задачника навколишнього світу» не розглядалося як єдиний засіб підвищення успішності з математики. Сприяючи розвитку мислення, воно таки відігравало допоміжну роль і підпорядковувалося вимогам навчально-виховного процесу на уроках. Цей засіб міг бути дієвим лише в загальному комплексі методів і прийомів розумового, морального, естетичного, трудового виховання. Я вбачав у ньому, образно кажучи, місток для досягнення головної мети початкової школи — дати дітям чітко визначене коло міцних знань і практичних умінь. У вивченні математики чіткість, визначеність вимог і цілей відіграє особливо важливу роль. На кожний навчальний рік я визначав, що саме учні повинні глибоко запам’ятати й твердо зберігати в пам’яті. Фундаментом математичних знань, від якого залежить міцність математичної освіти в майбутньому, є знання принципу утворення натурального ряду чисел. Я прагнув до того, щоб уже у першому класі кожний учень, не задумуючись, швидко відповідав на будь-яке запитання, пов’язане з додаванням і відніманням у межах 100. Для досягнення цієї мети було створено комплекс вправ, що являв собою аналіз складу чисел. Я не уявляв собі творчої роботи учнів ні у початкових, ні у старших класах без твердого знання таблиці множення. Зберігання у пам’яті необхідного кола знань — одна з важливих умов творчого мислення.

Дитині з поганою пам’яттю важко мислити, міркувати. Мене давно непокоїло питання, як зміцнити, розвинути пам’ять дітей, збагатити її поняттями, істинами, узагальненнями, які завжди можна було б використати як засіб мислення. Одним із засобів розвитку пам’яті став «арифметичний ящик». Це — наочний посібник, за допомогою якого діти перевіряли свої знання з арифметики. Перевірка полягала в цікавому конструюванні математичних квадратів: з дерев’яних кубиків треба було скласти сторони квадрата; цифри, написані на кожному кубику, давали в сумі однакове число на всіх сторонах. В «арифметичному ящику» були спеціальні завдання, розраховані на повторення таблиці множення.

Прекрасним засобом розвитку та зміцнення пам’яті була математична електрика — прилад, дія якого ґрунтується на використанні електричного ланцюга. Кожний учень повторював на цьому приладі таблицю множення і склад натурального ряду чисел. Уже у третьому класі ми почали виготовляти свої математичні електрики, до закінчення четвертого класу в нас було 4 прилади. В процесі цієї роботи я ще раз переконався, наскільки важливо для розумового розвитку учнів поєднувати мислення з роботою рук. Діти з нестійкою пам’яттю зміцнювали її завдяки участі у виготовленні наочних посібників (зрозуміло, це давало відповідні результати при поєднанні з іншими засобами впливу на процеси мислення).

У вихованні культури мислення велике місце відводилося шахам. Уже в «Школі радості» грати в шахи навчилися Шура, Галя, Сергійко, Юра, Ваня, Михайло та інші діти. Хлопчики й дівчатка часто засиджувалися за шаховою дошкою. Гра в шахи дисциплінувала мислення, виховувала зосередженість. Та найголовніше тут — розвиток пам’яті. Спостерігаючи за юними шахістами, я бачив, як діти в думках відтворюють положення, яке було, і уявляють те, що буде. Дуже хотілося, щоб за шахову дошку сіли Валя, Ніна і Петрик. Я вчив їх грати, і діти думали над наступними ходами. Шахова дошка допомагала мені відкрити математичне мислення Люби й Павла. До гри в шахи (ці діти почали грати у третьому класі) я не помічав гостроти, чіткості їхньої думки.
Без шахів не можна уявити повноцінного виховання розумових здібностей і пам’яті. Гра в шахи повинна увійти у життя початкової школи як один з елементів розумової культури. Йдеться саме про початкову школу, де інтелектуальне виховання посідає особливе місце, потребує спеціальних форм і методів роботи.

За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 145 - 153.

 

 

Усі статті книги Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям":
 
Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям
"Шановні читачі, колеги - вчителі, вихователі, директори шкіл! Ця праця є підсумком багаторічної роботи в школі-підсумком роздумів, турбот, тривог, хвилюванні. Тридцять три роки безвиїзної роботи в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнянним щастям. Я присвятив своє життя дітям і після тривалих роздумів назвав свою працю "Серце віддаю дітям", вважаючи, що маю на це право. Хочеться розповісти педагогам - і тим, хто трудиться в школі зараз, і тим, хто прийде в школу після нас, - про великий період свого життя - періоді, який дорівнює десятиріччю. Від того дня, коли маленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо його, приходить в школу, до тієї урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат за середню школу, стає на шлях самостійного трудового життя. Цей період є періодом становлення людини, для вчителя ж він - величезна частина його життя. Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей..." (Василь Сухомлинський)
 
 
 
Дивіться також на нашому сайті:
 
 
Сто порад учителеві (Василь Сухомлинський)Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.
 
 
 
 

Останні коментарі до сторінки
«Василь Сухомлинський. "Тисяча задач з живого задачника" - з книги "Серце віддаю дітям" »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми