"Взимку коло пташиних кліток і «лікарні» для звіряток ми мріяли про теплий весняний день, коли наші маленькі друзі полетять у блакитне небо, поскачуть до гаю. І ось прийшло довгоочікуваене свято. Через день після того, як у небі з’явився перший жайворонок, ми винесли клітки з птахами і звірятами на вершину кургана. Степ дзвенів пташиними голосами. Діти відкрили клітки — і жайворонок, дятел, іволга і заєць опинилися на волі. Ось наш жайворонок уже співає в небі; ось він уже лине до землі... Ми стоїмо, зачаровані красою, і переживаємо радість від того, що зберегли життя живим істотам. У такі хвилини в моїй уяві вимальовувалося майбутнє: щороку ми приходимо на вершину кургана, щоб відзначити свято жайворонка..." (Василь Сухомлинський)
"Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала."(Андрій Малишко)
"Все позеленіє", "Золота бджілка", "Лелечі спомини", "Наберу дощу", "Плело віночок літо", "Плело віночок літо", "Стежинко, поведи", "Там дерева, там озера, там зоря", "Що котам сниться", "Я буду, немов дзвіночок" - поезії Галини Кирпи для дітей зі збірки "Плело віночок літо".
"Погода: один день блисне, а сім днів кисне.
Буде погода: насподі болото, а зверху вода.
Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.
Не все дощ іде, як гримить.
Погода — всім вигода." (з народного)
Дуже повчальна казочка Всеволода Нестайка про братів-близнят, які захотіли стати козенятами, щоб бавитися досхочу, і "на свою голову" зустріли чарівника, який доправив їх у вигляді козенят у свою чарівну країну... Що з того всього вийшло - читайте...
Коротенька розповідь від Всеволода Нестайка про пригоди комарика Зюзі: "Жив на світi комарик Зюзя. Звичайнісінький собі комарик-дошколярик. Але дуже непосидючий і неслухняний. Всі комарики-дошколярики в комариному дитсадку слухаються виховательку Комарію Комарівну, не пустують, не бешкетують. А Зюзя слухатись не хоче й тільки дзижчить зухвало: "Я с-сам вс-се з-знаю! I вз-загалі, дуж-же с-слухняні нічого в ж-житті не дос-сягають. А дос-сягають с-саме нес-слухняні!" Це так його знайомий хуліган Трутень із сусіднього вулика навчив…"
"Прокидайся, квіточко, прокидайся,
У весняне платтячко зодягайся.
Вже торішнє зіллячко перепріло,
Вже торішнє зіллячко в землю сіло."(Наталя Карпенко)
У "Пташиній школі" знайдете ілюстровані вірші: "Синиця", "Омелюх", "Одуд", "Горобець", "Снігур", "Щиглик", "Галка", "Фазан", "Дятлик", "Чечітка", "Чиж", "Сич і сова", "Драч", "Шпак", "Славка", "Сорока", "Крутиголовка", "Тетеря", "Сойка", "Шишкар", "Пересмішниця", "Піночка", "Дзвінок" (про жайворонка), "Стриж".
"Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Повітря пахло зволоженим листям, воно голубіло між стовбурами, і далина над верхівками дерев була кришталево чиста, кришталево дзвінка. Юрко йшов по стежині, що пролягала між заростями кінського щавлю, що світилася білим піском поміж великими, із тремткими краплинами в жолобках, лопухами, і в його душі було так само ранково й прохолодно, як у літньому лісі. Радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити..." (Євген Гуцало)
"Будить сонечко усіх теплим дотиком,
Сонце лащиться до ніг милим котиком.
Сонце весело сміється
І у небі синім в’ється
Аж до вечора."(Наталя Карпенко)
"Я бачила сьогодні
У небі чудеса!
Пливла від сонцесходу
Хмаринкова краса.
Літали бегемоти,
Великі та малі,
Поважні, безтурботні,
Торкалися землі..."(Ксенія Бондаренко)
"Жили собі дід та баба. І був у них синочок Івасик, якого вони ласкаво називали Телесиком. Було, сяде баба біля колиски. І так ніжно-ніжно виводить: "Люлі, люлі, Телесику, наварила кулешику"... Колихала, колихала, аж поки не виколихала. Підріс Телесик. Став красенем таким. Як погляне своїм поглядом голубооким — зів’ялі трави оживають. От і каже одного разу Телесик дідові: "Купіть мені, тату, моторного човна «Прогрес». Буду по морю плавати, рибку ловити і вас годувати"... Зраділи дід і баба..." (Євген Дудар)
"У верби-вербиченьки таке миле личенько,
У верби-вербиченьки усмішка ясна.
Опустила вербонька коси на травиченьку,
Заплела вербиченьку квітами весна."(Наталя Карпенко)
"Я дивився на сусідського кота Антихриста і думав: «Коли б у мого шефа був хвіст, між нами ніколи не виникали б конфлікти... » Між Антихристом і пуделем Бунцьом конфлікт, правда, виник. Але тільки через те, що Бунцьо по-собачому простий і наївний. Хоч він собака службовий і трохи вчений..." (Євген Дудар)
Оповідання Володимира Сенцовського: "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки", "Квіти для Марійки".
"Жив на світі маленький сіроокий хлопчик Валь. Було в нього найзаповітніше бажання — мати розумного собаку. Він ніколи не бачив собак, йому тільки читали про них книжки. З книжок Валь узнав, що ці тварини — дуже розумні істоти і віддані друзі. Тому він їх і полюбив. Якогось дня Валь проснувся і вирішив, що піде шукати собі собаку. Він не знав, де вони водяться, а тому подумав, що шукати їх треба в лісі. І він пішов у ліс. А там йому зустрівся Гном-чарівник..." (Михайло Слабошпицький)
Надзвичайно пізнавальна історія про мурашок від Майка Йогансена, українського письменника, справжнього натураліста, який любив і беріг природу.
У оповідання Майка Йогансена "Як окунь сам упіймався" йдеться про хлопчика Івана та його вміння рибалити на річці. Цікавими є зауваження і подробиці цього дійства від письменника, який дуже розумів природу і був справжнім рибалкою.
1 жовтня відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, кажуть, "Покрови". Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. З Покрови починали гуляти весілля — це була пора сватань та шлюбів. Покрова вважалась покровителькою козаків. Щорічно з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі святої Покрови. Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і большевицької окупації, — теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.
Маковія — одне з найулюбленіших у народі свят. Відзначають його 1 серпня. Цього дня у церквах святили воду, квіти й мак. Так звану маковійську квітку переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, м’яти, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Свято Маковія називають іще Першим Спасом, Спасом на воді, Медовим Спасом. Воду, освячену на Маковія, вважають цілющою. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці. А в давнину ще й святили колодязі та воду в річках. Медовим його називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.
