Навчити дитину чесності, порядності та взаємодопомозі – безперечно, дуже важливо. Але як? Як пояснити дітлахам, навіщо потрібно бути хорошою людиною, вміти дружити та співчувати? Адже для малечі це справжня загадка, яку потрібно розгадати. А допоможуть в цьому книги та мультфільми...
"Ану, малята, пригадайте, яких ви птахів знаєте? Лелеку, перепілку, шпака... Ну а ще? Соловейка, журавля... А це здогадалися хто? «Біла латка, чорна латка по березі скаче». Так, сорока! А горлицю, дрозда, мухоловку не забули? Та хіба всіх пригадаєш? Он тільки на Україні птахів 360 видів. А всього на Землі близько 8600! Є птахи, що дуже швидко літають, і є птахи, які люблять ходити пішки. Є дереволази і навіть навіть птахи-водолази. Одні залишаються із нами на зиму, а інші відлітають далеко-далеко... А гадаєте, що пташка так просто щебече? От і ні! Вона не тільки співає, а й водночас говорить. А сьогодні пташки принесли вам, діти, на своїх крилах абетку. В ній вони самі про себе й розказують. А вас абетка навчатиме читати." (Віктор Терен)
"Все навколо ніби в самоцвітах.
Може, то й для мене зокрема
Білі-білі рушники на вітах
У саду розвішала зима?І зоря ранкова злотом чистим
Рушники ті дивно вишива.
Навіть вітер ходить урочисто
Так, щоб не хитались дерева."(Петро Сингаївський)
"Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я.
"Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі не здужаєте?" "Еге ж, не здужаю-таки", — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика..." (Володимир Сенцовський)
"Ярик - невеличкий на зріст хлопчик з карими випуклими оченятами, як каштани, і чорними, як два шнурочки, бровами – був дуже непосидющим і влізливим. Його мама Ольга завжди за нього хвилювалася. Бувало, залишить Ярика в хаті на декілька хвилин, а сама піде чи дров внести, чи до криниці по воду, то він такі вже переверти робить - все кругом встигав: і кота за хвоста потягнути, і до плити полізти попіл понабирати в чашки і в каструлі понасипати; а як знайде ручку в буфеті, то всі фіранки помалює. Ользі було спокійно лише тоді, коли він ішов гратися до сусідської дівчинки Наталочки. Дівчинка була трохи старша за Ярика. Вона навчалася у четвертому класі, любила розповідати хлопчикові казки або якісь цікаві історії. Це дуже подобалося малому, і він з цікавістю їх слухав. Якось одного дня, коли в школі були канікули, Ярик ще зранку навідався до Наталочки. Тільки-но ступив на їхнє пордвір’я, як одразу ж відчув смачний запах, який ще швидше погнав хлопця в хату..." (Юлія Хандожинська)
"На городі цвіте Мак,
А у річці плава Рак…
...
Це було. Сам бачив як
Розквітав у річці Мак…"(Володимир Нагорняк)
Хто любить життя, природу планети, світ дітей, свою рідну земленьку, мовоньку предків, відчуває в собі Живий Дух Волі і Незрушність у прагненні робити світ кращим, кожну мить наповнює Ділом — у нас з Вами багато спільного. Тож не впадаймо в паніку, не розчаровуймось від негараздів, а якщо трішки втомлюємося - швидко відновлюймося й ростімо, адже можливості людини — без меж!! Вітаю, друзі, і рада бачити Вас у своїй Маленькій Творчій Майстерні вчителя початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Щиро — Галина Федорівна Римар.
"Сідайте, діти, круг мене,
Умощуйтесь, будь-ласка,
І вже за хвильку, що мине,
Я розповім вам казку.
Якось під стріхою в селі
Горобчик жив сіренький,
Сидів з братами він в гнізді,
Бо був іще маленький..."(Світлана Пасенюк)
"Жовтий листочок, жовта мітла,
Купа велика, купа мала.
Листя червоне, листя руде…
Тепле кубельце жовтень пряде."(Наталя Карпенко)
"По сонячній доріжці
Біжать, стрибають ніжки
Хто то біжить? Дитятко?
А може козенятко?
Біжить то – мій синочок,
Малесенький росточок,
Тонесенький пагінчик,
Яснесенький промінчик..."(Світлана Пасенюк)
"Світить сонечко мені –
Хочу я того, чи ні.
Простяга проміння-руки
Аж до самої землі.
Там погладило Маринку
І покрасило їй спинку.
Подивилось на дівчатко
Й на щоках зробило цятки..."(Світлана Пасенюк)
Карколомні пригоди й чарівні перетворення, загадкові зникнення й несподівані з’яви, сміх, веселощі, сльози, розпач — все це химерно переплелося в іскрометних і вигадливих повістях-казках Всеволода Нестайка:
Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків
"Лесик був фантазер. Коли, наприклад, він бачив на вулиці перехожого, в якого випиналися лопатки, уява якось сама собою домальовувала на тих лопатках срібні крила, з холош незнайомця вибухав вогонь, і реактивний перехожий злітав у небо, щоб там наздогнати авіалайнер, відчинити на льоту двері й зайти в салон, перелякавши пасажирів. Починалися карколомні пригоди з погонями, бійками й таємницями. Або коли Лесик дивився якийсь фільм і фільм закінчувався, то закінчувався він для всіх, але не для нього. Фільм крутився далі в його уяві. Те саме було й з книжками. Після прочитання герої продовжували жити й діяти у Лесиковій фантазії. Виникали все нові й нові їхні походеньки. Причому сюжети різних книжок перехрещувалися. Том Сойєр і Гекльберрі Фінн потрапляли у Ліліпутію, зустрічалися з капітаном Немо, з графом Монте-Крісто, разом із Гаврошем опинялися на барикадах революційного Парижа тощо. Однокласники тільки очима кліпали..." (Всеволод Нестайко)
"«А сон заховався!» — подумала Василинка і піднялася з ліжечка, щоб визирнути через вікно й порахувати зорі на небі. Коли дівчинка полічила їх тими числами, які були їй відомі, то почала вигадувати нові, яких ще ніхто не знав. «Квітканадцять», — тицяла вона пальчиком у віконце, — цукернадцять, шоколаднадцять, ляльконадцять», — і так далі, доки їй це заняття не набридло. Потім вона подалася до ліжечка, зручненько вмостилася, заплющила оченята і старанно намагалася заснути. На жаль, ці зусилля виявилися марними. «Де мій сон? — уже спантеличено думала дівчинка. — Мабуть, десь сховався. Отже, треба його відшукати». І вона розпочала пошуки. Під м’якою подушкою сну не було, під ковдрою теж, там була лише вона — Василинка..." (Марія Дем'янюк)
Тетяна Строкач. Загадки про овочі
"На городі урожай!
Що вродило - те й збирай!
Не знести без помочі
Із городу...."(Тетяна Строкач)
Зміст казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі" з книги "Казкові пригоди і таємниці":
Сонячний зайчик і сонячний вовк
Всеволод Нестайко. Повість-казка "Пригоди журавлика" - з книги "Казкові пригоди і таємниці".
"Коли він нарешті проклюнувся і вистромив на білий світ свого довгого цікавого носа — сліпуче сонце сяяло з безхмарного неба, на старій вербі весело щебетало птаство, а лагідний ранковий вітрець про щось грайливо шепотів на вухо шурхотливому очерету.
І рідне болото здалося йому таким гарним, а життя навколо таким прекрасним, що він засміявся від нестримної радості. І ну витанцьовувати в гнізді, весело піднімаючи свої цибаті ноги. Та раптом почув сердитий скрипучий голос: "Ква! Ква! Кум! Чого це ти розкричався, голомозий!" Він обернувся. Недалеко від гнізда на лататті сиділа велика баньката жаба в золотих окулярах..." (Всеволод Нестайко)
"Вона з'явилася раптово й нечутно. Вийшла з темного кутка за шафою і спинилася біля столу — у чорному оксамитному плащі з високим коміром, у крислатому капелюшку з вуаллю, струнка й велична, схожа на королеву. Тінь падала на її обличчя. Лише великі сині очі дивилися з-під вуалі. Вітя завмер. Вдома не було нікого. Двері замкнені на два замки й ланцюжок. Вітя чув, як шалено б'ється його серце. Він сидів на тахті, підібгавши під себе ноги, з книжкою на колінах. «…містер Паррик, мабуть, досить-таки дивна людина, якщо міс Персимон…» Він не встиг дочитати до крапки… З вулиці долинав гомін великого міста. Десь за стіною джмелем гудів пилосос. Поверхом нижче цинькали на піаніно. Та ці віддалені звуки ще більше підкреслювали моторошну тишу, яка панувала у квартирі. Вона ступила ще один нечутний крок, наближаючись до нього. Вітя придивився і враз похолов — ноги незнайомки не торкалися паркету. Він ясно бачив: між гостроносими замшевими її черевичками, що ледь визирали з-під довгого, до п'ят, плаща, й підлогою — відстань..." (Всеволод Нестайко)
"Ох і славне чумацьке діло, та на всю Україну відоме! А чумаки – поважні і хазяйновиті люди. Всю зиму добре на печі вилежуються та боки гріють. І ні до чого їм ніякого діла немає – ні до хатньої, ні до польової роботи, хіба що до шинку. Але тільки-но весна настає та сонечко трошки землю підсушить – отут уже, чумаче, не дрімай та не ледачкуй! Ні дня і ні ночі не спочинуть чумаки: треба і воликів відгодувати, і ярма підтесати, і осі, і занози, і вози-мажі підрихтувати та шкурами напнути, та й дьогтю гарненько у мазниці поналивати. Бо відомо, що без дьогтю далеко не доїдеш – запищить-зарипить незмащена дубова вісь і трісне посеред степу. От тоді вже гаплик! Ставай, чумаче, мажу розпаковуй, та все добро на землю скидай, та воза підважуй голоблею, щоб вісь замінити". (Сашко Лірник)
