"Має крилами Весна запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар з-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить, довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!.." (Микола Вороний)
"У садочку квіти
Танцювали з вітром,
Щебетала пташка
Пісеньку мурашкам,
Сонечко з проміння
Плело павутиння,
Хмарки підростали,
Неба синь вкривали..."(Слова Ксенії Бондаренко
Музика Миколи Ведмедері)
"Не у хмарах – громом! Тихо, пелюстково
В серці озоветься – колосочком! – слово.
Хвилею стрімкою! Дзвінко, солов’їно –
Озоветься – цвітом! – слово – Україна…"(Володимир Даник)
"Аж до останку
Тримаймося пліч-о-пліч
Перед світанком,
У найтемнішу ніч,
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив,
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!"(Олена Лоза)
"... Ще з дитинства, — а це, власне, тільки з дитинства й буває, — міфи й символи Гуцульщини ввійшли в плоть і кров нашого поета. І це часто міфи й символи загальноукраїнські або їхні локальні варіації. А також загальнохристиянські в конкретному місцевому побутуванні. Ці останні не тільки мирно співіснують з дохристиянськими поганськими, а часто й перегукуються в своїй поетичній функції або постають симбіотично. Поетика гуцульських обрядів, замовлянь, заклинань, легенд, узвичаєнь, усього естетизованого, як мало де інде, побуту й поводження — все це аспект світогляду, поважна частина Герасим’юкової свідомости й образного скарбу, «велетенського дерева мови» — але це не заважає йому в його глибокій християнській вірі. Це один із небагатьох наших поетів, у віру яких віриш, бо відчуваєш її в тканині мовлення, в ставленні до світу й людини..." (Іван Дзюба)
Збірочку дитячих поезій Анатолія Камінчука складають віршики: "Веселе полювання", "Білий слон", "Баба Віхола", "Льодохід", "Завесніло", "Барвіночку синьоокий", "Синій льон", "Липка", "Вишенька", "Розкажи нам, колосе", "Коник гривою трясе", "Чики-брики". Це – веселі, дотепні вірші для дітлахів про любов до рідного краю, про ігри й розваги малюків.
"Березень. Подув ласкавий вітер.
Засиніли оченята квітам.
Котики муркочуть на вербичці,
І не спиться під снігами річці..."
(Ірина Жиленко)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
"Ой весно-весняночко,
Сонячна паняночко,
Ти прилинь скоріш до нас
Талою водичкою,
Килимом-травичкою,
Журавлями у ранковий час."
(Микола Гринчук)
"Вийшли вранці ми.
Дивне місто проти сонця!
Всі взолочено віконця...
Ні, такої ще зими
Не стрічали ми."
(Павло Тичина)
"О, Боже, глянь, як наша Україна
Припала ворогові на коліна!
Жорстоко наш народ вбивають,
Із рідної землі невинних проганяють..."
(Оксана Аннич)
"Скаче літо на коні,
Веселково усміхається мені.
Спить ранок на видноколі.
Гойдають його трави зелені,
Наче в човні.
У синій далечині
Линуть хмари окрилені –
Відкривають обійми долі."(Людмила Кибалка)
Співомовки Степана Руданського: "Вір не вір, а не кажи: "Брешеш"", "Гуменний", "Добре торгувалось", "Циган з хроном", "Циган на толоці", "Запорожці у короля", "Пан та Іван в дорозі", "Вовки".
Дитячі вірші Юлі Смаль: "Наша Марічка", "Не забувся?", "Кваперета", "Запитання", "Важливі справи", "Ніч", "Осінь", "А від…", "Муркоталки", "Впала киця", "Кошеня не спить", "Куди поспішає Слон?", "Спи", "Хмаринка-веселинка", "Одного чудового дня", "Люлі", "Віршик про кицю", "Коли починаються дива", "Звідки беруться сни", "Оце так-так!", "Вереда", "Весняний віршик", "Сюрприз", "Про мам", "Догори ногами", "Суперечка", "Сороконозі", "З життя віника", "Перевертала", "Меню для динозавра", "Пінгвіни на північному полюсі", "Базікало".
"В цей день, в цей третій день
і голубінь небес
і яра зелень трав,
і біла віточка вишень —
все каже нам:
Воскрес! Воскрес!.."(Уляна Кравченко)
"Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,
Прощай, пораднице моя..."(Андрій Малишко)
"Гаї шумлять", "Блакить мою душу обвіяла", "Не бував ти у наших краях!" — поезії Павла Тичини про красу рідного краю.
"Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили..."(Тарас Шевченко)
"Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою... Було колись..."(Тарас Шевченко)
"Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн..."(Тарас Шевченко)
