| 
			
			 Ірина Жиленко 
			ВЕСНА І МАМА 
			Березень. Подув ласкавий вітер. 
			Засиніли оченята квітам. 
			Котики муркочуть на вербичці, 
			І не спиться під снігами річці. 
			І ведмедик вже не хоче спати 
			Там, під снігом, у ведмежій хаті. 
			Він штовхає маму волохату: 
			—  Вже весна, мамуню. Можна встати? 
			І малому проліску не спиться, 
			Поспішає пролісок родиться: 
			—  Ой, матусю, кучугура тане, 
			Вже весна. Хутчіше проростаймо! 
			І листочку в брунечці обридло, 
			З бруньки ж нічогісінько не видно. 
			Він товчеться в бруньці і бурмоче, 
			Він на волю, непосида, хоче. 
			Знову закрутились каруселі, 
			Засурмили коники веселі. 
			Розічхався коник кольоровий, 
			А весна сказала:— На здоров'я! 
			Якось я спитала у весни: 
			—  Ти чому приходиш, поясни? — 
			І весна мені сказала прямо: 
			—  Поспішаю я на Свято мами! 
			Поспішають квіти проростати, 
			Поспішають журавлі вертати, 
			Поспішає сонечко теплішать, 
			Поспішають дітки розумнішать. 
			В Африці далекій, пам'ятаю, 
			Говорив мені премудрий слон, 
			Що якби на світі мам не стало, 
			То й весни б на світі не було! 
			Ще сказав:— Ви помічали, може,- 
			Кожна мама із весною схожа? — 
			І відкрив мені він таємницю, 
			Що весна із мамою — сестриці. 
			 | 
			
			 
			 |