|
Юлія Смаль
ВІРШУЛІ
НАША МАРІЧКА
Наша Марічка — така потіха,
Зовсім не вміє сидіти тихо.
вміє стрибати, вміє ходити,
Вміє води на підлогу налити.
Може в кота відібрати миску,
Хоч їй від цього жодного зиску,
Може балакати дуже багато
І обіймати маму і тата.
Наша Марічка — така смішненька,
Просто Марічка — дуже маленька.
* * *
НЕ ЗАБУВСЯ?
Чи спитався ти у жабки,
Може, є у неї справи?
І куди стрибають лапки:
В магазин або до ставу?
Чи її чекають дітки?
Та блукає десь матуся…
Перш, ніж жабку ту ловити,
Запитати не забувся?
* * *
КВАПЕРЕТА
Серед ква-ква-квачерету
Хтось співає кваперету.
Качка-Крячка, Жабка-Квабка
Розспівалися і крапка,
Ще й Ворона-Каркорона
Їм підспівує в півтону.
Тож лунає з квачерету
Кваконцертна кваперета.
* * *
ЗАПИТАННЯ
Питався кульбаба-онучок в бабусі:
Чому я, бабусю, кульбабою звуся?
Чому не кульхлопчик або куль онучок?
Таке от питання давно мене мучить.
Бабуся білява кульбабі-онучку
Всміхається щиро, бере його ручку.
«Ходімо, маленький, пора вже обіду,
Спитаємо разом в кульбаби-кульдіда!».
* * *
ВАЖЛИВІ СПРАВИ
А до мене приходила в гості жабка.
Я спитала, чи ходять жабки у шапках,
В рукавицях, шубах і черевиках,
Бо ж до холоду жабки зовсім не звикли?
Чи їдять на сніданок вони канапки?
От, цікаво, з чим люблять канапки жабки?
Чи читають на ніч своїм дітям книжку?
Чи катаються взимку вони на лижах?
Я спитала у жабки, чи має ліжко,
Може, ряску і лілії солить на зиму в діжках?
Не сказала нічого жабка і пострибала,
Певно, дуже важливі є у цієї жабки справи.
* * *
НІЧ
Ходить вечір тишком-нишком,
Зазирає в дім до мишки.
Може, мишка пустить в хату
І напоїть чаєм з м'яти…
Кличе вечір мама-мишка,
Будуть діти спати в ліжках,
І зимовий тихий вечір
Все шепоче до малечі:
Ще прийду до вас і знову
Заспіваю колискову.
Ну, а зараз — спіть, малята,
Я піду курчат гойдати.
* * *
ОСІНЬ
Прикро павуку на осінь —
Не походиш в холод босий.
Восьмилапий мусить зранку
До світанку, до сніданку
Вісім туфель зав'язати
На красиві модні банти.
* * *
А ВІД...
А від...
А від вітру і від сонця засмагає в хлопця ніс.
А від сонця і від вітру виростає дужим ліс.
А від літа, а від літа зеленіє білий світ,
А від літа діти-діти, як рясний вишневий цвіт.
А від річки, від водички хма-хмаринка напилась,
Так хотіла всіх полити, а над дубом пролилась.
Зачепилася за гілку, от халепа, от біда,
І над лісом, і над полем дрібно крапає вода.
А від вітру, а від сонця ластовиння на щоках,
А від сонця і від вітру защебече в небі птах...
А від літа, а від річки, а від сміху, від трави,
Від дощу і від туману веселієте і ви?
* * *
МУРКОТАЛКИ
У киці-Муркиці
та котика-Муркотика
є синочок-Муркоточок
і доня-Муркотоня.
З ними мишка-Мурмишка
і мишеня-Муршеня.
Усі мурченята
Люблять книжки читати,
Гратися, м'яч катати
Казочки муркотати.
* * *
ВПАЛА КИЦЯ
Впала киця у калюжу,
забруднила лапки дуже,
вушка, спинку, навіть хвостик.
Як тепер іти у гості?
Бідолашна плаче киця,
Може, мама буде злитись?
Як сказати має неньці
Про болото на сукенці?
Ти не плач, хіба ж це горе? -
киця-мама так говорить.
Мама доню дуже любить,
пошкодує, приголубить.
І усміхнена, без злості
митиме маленький хвостик,
Лапки митиме і спину,
Піде киця на гостину!
* * *
КОШЕНЯ НЕ СПИТЬ
А маненьке кошенятко
геть не хоче спати.
Мама мусить колихати
дитинча вусате.
Колихає і бабуся,
брат, сестричка, тато,
колихати лялю мусять
всі, хто є у хаті.
Та байдуже, сну немає
в котячій оселі,
виривається, стрибає
дитинча веселе.
Вже і мама хоче спати,
брат, сестричка, тато,
та не можуть вколихати
кошеня вухате.
* * *
КУДИ ПОСПІШАЄ СЛОН?
Сам, неначе поїзд, Слон
Мчить через увесь перон,
Поспішає: стережись!
Утікай з-під ніг кудись!
Вуха шумно лопотять -
Слон біжить, вони летять.
Поспішає так куди?
Чи туди, а чи сюди?
Весь на нервах Слон старий,
Може, він зібрався в Стрий?
Чи у Київ, чи у Львів?
В Рівне, Луцьк чи Васильків?
І біжить через перон,
Є квиток на весь вагон.
У мандрівку аж в Карпати
поспішає Слон вухатий.
* * *
СПИ
Натомився мамин зайчик
І по хаті вже не скаче.
Сплять маленькі вушка, ніс –
Вечір снів мішок приніс.
Натомились оченята
У малого зайченяти,
Лапки сплять, дрімає хвіст,
Це ж бо вечір сни приніс.
Спи, маленьке зайченятко,
Сплять у лісі всі звірята –
Ведмежата, їжачки,
Жабенята і жучки.
Мишенята при дорозі,
Бо вже бігати не в змозі,
І собачки, і коти,
Спи, синочку, спи вже й ти!
* * *
ХМАРИНКА-ВЕСЕЛИНКА
Хма-хмаринка-веселинка ночувала на горі,
Зачепилася за роги поплямованих корів.
І просила, і молила: відпустіть, я полечу,
Відпустіть мене у небо, а інакше — намочу!
Хма-хмаринка-веселинка сумувала до зорі,
Ночувала в полонині, намочила всіх корів.
Намочила нам травичку, полила водою жаб,
І лелеку, і сороку, і поважного вужа.
Хма-хмаринка-сумовинка дуже схудла на біду,
Бо водичку поділила і на гору, й на гряду.
Тільки сонце вранці встало, підсушило цілий світ,
Ой, хмаринка усміхнулась — полетіла геть собі!
* * *
ОДНОГО ЧУДОВОГО ДНЯ
Одного чудового дня
Прийшла до корови свиня,
Букет із блакитних фіалок
Корові свиня назбирала.
— Добридень, сусідко корово!
Я рада вас бачити знову!
Корова ж на це промовчала,
Якраз бо фіалки жувала.
А потім сказала: — Чудово!
Я буду від цього здорова!
Ви ж сядьте от тут, за столом –
Я вас пригощу молоком!
От так, пречудового дня
Прийшла до корови свиня…
* * *
ЛЮЛІ
Хто це ходить серед ночі,
З гуркотом на шафу скочив,
налякав мене і тата?
Хто це там не хоче спати?
Скочив хто мені на ліжко,
умостився біля ніжки?
Це ж моя пухнаста киця!
І чому це їй не спиться?
Може, темряви боїться
чи страшне щось киці сниться?
То ж влягайся, час вже спати,
будеш лялю колихати.
Люлі-люлі, колисанка,
будеш спати аж до ранку.
Спи, маленька лялю, люлі.
Ніч прийшла, усі заснули.
* * *
ВІРШИК ПРО КИЦЮ
Мама-киця доню мила:
будеш, доню, чиста, біла,
ось ще хвостика намилю,
чиста киця — дуже мила.
Чисті лапки в кошеняти,
чистій киці добре спати,
мама миє ще животик,
а на черзі мамин котик.
Мама й котика помила
найніжнішим чистим милом.
Чисті в мами-киці діти,
можна трішки відпочити.
* * *
КОЛИ ПОЧИНАЮТЬСЯ ДИВА
Як приходить ніч до хати,
то малятам треба спати.
Бо, як тільки зазоріє,
під вікно приходять мрії
По-під руку із казками,
з колисковими та снами...
Щоб із ними полетіти,
треба міцно спати дітям.
* * *
ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ СНИ
Темна ніч, на небі зорі,
в двері, вікна, димарі
тихо стукають прозорі
(ні! Не мухи й комарі)
найсправжнісінькі, крилаті,
найказковіші дива,
щоб малятам в кожній хаті
сон обійми відкривав.
* * *
ОЦЕ ТАК-ТАК!
Оце так-так!
Летів літак.
Летів і крилами махав,
Ох я із ним би політав!
Летів-гудів
Багато днів,
Летів і голосно співав
І я б співав, якби літав.
Летів літак,
Оце так-так!
* * *
ВЕРЕДА
Що за лихо? Що за диво?
Побігалися усі!
"Це ж якась страшенна злива!" —
Вигукнув старий сусід.
Налилося вже багато
Та не спиниться й на мить.
Треба дощика спитати,
Може, щось йому болить?
Ллє і ллє, ну що ж за диво?
Завиває і гуде?
Це дитинка вередлива
Так до столу їсти йде!
* * *
ВЕСНЯНИЙ ВІРШИК
Син, маленький листочок,
маму-бруньку питає:
чи короткі вже ночі,
чи вже тепло у гаї?
Може, він забарився,
навіть весну проґавив –
сніг розтанув на стрісі,
крига скресла на ставі…
Поспішає листочок
любу весну зустріти,
разом з ним дуже хочуть
зацвісти першоцвіти!
* * *
СЮРПРИЗ
По сніжку до снігурів
сніговик у гості брів,
ніс гостинців сніжний міх:
кілька шишок і пиріг.
Озирнувся сніговик:
Був снігур і раптом зник.
Де це, де подівся друг? —
Оглядається навкруг.
А снігур за стовбур — скік!
Він для гостя тортик спік:
Сніжне тісто, білий бік…
Буде радий сніговик!
* * *
ПРО МАМ
У малого бегемота
Вся сім'я живе в болоті.
І матуся бегемота
Боса ходить на роботу.
У жирафової мами
Шия довга — все дістане.
В слоненяти мама сильна
І за хвостик водить сина.
В мене мама найгарніша,
Найдобріша, наймиліша.
Люблять мам своїх малята –
Звірі, хлопчики й дівчата.
* * *
ДОГОРИ НОГАМИ
В лісі догори ногами
Ходять три гіпопотами,
Вовк ховається від мишки,
Скрізь шукає лис горішки,
Кріт на вудку ловить сома,
Той ховається удома,
Хлопчика зловив метелик —
Заховає у портфелик,
На дубах ростуть банани,
Ананаси і сметана,
А сорока-господиня
Відшукала в соснах дині.
Дивно. Догори ногами
Походжає навіть мама,
Назбирала вже малини,
* * *
СУПЕРЕЧКА
Сперечалися хмаринки,
швидше хто вдягне ялинку,
враз посипали сніжинки —
всі ялинки в кожушинках.
А чия гарніша шуба?
В кого тонша, в кого груба?
Сперечалися хмаринки,
аж закінчились сніжинки.
* * *
СОРОКОНОЗІ
При дорозі на розі,
у хатині маленькій,
сорок сороконозів
має сороконенька.
Сорок ніг — це не смішно!
Бідна сорокомама!
Одягни ж стільки ніжок
у сорокопіжами!
Весняний віршик
Син, маленький листочок,
маму-бруньку питає:
чи короткі вже ночі,
чи вже тепло у гаї?
Може, він забарився,
навіть весну проґавив –
сніг розтанув на стрісі,
крига скресла на ставі…
Поспішає листочок
любу весну зустріти,
разом з ним дуже хочуть
зацвісти першоцвіти!
* * *
З ЖИТТЯ ВІНИКА
Віник мів,
бо він умів.
Замітав і прибирав -
про порядок добре дбав.
Мів підлоги, килими
від зими і до зими.
Добрий віник працівник —
замітати всюди звик.
І от так собі він мів,
бо умів.
* * *
ПЕРЕВЕРТАЛА
А що це за дивовижа
У зоопарку в Парижі?
І в Києві, і в Пекині
Усе навпаки від нині!
Сьогодні усі квапливо
Ховають небачене диво,
І дивні по світу ходять,
Змінивши свій звичний одяг.
Гарчить і лютує качка,
Не плаває і не скаче,
Бо тигрячі жовті смужки
Підходять качкам не дуже.
От як собі уявити,
Що качці тепер тигрити?
Не плавати, не літати,
А люто на всіх гарчати?
У відчаї тигр і плаче,
Бо досі смугастий неначе,
Та тільки не жовто-чорний,
Як звично. А дуже скромний.
Такий, як у зебри вчора,
Ридає наш тигр від горя:
«Верніть же мою піжаму!
Мені її шила мама!»
Маленький сумний єнотик
Не те, щоб аж дуже проти,
Та тільки його кофтина
Дісталася ламантину.
Тепер ламантин у смужку
І з ним бегемот не дружить,
Бо хто б це, скажіть, вподобав
Химерну таку подобу?
Веселі колись лемури
Сьогодні сидять похмурі,
А їхні хвости розкішні
Від нині дістались мишам.
Від сорому в зоопарку
Сховався й жираф у шпарку,
Тремтить же тепер від страху,
Смугастий, як черепаха.
Хіба черепаха в смужку?
Хіба ж вона, як папужка?
Не знає напевно. Й нині
З жирафом сидить у шпарині.
І що це за каруселі
У зоопарку в Марселі?
У Лондоні і Найробі,
Рятуйте! Рятуйте! Пробі!
Нічого страшного, друзі.
Це просто десь там, на лузі,
Малому бурундукові
Наснилися сни смужкові.
* * *
МЕНЮ ДЛЯ ДИНОЗАВРА
Мільйони років той час оповив,
Коли по Землі динозавр ходив.
Росли аж до неба тоді хвощі,
Та, як водоспади, рясніли дощі.
І наша історія з тих часів...
Тоді диплодок край зелених лісів,
Й трицератопс, й стегозавр теж
Знайшли собі хатки між древніх стеж.
У велетів дітки з'явились дрібні,
Як слоненятка — незграбні й малі.
А щоб здорові росли сини,
Мусять добряче їсти вони.
Що їсть на обід диплодоків син —
Варення з малини чи апельсин?
Зелені хвощі чи з ромашки чай?
Ти спробуй, матусю, лише вгадай!
А що стегозаврику на обід
Мають зварити бабуся чи дід?
Він їстиме суп, голубці чи кокоси?
Хай тільки-но скаже, тільки попросить!
У трицератопсів в родині сум —
Не їсть на сніданок малюк ковбасу,
Ні борщик, ні пироги, на жаль.
То, може, йому котлетку з вужа?
І поки матусі пекли торти,
Устигли малята від них втекти.
А, знаєш, навіть у давні часи
Були небезпечні малим ліси.
Голодний і злий там блукав, гарчав,
Лихий і страшнючий тиранозавр.
Малятам попасти йому до лап —
Це лихо! Жахлива біда була б!
Ішли динозаврики поміж хвощів
Напились води найчистіших дощів,
Наїлися листя, а ще — суниць,
Малини, ожини, гнилиць і чорниць.
Аж раптом почули страшенний рев —
Це тиранозавр серед дерев!
Голодний і злий, він винюхував слід,
Щоб зжерти когось собі на обід!
Малята умить усі підросли
І це страховидло перемогли!
Устигли вернутись якраз на вечерю,
Коли за столом у теплій печері —
Матуся і тато, бабуся і дід —
Зібрався увесь динозаврячий рід.
Героїв чекав лимонад, мармелад,
Морозиво, тортик і шоколад.
* * *
ПІНГВІНИ НА ПІВНІЧНОМУ ПОЛЮСІ
Пінгвіни підхопили вітер,
Щоб через море полетіти,
А парасолі кольорові —
Вітрила, в подорож готові.
Аж на північний полюс хочуть —
Побачити на власні очі
Полярне сяйво й криголами
У світі догори ногами.
* * *
БАЗІКАЛО
Базікало балакало,
Патякало, лялякало,
Звичайно, кукурікало,
Кувікало і квакало.
Та тільки це базікало,
Що вміло так базікало,
Цвірінькало, кувікало
І трохи кукурікало
Не вміло ні на крихітку,
Ні на маленьку крапельку
Шнурівки зав'язати.
Тому оце патякало,
Багато так балакало
Й
Частенько гірко плакало,
Бо через ці шнурівочки
Нерідко, бідне, падало.
І плакало.
І плакало базікало,
А потім знов балакало,
І, часом, кукурікало,
І трішечки ква-квакало.
|
