"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, боже, ти крилля не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав..."(Михайло Петренко)
"Ой, не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додому...."(українська народна пісня)
"За городом качки пливуть,
Каченята крячуть...
Вбогі дівки заміж ідуть,
А багаті плачуть..."(українська народна пісня)
"Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре..."(Українська народна пісня)
"В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька.
Що я полюбила..."(Українська народна пісня)
У колі річних свят Купало — одне з найголовніших і відзначалося урочисто, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народним повір’ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
У цій статті представлено повноцінну добірку купальських пісень з книги "Календарно-обрядові пісні" під упорядкуванням Олени Чебанюк, у якій зібрані найкращі зразки попередніх видань та ще не надруковані до тих пір записи, що зберігаються у Центральній Науковій бібліотеці України. У передмові до книги О. Ю. Чебанюк описала, як святкується Свято Івана Купала, де звучать наведені нижче пісні.
Найпотужніше і остаточно віщі слова "Ще не вмерла Україна" були окрилені музикою Михайла Вербицького – скромного священика з невеликого підкарпатського села і водночас обдарованого небуденним талантом митця, одного з основоположників української національної композиторської школи. Саме в такому співавторстві гімн і утвердився у свідомості всього українського народу.
Павло Платонович Чубинський — відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився на хуторі поблизу Борисполя. Павло Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
Гімн "Ще не вмерла України і слава, і воля", створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності. (Марія Загайкевич)
"Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото звелять йому варити кашу: "Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла, а ми підемо косити. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й клич нас, а ми почуємо да й прийдемо. "От поберуть коси та й підуть нібито косити, а де там їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу й зачне гукати. А вони й чують, але не озиваються. То він гукав, гукав да й давай плакати..." (З народного переказу)
"... Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все-все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:
— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою." (з української народної казки)
Веселі віршики-смішинки Грицька Бойка про школу: "Щоб не запізнитись", "Змагання", "Пояснила", "Де Іванко?", "Швидко відповів", "Теж саме", "Маринка та Галинка", "Крутько", "Знайшов тему", "Обіцяльник", "Два Миколи", "Хлопчик Ох", "Шпаргалка-виручалка" та багато інших.
"... Безсилий ти — тобі жалю нема!"
(Жан де Лафонтен)
"... Скочиш на траву шовкову
— Все співав би та співав.
На таку веселу мову
Муравей йому сказав:
— Проспівав ти літо боже,
— Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!"(Леонід Глібов)
"... Ай не велика, бачся, штука,—
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні —
судить не нам
Та тільки хура й досі там."(Леонід Глібов)
"... За жменю цих цяцькованих Перлинок
Не дав би я і зернятка пшона,
— Нехай дурний Індик ковтає.
Так недотепа неборак
Ганьбує те, чого не знає,
І думає, що добре так."(Леонід Глібов)
"... Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає."(Леонід Глібов)
"... — Не бачить Лева нам живого!
Бо знаєш, що за звір той Кіт!
Отак, як хто кого боїться,
То й думає, що на того ввесь світ.
Так буде, як і він, дивиться."(Леонід Глібов)
"... «А що? Попавсь — от тобі й на!
Вже, певно, голова дурна...
Не бійсь, мене б не піддурили,Хоч як би не хитрили!
Бо я не Чижик! Ні... оце!»
Аж гульк — і сам піймавсь в сільце..
Ото на себе не надійся,
Чужому лихові не смійся!"(Леонід Глібов)
