"На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором, друга — річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому кожного разу, коли Олесь виходить з дому, мати наказує йому: "Гляди ж, сину, річкою не йди. Там ще лід молодий. Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ..." (Григір Тютюнник)
Українську художню прозу неможливо уявити без вагомої літературної спадщини Григора Тютюнника. Письменник у своїй творчості обрав жанр традиційний для нашої літератури - оповідання, повість. Правдивість зображуваних людських характерів, художня майстерність у відтворенні їхніх вчинків, емоцій - це те, чим найбільше приваблює він читача. Живописець правди - так можна б визначити і творчі принципи, і весь лад душі, а відтак і стиль, позначений яскравою індивідуальністю митця.
Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник. Сьогодні українську художню прозу не уявити без його хай кількісно й не великої, але справді вагомої літературної спадщини.
"Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцевії Усі діти як діти — граються, бавляться, тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці..." (Володимир Винниченко)
Олександр Олесь. "Микита Кожум’яка" — казка в чотирьох картинах (читати та слухати, відео)
"Сумний наш Князь, сумний наш Князь,
Лягли йому на чоло хмари,
Неначе ждуть нас знов удари,
Неначе знов орда знялась..."(Олександр Олесь)
"Україна в старовину" – вірш з книги Олександра Олеся "Княжа Україна" (читати та слухати, відео)
"Ліс густий, дрімучий, темний,
Споконвічний ліс росте,
Не проб'ється навіть сонце
Крізь гілля його густе..."(Олександр Олесь)
"Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть."(Тарас Шевченко)
"І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває..."(Тарас Шевченко)
"Чи не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича?
Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого,
а не за вимислом Бояна..."(Ритмічний переклад Леоніда Махновця)
"Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає..."(українська народна пісня")
"Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько.Ой вийди, вийди та не барися,
Моє серденько розвеселиться..."(українська народна пісня)
"Світи, світи, місяченьку, та й ти, зоре ясна,
Гей, най же поле в полі пшениченьку дівчина прекрасна.
Поле вона, поле, вгору поглядає,
Гей, ци високо сивий соколонько із вірлами літає..."(українська народна пісня)
"Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!..."(слова Михайла Старицького)
"– Чом ти не прийшов,
Як місяць зійшов,
Я тебе чекала.
Чи коня не мав,
Чи стежки не знав,
Мати не пускала?..."(українська народна пісня)
"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, боже, ти крилля не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав..."(Михайло Петренко)
"Ой, не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додому...."(українська народна пісня)
"За городом качки пливуть,
Каченята крячуть...
Вбогі дівки заміж ідуть,
А багаті плачуть..."(українська народна пісня)
"Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре..."(Українська народна пісня)
"В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька.
Що я полюбила..."(Українська народна пісня)
У колі річних свят Купало — одне з найголовніших і відзначалося урочисто, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народним повір’ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
