"І вірити, і прагнуть – не вотще.
Безсмертне – і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти."(Олег Ольжич)
"Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки — і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня...." (Михайло Коцюбинський)
"Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги…" (Михайло Коцюбинський)
«Шевченко – митець, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Саме він є гарантом нашої вічності…» – сказав Микола Жулинський. Значення постаті Тараса Шевченка для українського народу переоцінити неможливо. Існує багато різних Шевченків: шкільний Шевченко, модерний Шевченко, адміністративний Шевченко, космічний Шевченко, богорівний Шевченко… Справжній Шевченко – не на плакатах і біл-бордах, навіть не в книжках, - а в наших серцях. У кожного – Шевченко свій, близький і рідний, особливий.
Народні легенди розповідають, що на дні Мессінської затоки в кришталевім палаці живе чарівниця — фея Моргана, яка любить дратувати людей. Коли сонце починає хилитися на захід, вона піднімається в повітря і перетворюється в різноманітні привиди. То появляється перед стомленими мандрівниками у вигляді повноводного озера, то манить до себе квітучим оазисом, що безслідно зникає, як тільки люди наближаються до нього. Від цієї легенди і походить назва мінливих міражів, які часто можна спостерігати в пустелях. В широкому ж значенні «фата моргана» означає всяку нездійсненну мрію і сподівання. Саме такий широкий зміст вклав Михайло Коцюбинський у назву своєї повісті. Першу її назву — «Мужики» в процесі роботи він замінив символічною — «Фата моргана», підкресливши, що для селянства мрія про землю залишилася тільки міражем... (В. Проценко)
У повісті «Лахтак» Миколи Трублаїні ведеться про освоєння суворої Арктики. Повість складається з чотирьох частин: "Німий пароплав", "Острів Місячної Ночі", "Ельгар", "Поразка старого браконьєра".
Байка «Пан та Собака» була безсумнівною творчою удачею молодого поета. Завдяки злободенності тематики, народному колориту, реалістично-сатиричним тенденціям у змалюванні поміщицької дійсності вона відіграла помітну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв тогочасного суспільства, а також у розвитку реалістичної байки на Україні. Саме починаючи з цього твору, байка в українській літературі дедалі більше набуває виразного соціального звучання.
"Вір не вір..." – добірка співомовок Степана Руданського зі шкільної програми (читати та слухати)
Співомовки Степана Руданського: "Вір не вір, а не кажи: "Брешеш"", "Гуменний", "Добре торгувалось", "Циган з хроном", "Циган на толоці", "Запорожці у короля", "Пан та Іван в дорозі", "Вовки".
"Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати..."(Степан Руданський)
"Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають..."Співомовки - це дотепні, динамічні, сюжетні твори з використанням різноманітних засобів гумору та сатири і побудовані на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві. Цей жанр гумору придумав Степан Руданський. "Запорожці у короля" - одна з таких співомовок.
Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду.
"Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії" - неймовірно цікава пригодницька повість-казка від української письменниці Галини Малик про дівчинку Алю, яка потрапила в країну усіляких недоробок через свої лінощі, необачність та забудькуватість. Ця історія вчить доводити усі справи до кінця не тільки діточок, але й дорослих. Книга має гарні кольорові ілюстрації художників Анатолія Фролова і Любові Шевченко.
"Чотири сестри" — казкова розповідь відомого українського письменника Валерія Шевчука про чотири пори року на нашій планеті, про те, що відбувається у природі, коли зникає злагода між "сестрами" і порушуються природні закони, про крижаний період на Землі. Тішить щасливий кінець цієї чудової історії з вірою в те, що добро завжди перемагає зло.
Вірші про котиків від Анатолія Костецького, Володимира Підпалого, Наталі Забіли, Ганни Чубач, Грицька Бойка, Наталі Любиченко, Варвари Гринько, Леоніда Куліша-Зіньківа, Уляни Кравченко, Ігоря Калинця, Анатолія Камінчука, Марійки Підгірянки, Олени Журливої, Миколи Вінграновського, Наталі Карпенко, Галини Мирослави.
... Хлопчик Грицько тільки-но простягнув руку за яскравою квіткою, як його хтось гукнув. Позаду стояв високий чоловік у білому кашкеті і з плащем на руці. На плечі в нього — два фотоапарати. Він спитав, де живе рибний інспектор Ковальчук. Чоловік як чоловік. Та все ж таки чужим повіяло на хлопчика. І він не помилився. Фотограф Анч, що зупинився у Ковальчука, був шпигуном однієї іноземної держави. Із страшним наміром він пробрався в країну - знищити професора Ананьєва, викрасти його проект добування гелію з торіаніту. Але події розгорнулися зовсім не так, як розраховував досвідчений шпигун. Про те, як завдяки пильності й мужності людей були зірвані плани іноземної розвідки, розповідає захоплююча прнигодницька повість талановитого українського письменника Миколи Трублаїні....
Доля Олеся Гончара, світоча української нації, так зріднена з долею України, як зріднені мати й син. Він прийшов на світ, коли з любові й муки після сивих віків борні народжувалася наша держава - Українська Народна Республіка. Він як ровесник її прожив з вірою, що вона, хоч і була розіп'ята на хресті, ще не вмерла і не вмре. Він дожив з цією вірою до Великодня її воскресіння і урочисто вітав цю святу годину на всенародному вічі. Він як національний проводир до соборності України поклав на вівтар свободи Матері серце і душу і відійшов за межу життя з синівською думою, що Україна жива...
"Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються. Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто..." (Емма Андрієвська)
"У великих водах, що існують від віків, серед табунів мовчазної риби у шанованих риб'ячою громадою батьків, народилася балакуща риба. Спочатку, коли риба була маленькою, засмучені батьки сподівалися, що з віком, як їхня дитина вбиватиметься в луску, це мине, як минають дитячі хвороби, але час ішов, риба ставала великою і пругкою, на ній полискувала вже луска, як викута з найліпшої дамаської криці, а балакущість риби, не тільки не зникала, а навпаки набрала такої вправности, що батькам уже незручно стало признаватися, що вони належать до одної родини..." (Емма Андієвська)
Казки для дітей від Емми Андієвської
Емма Іванівна Андієвська – українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Вона створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX століття. Емма Андієвська зростала у російськомовному середовищі, проте ще у дитячому віці усвідомила власну українську ідентичність й прийняла українську мову, яку вперше почула у Вишгороді у віці шести років. Відтоді письменниця вирішила писати лише українською, яку вона сприймала як мову пригнічених. Завданням для себе авторка визначила «створити українську державу в слові».
Поезії Ірини Жиленко: "Жар-птиця", "ПІдкова", "Гном у буфеті", "Сніг", "Лист до Діда Мороза", "Кіт-Воркіт", "Давайте дружити", "Ягуари", "Нічна казочка".
