Публікації за тегом: Вірші

"Це наша Земля!
Чи чуєш, сволото?
Це наша Весна —
З квітів, крові і плоті...
І нас не злякати,
Ординська навало,
І нас не зламати —
Пліч-о-пліч ми стали!!!.."

(Віра Юрчишин)

 

"слава україні
героям слава
нас не злякає жодна облава
нас не спинити гадам ворожим
ми переможемо ми переможем
нас не здолати нас не зламати
ми не про ґрати не про захвати
відсіч дамо щурам тим безбожним 
ми переможемо ми переможем..."

(Катерина Волошина)

 

"Україно наша, Україно-мати,
За що ж тебе, милая, прийшов ґвалтувати
Отой ворог з Московити, оті недолюдки?
За що принесли стільки горя й смутку?
Дітей наших убивають без жалю і болю,
Які встали боронити нашу честь і волю.
Проклинають у всім світі придурка і ката,
Який змусив росіян до рук зброю взяти..."

(Тетяна Аколішнова)

 

 

"Перший вірш я написала під співання солов'я, 
перший крик дитя кричало, дякую, моя земля! 
Українцями ми звемось, ними будемо завжди,
Дякую, країно-ненько, я пишаюсь, ти живи!"

(Карина Гусельникова)

 

 

 

 

"Прийшли окупанти до нас в Україну
Форма новенька, воєнні машини
Та трохи поплавився їх інвентар
Байрактар… Байрактар…
Російскі танкісти сховались в кущі,
Щоб лаптем посьорбати довбані щі
Та трохи у щах перегрівся навар
Байрактар… Байрактар…"

(Тарас Боровок)

 

"Мов мені
мов
над сном моїм
сном
зимовим
весною
розбрунькуюся
потечу
по стеблу від коріння й плачу
над мовчаннями
і над собою..."
(Галина Мирослава)

 

"Застогне ліс.
У високості
Птах лячно крилами стріпне.
Вчепіреним у душу страхом 
Вій-не.
Блискавиця
Стрімко
Розітне
Зарубцьовані небом сліди.
Ніби повінь,
Розлиється сірість
Нав – кру – ги..."
(Галина Мирослава)

 

"Закликаю сонечко — посвіти! 
А весняну квіточку — розцвіти! 
Закликаю дощик я — поливай! 
До життя охоти всім додавай! 
Закликаю пташечку — прилети! 
Молоду травиченьку — прорости! 
Закликаю весноньку в рідний край! 
Пісенько-весняночко! Ввись злітай!"

(Тетяна Строкач)

 

"Це — казкове королівство,
Тут живуть герої різні:
Феї, рицарі, звірята,
Спробуй всіх їх відгадати!"

(Тетяна Строкач)

 

 

 

 

"The morning sunshine is sparkling 
and pouring into his house.
A direct shell hit the roof 
and scattered rubbles all over.
But could not succeed 
to stop a 300-year-old poet.
Going for a moonlight 
stroll in Skovorodynivka"

(Kurama)

 

"For a breath of a poet,
a breeze comes round.
’Cause burn clay to bricks,
let winds borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round the Library.
’Cause burn clay to bricks,
let rains borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round Chernihiv."

(Kurama)

 

"Мово моя, мелодійна, ласкава, привітна.
Піснею линь, наче квітка барвиста, розквітни!
Плавно течи, немов води широкої річки,
І дзюркоти, мов весняні струмочки-потічки.
Ніжно звучи колисковою любим малятам,
Грізно кричи, коли просто не можна мовчати!
В пам»яті будь, закарбуйся у серці назавжди!
Гідно тримайся, бо ти — наша мово, найкраща!"

(Тетяна Строкач)

 

"Red-brick and stone walls.
Blue sky and a white cloud.
The glory of the heritage.
Survived two world wars.
Black smoke poured out.
Red flames blazed up.
Through a targeted shelling.
In the school of hard knocks..."

(Kurama)

 

 

"Мама — найдорожча, найрідніша,
Серденьку дитини наймиліша.
В слові цьому жайворонка пісня,
І струмка дзвінкого дзюркотіння,
Журавлів прощання й падолисти,
І у небі зіроньки іскристі.
В нім життя премудрості повчальні
І молитви щирі, життєдайні..."

(Тетяна Строкач)

 

"Одягну я вишиванку зраночку-раненько, 
Що мені подарувала моя люба ненька. 
Підбирала візерунки, ниточки яскраві, 
Заясніли на сорочці квіти різнобарвні,
Сонця промінь золотистий і блакитне небо, 
Пам'ять, сила, мудрість роду — вічні обереги. 
Одягаю вишиванку в будні і у свята. 
В мирі й щасті хай розквітне Україна-мати!"

(Тетяна Строкач)

 

"Яка незрівнянна, квітуча країна —
Єдина, незламна моя Україна!
А мова така милозвучна й багата,
Її розмаїття вивчаєм завзято.
Ми воїнам шану складаємо нині,
Бо хочемо жити у мирній країні.
Щоб наші домівки війни не зазнали,
Солдати живими додому вертались."

(Тетяна Строкач)

 

 

Яків Васильович Жарко (справжнє прізвище Жарченко) (1861 — 1933) — репресований український письменник, поет, перекладач, актор, в’язень комуністичного режиму.

 

 

 

 

 

««Треба спати, треба спатки», — 
Шепотіти зоренятка.
Наказав їм місяць-татко, 
Щоб залюляли малятко. 
Тихо-тихо стало ниньки, 
Навіть вітер йде навшпиньки: 
У блакитнім сповиточку 
Спить Земля — кохана дочка. 
Як ранесенько проснеться — 
Сонцю-мамі усміхнеться!»

(Марія Дем'янюк)

 

"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)

 

"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)​