"У однієї вдови та було дві доні, в котрих одна була гарна на вроду й працьовита, а друга гидка й лежень. Гидку й лежнювату дочку вдова любила й жалувала, бо то була її рідна дочка, а на другу раз-у-раз накидала всяку важку працю й тримала її в хаті за попихача. Бідній дівчині доводилося щодня сидіти біля криниці на великому шляху та все прясти..." (Брати Грімм)
"«Ой, як я замерз. Холодно», - бідкався велетень Світ, знімаючи холоднючі крижані бурульки зі своєї бороди та вусів. «Щось треба з цим робити», - мислив далі. - Але що?». Тут його задумливий погляд піднявся із Землі до Небес і зупинився. Радості Світу не було меж, адже він тепер певно знав, як зігріти руки. Світ піднявся наскільки міг вище, зрештою встав навшпиньки і дістав до хмар. Тепер він відібрав дві теплі вовняні хмаринки і зодягнув їх собі на руки..." (Марія Дем'янюк)
"Був собі Омелько. І був він драконом. Понад усе на світі, навіть більше за млинці з суницями, любив Омелько вигадувати казки. Та була одна заковика: драконові бракувало слухачів, бо щойно він підкрадався до когось, аби розказати казку, усі верещали: «Дракон!» — і втікали. Не було такого звіра, який сів би і спокійно вислухав бідолашного Омелька від початку до кінця..." Слухайте далі казочку Сашка Дерманського у виконанні відомого українського поета та видавця Івана Малковича.
... «А тим часом сусідній цар крок за кроком захоплював їхню землю...» Загарбання країни сусіднім царем несе громадянам тяжку неволю, горе й смерть, що подається у творі як розплата за те, «що, насолоджуючись власним життям, вони зовсім перестали думати й дбати про свою державу».Чи не так і наш народ, видатний у мистецтві, піснях і танцях, вмілий і працьовитий, на багатій і щедрій землі віками зазнавав тяжкого гніту від сусідів? Твір Івана Липи «Близнята» унікальний тим, що в ньому є ще одна казка — її розповів онукові мудрий дід. Цей композиційний прийом — «два в одному» — не лише посилює емоційне сприйняття твору, а й дає зрозуміти, що на шляху боротьби за долю рідного краю — численні й складні перешкоди, здолати які далеко не кожному по силі, й те треба робити гуртом!
"Чи знаєш ТИ, що таке мамине серденько? Думаєш, воно таке, як на малюнку в енциклопедії? Ні, дитино, серце набагато більше. Цього не зобразиш на жодному малюнку. А головне, що у серці основне місце займаєш ТИ. Так-так, саме ТИ… Дивне серце, правда? Поки Тебе не було, там поміщалося багато всього. Але після Твого народження це все потіснилось, і більшу частину серденька зайняла дитина. Саме діти є господарями маминого серденька. І лише вони його можуть розбити. " (Ірина Мацко)
«У лісі, лісі темному…» - наспівував Дмитрик, біжучи зимовою стежкою у лісок, що простягався неподалік його хатини. У тому лісі вовк не ходив, та й лісок був невеликим. Але саме тут Дмитрику було найзатишніше. А ще з минулої весни у хлопчика з’явилася подруга у ліску – маленька ялиночка, яку він посадив своїми руками і дуже її любив та доглядав. От і зараз він біг саме до неї – подивитися як вона зимує, привітатися, погомоніти. Ялиночка ж була чарівною...
(Ірина Мацко)
"Жив собі в лісі маленький зайчик. Був він ще молоденький і зовсім, зовсім сіренький. І з того він був дуже задоволений: біжить, бувало, по полю - земля сіра, колосочки жовті мерехтять, не зразу зайчика й побачиш. А зайчик не хотів, щоб його бачили, бо багато ворогів у нього було: і вовк, і лисиця, і сова, і шуліка, і яструб, і ласка, і собаки, і мисливці. Важко було б зайчикові від усіх устерегтися, якби не його сірий кожушок. А то заб'ється він десь під пеньочок - і не видно його, або присяде на городі, капустку хрумає, і ніхто його не бачить. Добре жилося зайчикові влітку - є що поїсти, є де сховатись. Думав він, що так завжди і буде. Аж воно не так!..." (Катерина Перелісна)
"У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розкривши оченята, на вікно, заслонене хустиною: хустина не зовсім заслонила вікно, збоку трохи видко шибку й видко, як палає смужка блакитного світла аж додолу. "Павлусю, куди ти так дивишся?" – спитала мама хлопчика, бо то ж мама сиділа й гляділа свого слабого синка. "Та я дивлюся на ту смужку. Мамо, звідки вона? З чого вона?" – сказав хлопчик..." (Леся Українка)
"Не бажай нікому зла - і тобі лиха не буде" - такий лейтмотив цієї казочки Лірника Сашка.
"Зовсім недалеко від нас жив один дивак лікар. Що він дивак — ніхто в цьому не мав сумніву, а що він лікар — кожного сумнів брав. Всі в місті поважали лікарів, які лікували скарлатини, дифтерити, апендицити та інші противні хвороби. Але цей лікар не лікував цих звичайних хвороб. Він не був хірургом, не лікував «вухо, горло, ніс», не рвав зубів, і взагалі його спеціальність була така дивна і незрозуміла, що всі вважали за краще підсміюватися з нього і оголосити диваком, ніж познайомитися ближче. Він жив на краю міста, і навколо його лікарні був великий-великий сад. Казали, що в тому саду надзвичайні оранжереї з рідкісними квітами і приручені зайчики, кізочки та інші звірята бігають вільно по траві..." (Оксана Іваненко)
"Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина - він і її туди ж пре! А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу...." (Пантелеймон Куліш)
Як знайти своє щастя, яке забарилося десь в кущах? Про пригоди чоловіка, котрий пішов шукати своє щастя, і розповідає нам відомий казкар Лірник Сашко.
"Якось після сніданку Русана підсіла в крісло ближче до Данилка, який розфарбовував кольоровими фломастерами картинки коміксу, і запитала: "А ти, Даню, хотів би, щоб у нас вдома з'явилася пташка, котра вміє розмовляти? Я не про того дурного папугу, котрий прикидався піратом, а просто пташка. Наприклад, шпак." "Мені цілком вистачає тебе, Русю, ‒ відповів Данилко, старанно замальовуючи сердечко на синій майці Супермена червоним фломастером. ‒ Якщо вас буде двоє, я втечу жити до бабусі Марії." "Але чому? Я ж не пташка. І невже я так багато балакаю?" "Уяви собі!" "Але ж я не можу просто сидіти, дивитися в стіну й мовчати. Ось ти в основному мовчиш, бо в тебе в голові думок мало. А в мене в голові постійно багато думок, і мені потрібно всіх їх проговорити, інакше вони образяться і не будуть приходити до мене в голову. І я буду схожа на тебе."" (Раїса Гончарова)
"Жив у нашому селі Сабадаші чоловік на ім’я Охота. І був у нього синочок, якого звали Гандрей. Хлопчина ріс розумний і меткий — все, бувало, сидить коло бандуриста чи лірника на майдані і слухає, що той оповідає про Байду, чи бідних невольників, або про Марусю Богуславку. А опісля на вигоні збере кругом себе дітей, та й переказує їм усе те, а ще й додасть від себе, щоб цікавіше було. Або назбирає всякого залізяччя під кузнею, паличок настругає ножем і все собі щось майструє. Та добре було б, аби щось путнє майстрував: чи то граблі, чи то терницю до конопель, чи хай навіть ложку — так ні! Все ото робить птахів якихось, вітрячки або коліщатка..." (Сашко Лірник)
"Колись, дуже давно, у чудовому Ірландському лісі жила сім’я ельфів. Була вона, звичайно, не одна на весь ліс. У цьому лісі водилося багато ельфів, але усе ж таки я хочу вам розповісти саме про цю сім’ю. Складалася вона з чотирьох членів – мама, тато та двоє діточок-сестричок. Мама, на ім’я Меліса, працювала на ельфійській пасіці з виробництва квіткового меду ельфів і була начальницею у відділі меду з фруктових дерев. Тато, на ім’я Жасмин, працював у Головному Управлінні Дитячими Снами, яке завідувало розсиланням людським дітям солодких снів. Їхні діти – Маргаритка та Фіалка ходили у початкову ельфійську школу у перший клас. Звичайно, дивно, що у всіх ельфів імена походили від назв квітів, але так було тому, що ельфи обожнювали квіти і завжди висаджували їх на вулицях та прямо у своїх помешканнях..." (Софія Мельник)
"В одній ведмежій родині було троє ведмежат. Двоє слухняних, а третє — не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток. Неслухняного ведмежатка звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися, полюбляли солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли до лісу збирати ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять — які хочеш — і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть, — подумав Ток, — виберу я собі найбільшого вулика та наїмся меду досхочу!» Була це обідня пора, і всі бджілки саме працювали, тож вулики були порожні. Заліз Ток у вулик. Ой же хороше йому там, ой смачно! А наївся так — ген он пузо до носа тирчить..." (Юлія Хандожинська)
"Заєць-батько у крамниці
Піввідра купив пшениці,
Сів з пшеницею на віз
І на млин її завіз..."
(Михайло Стельмах)
Жив на світі педагог, учений, письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Він дуже любив дітей і написав для них багато-багато оповідань та казок про ласкаве сонечко і м’яку зелену травичку, про працелюбних мурашок і веселого метелика, про зайчика-хвалька та голосистого півника, про ласкаві мамині руки і добру бабусю. Він писав казки про доброту, бо сам був доброю людиною і дуже хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата і маму, рідну домівку, нашу прекрасну Батьківщину з її широкими луками, густими лісами, безмежними ланами. Читаючи казочки Василя Сухомлинського, ви познайомитеся з веселими жабенятами, маленькими курчатами, з хвалькуватим, півником, з синичкою та шпаком... Хай усі вони стануть вашими друзями... (Ганна Іванівна Сухомлинська)
Шукайте твори Василя Сухомлинського на нашому сайті за абеткою:
---------------------------------------------------
Ганс Хрістіан Андерсен — датський казкар, романіст, поет і драматург — народився 2 квітня 1805 року в невеличкому провінційному містечку Оденсе в сім’ї чоботаря. Батько був людиною начитаною і свою любов до книги зумів передати Гансу Хрістіану. Потяг до творчості привів його в 1819 році до столиці, де він закінчив школу та університет. З 1835 року Андерсен друкує казки, яких за 40 років написав 156. У цьому жанрі найповніше проявився художній талант автора. Казки Андерсена тісно пов’язані з фольклором, динамічні, в них багато гумору, вигадка поєднана з реальним життям. Читаймо казки Ганса Крістіана Андерсена: "Снігова королева" та "Ялинка".
Брати Якоб і Вільгельм Грімм зібрали й видали німецькі народні казки, вважаючи, що вони мають таку ж вартість і будуть такі ж цікаві читачам, як і писані художні твори. Думка братів Грімм виявилась слушною. Казки, які вони зібрали, здобули величезну славу, їх читають тепер майже всіма мовами світу. Не раз виходили вони й українською мовою. Запропонована Вам книга вийшла ще у 1919 році і перекладена з німецької мови М.Харченком, Ф. Супруном та Д. Корзуном. Мова оригіналу збережена.
