Ірина Мацкова. «Про справжніх друзів» (віршована казка з книги «Казковий подарунок»)

                        Ірина Мацкова  
 
              ПРО СПРАВЖНІХ ДРУЗІВ

    (казка з книги  «Казковий подарунок»)

Павучок, павучок, ти – малесенький жучок.
Спати вже давно пора, бо на вулиці – Зима!
За віконцем – тиха Ніч, Казочка давно вже спить.
Іграшки побігли спати, бо втомилися вже грати.
А малята все не сплять та у ліжках гомонять.
Просять Зірочку вони: “Казочку нам розкажи!
Й Павучок нехай прийде, Казочку він нам сплете”.

У казковому у краї, в мальовничому у гаї
Сторожив хатинку Песик, вірних друзів він там мав:
Кошенятко і Качатко, й Півника, який співав.
Ще жила там сіра Мишка, колоски збирала трішки.
І Ворона там була вся поважна вже зрання. 

Якось друзі в вихідний всі відправились мерщій 
На галявині погрітись та й на Сонце подивитись.
Сонце весело сміялось, все промінчиками гралось
І сказало їм воно: – Дощик треба запросити,
Щоб приніс його брат Вітер. Землю нашу оросити,
Щоб могли усі напитись: всі галявини, й ліси,
Люди, звірі і птахи. А тому прошу я дуже
Заспівай нам, Півник - друже, завтра пісню на світанку,
Щоб полився Дощик зранку.

Сонце в Небо піднялося, сяйвом золота вдяглося.
Заспівали пташки враз: – Слухай Сонечка Указ!
Всім, хто добре серце має, рідний край свій поважає
Сонце дасть по три зернинки, як малесенькі перлинки.
Всі ці зерна непрості, ці зернятка золоті.
В полі всі ви їх засійте і водичкою полийте.
Стиглі колоски зберіть та й до Сонця принесіть.
Низько ви йому вклоніться до Землі аж, як годиться!
А воно віддячить всіх: і великих, і малих. 

Рано-вранці Сонце встало, всіх зігріло й обійняло –
Все живе, що на Землі. Слава, Сонечку, тобі!
Півник наш, ой, молодець, золотенький гребінець! 
Вже давно він тут, як тут, де ж уранці йому буть? 
Ось як пісню заспівав, Вітер Дощик всім послав.
Лився Дощик цілий день, аж зацвів старезний пень.
Річка вдалечінь пливла, гралась хвильками вона
А Веселки танцювали, біля Сонечка кружляли,
І Хмаринки теж кивали, Сонце радісно вітали!
Ясне Сонечко зійшло та до друзів підійшло.
Посміхнулось їм воно й по три зернятка дало.
Стали всі тут працювати, сіять зерна й поливати. 
Лиш Ворона з-під крила підглядала крадькома.
Все на пні вона бубніла: “Як я крила натомила!”
Друзі сіяти скінчили, після чого відпочили.

Час ішов. Місяць зійшов. Землю всю він обійшов. 
Красне Літечко минуло. Осінь Землю огорнула.
Друзі урожай зібрали, колоски порахували 
Та й до Сонця принесли і вклонились до Землі.

Сонечко гостей зустріло, від душі їх пригостило
І горіхами, й грибами та ще й медом з пирогами
І звернулося до них: “За чудову за роботу 
Та за вашу за турботу хочу всіх нагородити,
Та як бути, що робити?
Добре ви попрацювали, гарні колоски зібрали.
Дощик також допоміг, та зернят немає всіх.
Де Ворона їх поділа? Чи то з’їла, чи згубила?
Ну й загадка, підкажіть і зернята ці знайдіть!”
Тут Ворона закричала, крилами ще й замахала. 
– Зерна ті, вони ж прості, а де зерна золоті?
Де обіцяний мій дар? Ну то де ж він? Де він? Ка-а-р!!!

Друзі все тут зрозуміли, що Ворона зерна з’їла.
Тому й галас підняла, ось така вона була.
Подарунки всі дістали, а Вороні так сказали:
– Якщо друзів хочеш мати, друзів треба шанувати! 

Ось і Казочці кінець. А хто слухав – молодець!