"Кожного року напередодні найважливішого свята для малечі, діти писали листи до Миколая. Святий отримував їх й перевіряв у своїй величезній чарівній книзі кожного малюка. Діти, які впродовж року були чемними, отримували подарунки та солодощі, а неслухняні знаходили різочки під подушкою. Проте, прийшов рік, коли скринька біля хатини Миколая була пустою. Засумував Святий, задумався: невже маленькі діти перестали вірити в нього? Побачила це білка, стрибнула Святому на плече й спитала..." (Інга Квітка)
Інга Квітка – редактор, новинар, автор казок та творів для дітей. Народилася 22 жовтня 1986 року у місті Світловодськ Кіровоградської області. Закінчила Національний авіаційний університет за спеціальністю "психологія". Працює редактором стрічки новин, живе у Львові. Увесь свій вільний час пані Інга присвячує написанню дитячих казок. Читаймо!!! ;))
"Ця історія почалася давним-давно. Теплого весняного дня, коли білим яскравим цвітом цвіла вишня, народився хлопчик, якому судилося велике майбутнє. Народився він міцним, голосистим, з мужніми і виразними рисами обличчя. Хлопчина напрочуд міцно утримував у своїх ручках усе, що йому попадалось. Одразу було зрозуміло, що в майбутньому наш герой стане великим воїном і захисником своєї Батьківщини. Хлопчик ріс сміливим, вольовим та міцним, як дуб. Щодня він тренував свою силу й дух. Особливо захоплювався хлопчина усілякими моделями літаків та ракет, їхніми яскравими фюзеляжами і блискучими ілюмінаторами, довгими вигнутими крилами та гарними шасі. Наш герой читав багато книжок про асів авіації й наполегливо осягав таємниці льотної грамоти. Не все й не одразу вдавалося, але долаючи невдачі, він крок за кроком, йшов до вершин своєї майстерності. У той час, як вишня зацвіла білим цвітом у 23-й раз, він став найсильнішим воїном-пілотом у своїй країні. Адже довго працював над собою, вчився, читав книжки й розробляв свою тактику. Тепер він був готовий боронити Батьківщину від підступного зАйди..." (Інна Курило)
"День починався ранковою свіжістю. Після дощу на асфальті дріботіли калюжі, поодинокі листочки неслися, немов кораблики. Христинка в червоних чобітках йшла, тримаючись за мамину руку. Кожного разу вона намагалася хоча б однієї ніжкою ступити у воду, але мама повторювала: — Христинко, не йди в калюжу, будеш мокра і брудна. — Мам,у мене ж чобітки,а вони чарівні. Я можу у них скрізь ходити. Мама була непоступливою..." (Інна Паламарчук)
"— Доню, ти братика забереш? Мама поспішає.Цілую вас, не сваріться, Люблю, до зустрічі! — Мама вилетіла з квартири, залишився аромат її парфумів і довге: до зустрічі, Яна любила бути головною вдома, коли мама на роботі, але ці мамині чергування на кілька діб вона сприймала як зраду, особливо, коли наближалися вихідні чи свята. Хто так зміг втрутитися в їхнє життя, хто? — Ну, Мікі, будемо готуватися до свята..." (Інна Паламарчук)
"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)
"В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто. Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком торішнього листя. Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку..." (Ірен Роздобудько)
"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)
Поезії Ірини Жиленко: "Жар-птиця", "ПІдкова", "Гном у буфеті", "Сніг", "Лист до Діда Мороза", "Кіт-Воркіт", "Давайте дружити", "Ягуари", "Нічна казочка".
"Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером" - повість-казка української письменниці Ірини Жиленко про передноворічні пригоди дівчинки Орисі, про виховання дітей в сім'ї, про нетерпиме ставлення до користолюбству, егоїзму і жорстокості, про перемогу доброти і чуйності над підступними намірами лиходіїв.
Статті Ірини Мацко, присвячені питанням і проблематиці літератури для дітей: "Серйозно про дитяче, або крок за кроком", "Дитина і казка. Казка як джерело пізнання для дитини", "Діти вулиці. Про статус сучасної української дитячої літератури", "Коли «Попелюшка» стане принцесою? Або проблеми українського казкарства", "Що несе у собі українська народна казка або чого вчить народний фольклор?".
"Сонечко–жучок сів на вухо Вогника, легенько залоскотав ніжками. Стріпнувши його, коник весело хвицнув копитцями і помчав полем, потім лугом, перестрибуючи рівчаки та копички землі, які нещодавно нарили кроти–копачі. Вони із жучком були давні друзі і часто так гралися. Вогником його назвали через те, що умів викрешувати копитцями зорі. Щойно народився, відразу так стукнув ними одне об одне, що навколо полетіли маленькі зірочки. Сонце лагідно світило з неба раз у раз ховаючись за хмаринку, огортало, обіймало його теплом і ніжним маминим дотиком. Сама ж матуся паслася неподалік і тільки зрідка підіймала голову, щоб побачити свого хвацького козачка, глянути чи все з ним добре і знову опускала її до соковитої травички..." (Ірина Мацко)
Казочки Ірини Мацко для дітей: "Мамине серденько", "Різдво ялиночки", "Загублена писанка", "Тік-Так", "Медовий сухарик", "Як корова царицею стала", "Пригода дубового листочка", "Зажурилася бабуся Зима", "Вушик, Горлик та Носик", "Лелеченя", "Пригоди маленького Мобіка".
"Колись давно в нашому краї, де буяли зелені ліси, височіли гори, квітувала природа, біля бурхливої річки жила українська сім’я. Мати була красивою, співучою і дуже роботящою. У заквітчаній хатині завжди було вдосталь харчів, спечений смачний хліб, вишиті рушники на стінах. Батько мав золоті руки – будь–яку роботу міг виконати, й усе йому вдавалося. Був у них син Тарас, талановита і розумна дитина. Він завжди допомагав батькам і справно виконував свої обов’язки. Сім’я жила весело, в достатку та здоров’ї, у мирі й любові, аж поки в їхньому краї не поселився дивний чоловік. Зовні він був дуже привітним, вітався з усіма, говорив приємні слова, але люди помітили, що після того, як до них примкнув чужинець, почалися між ними біди та нещастя, чвари та злоба. І ніби причин не мали, а неприязнь виросла така, що аж у повітрі відчувалось. І одного дня насупилося небо, зашумів злісно вітер, здіймаючи пилюку та зриваючи дахи на хатинах. А з двору чужинця потяглося по всіх усюдах чорне і страшне змійство. Від жаху та розпачу люди не знали, куди бігти, що робити..."
"Павучок, павучок, ти – малесенький жучок.
Спати вже давно пора, бо на вулиці – Зима!
За віконцем – тиха Ніч, Казочка давно вже спить.
Іграшки побігли спати, бо втомилися вже грати.
А малята все не сплять та у ліжках гомонять.
Просять Зірочку вони: “Казочку нам розкажи!
Й Павучок нехай прийде, Казочку він нам сплете”..."(Ірина Мацкова)
"Прийшов до лісу Котик, такий собі мазун.
Ім'я він мав Муркотик, пухнастенький лизун.
Вмивав собі він лапки, і хвостик теж вмивав.
Заспав він бідолашний, бо в лісі заблукав.
І сниться Кошеняті уся його рідня –
І Мама-Киця, й Тато, і Братик, і Сестра.
Вони йому кивають і за собою звуть,
До човника сідають і річкою пливуть... "(Ірина Мацкова)
Письменниця Ірина Мацкова: "Писати для дітей це — радість! Тішуся, що дітки познайомляться з чарівним світом казок з книги "Казковий подарунок", написаних мною для них з любов'ю, де панують Дружба, Повага, Добро, Вдячність та Любов до рідного краю, своєї родини, справжніх друзів. Дитина поступово пізнає навколишній світ починаючи з рідної мови, материнської пісні, рідної домівки, через українські казки, пісні, легенди, вірші, народні та сімейні традиції. Народна мудрість і народні звичаї передавалися із покоління в покоління нащадкам. Тож щиро бажаю юним читачам бути допитливими та працелюбними, любити та шанувати свою рідну мову, свій рідний край, його історію, народні традиції. Читайте, дітки, якомога більше хороших книжок, адже вони несуть добрі знання. Хай збуваються ваші мрії!"
"Моя домівка — ліс густий,
А все, що в нім, — моя сім'я;
Вовки, лисиці, Хух малий,
Коза, куріпки і змія, А
відгадаєте, хто я?"(Акровірш про Мавку)
